Номер провадження: 22-ц/813/4550/23
Справа № 521/946/22
26.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі суддів :
головуючої Орловської Н.В.
суддів Пузанова Л.В.
Кутурланова О.В.
секретар Трофименко О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання шлюбу недійсним, усунення від права на спадкування,
У січні 2022р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання шлюбу, укладеного без наміру створити сім'ю, недійсним, усунення від права на спадкування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить належна спадкодавцеві частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Спадкоємцем першої черги за законом, окрім позивача, є мати спадкодавця ОСОБА_3 , яка 13.08.2021р. до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ковальової К.І. подала заяву про відмову від спадщини після сина ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .
Як спадкоємець першої черги за законом у встановлений строк позивач подав заяву про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадкування за законом на вказане спадкове майно.
14.07.2021 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Ставнійчук А.О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відмова обґрунтована тим, що згідно матеріалів спадкової справи спадкоємцями за законом до майна ОСОБА_4 , яке складається з квартири АДРЕСА_1 , є його син ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 , тому видати лише заявнику свідоцтво про право на спадщину за законом на частки вказаної квартири та провести державну реєстрацію немає можливості та запропоновано звернутися за захистом своїх прав до суду.
Спадкодавець ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 10 березня 2012 року. Після укладання шлюбу ОСОБА_4 зареєстрував відповідачку та її неповнолітню доньку від іншого шлюбу за місцем свого проживання, сплачував комунальні послуги та сприяв сумісному проживанню. Після цього відповідачка ОСОБА_2 різко змінила ставлення до батька: постійно була відсутня вдома, з'являючись вчиняла сварки, перестала підтримувати з ним шлюбні відносини, а ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дочку, батьком якої на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 0.07.2020р. визнано ОСОБА_5 . На підставі цього ж рішення запис про батьківство ОСОБА_4 в свідоцтві про народження дитини виключено. З огляду на викладене позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 1 грудня 2022 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо недійсності шлюбу, укладеного 10.12.2012р. відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки суд визнав встановленим, що станом на час його реєстрації жодний із подружжя у іншому зареєстрованому шлюбі не перебував. При цьому, народження під час цього шлюбу у відповідачки дитини, батьком якого визнано іншого чоловіка, не є достатньої підставою для визнання вказаного шлюбу недійсним.
Крім того, відмова у задоволенні вимоги щодо недійсності шлюбу виключає можливість задоволення похідної вимоги про усунення дружини із заявлених позивачем підстав від права на спадкування спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки висновки суду суперечать нормам матеріального права, якими регламентовані спірні правовідносини, та фактичним обставинам справи. Так, суд не надав належної оцінки тим обставинам, що під час зареєстрованого шлюбу зі спадкодавцем, відповідачка підтримувала сімейні відносини із ОСОБА_5 , із яким була пов'язана спільним побутом, народженням 03.09.2019р. спільної дитини, що є належним доказом недійсності укладеного 10.02.2012р. шлюбу із ОСОБА_4 укладеного буз наміру створення сім'ї. Відповідачка переслідувала лише ціль реєстрації у належній ОСОБА_4 квартирі.
Також вважає помилковим висновок суду щодо недоведеності вимог про усунення відповідачки від спадкування, оскільки суд не врахував те, що подружжя спільного майна не мали, спільним побутом пов'язані не були, а відповідачка ухилялась від виконання обов'язків, притаманних подружжю, не надавала допомоги ОСОБА_4 , яку останній потребував через похилий вік та стан здоров'я.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримує, просить її задовольнити, зазначаючи, що шлюб був укладений без наміру створення сім'ї. Відповідачка не піклувалась про ОСОБА_4 , який через хворобу потребував допомоги, допомогу надавав йому виключно позивач, ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення у оскаржуваній частині у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено наступне.
Судом встановлено і вбачається із матеріалів справи, що 10 березня 2012 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 10.03.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції, номер актового запису 200.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 13995, виданим 30 грудня 2020 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для о тримання допомоги на поховання № 00029110623.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з частини однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 24 кв.м, житловою площею 16,6 кв.м. кухня 5,5.кв.м. туалет 1,9 кв.м.
Інша частки вищевказаної квартири належить колишній дружині ОСОБА_4 та матері позивача ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 14.07.2021 року, шлюб із якою був розірваний рішенням рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2006 року .
Відповідно до матеріалів копії спадкової справи №81/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , яке складається з частки квартири АДРЕСА_1 , спадкоємцями за законом є його син ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 .
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.07.2021 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та проведенні державної реєстрації, оскільки другим претендентом на спадкове майно також являється ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 має бути усунута від спадкування щодо спадщини ОСОБА_4 у зв'язку із тим, що спільного майна набуто не було, відповідачка ухилялася від виконання сімейних обов'язків з ОСОБА_4 та тривалий час фактично перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , маючи з ним спільну дитину.
Відповідно до частини першої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.
Відповідно до статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.
Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).
За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.
У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу. Водночас слід врахувати, що відсутність наміру створити сім'ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об'єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з'явився намір створити сім'ю, наприклад коли після реєстрації шлюбу, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дитину.
Статтею 42 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.
Апеляційний суд наголошує, що відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов'язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд першої інстанції правильно звернув увагу, що фіктивність укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюбу позивач пов'язує з наявністю у останньої дитини, народженої від іншого чоловіка 03.09.2019р. Однак, предметом позову є вимога про визнання шлюбу недійсним з моменту його укладення, а саме з 10.03.2012р., що на сім років передує вказаним обставинам.
Також в обґрунтування фіктивності шлюбу позивач посилався на те, що відповідачка не турбувалась про свого чоловіка, тривалий час проживала окремо, наміру створити сім'ю не мала, а уклала шлюбу лише з метою отримати реєстрацію та місце проживання.
Проте, в порушення наведених вище норм процесуального права позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а саме щодо укладання шлюбу між його батьком ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_2 без наміру без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
За позицією апелянта, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано обставини, встановлені судовим рішенням у справі №521/1341/20, а саме щодо перебування ОСОБА_2 з вересня 2017 року у взаємовідносинах з ОСОБА_5 .
Колегія суддів вважає вказаний довід скаржника необґрунтованим, оскільки предметом розгляду у справі №521/1341/20, за наслідками якої ухвалено заочне рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 01 липня 2020 року, було визнання батьківства ОСОБА_5 щодо дитини ОСОБА_7 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_4 у шлюбі між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а такожвнесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.
При цьому, предметом доказування у справі №521/1341/20 була наявність кровного споріднення між ОСОБА_5 та дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що встановлено судом на підставі судово-генетичної експертизи.
Натомість, обставини щодо проживання відповідачки ОСОБА_2 з біологічним батьком її дитини ОСОБА_5 однією родиною без реєстрації шлюбу, а також період такого проживання не був предметом розгляду у справі №521/1341/20, а тому судове рішення в такій справі не має преюдиційного значення у справі, що розглядається.
Крім того, сам по собі факт народження відповідачкою дитини від іншого чоловіка під час її перебування у шлюбі з батьком позивача не є безумовною підставою для визнання такого шлюбу недійсним.
Також апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції пояснень його матері ОСОБА_3 , а також пояснень ОСОБА_5 , наданих у межах розгляду справи №521/1341/20, оскільки вказані особи не були допитані в якості свідків, і відповідного клопотання позивачем заявлено не було.
Оскільки у ході розгляду справи позивачем не надано доказів на підтвердження відсутності у відповідачки ОСОБА_2 наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя під час укладання шлюбу з ОСОБА_4 , тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність для визнання такого шлюбу недійсним.
Щодо вимоги позивача про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після її чоловіка ОСОБА_4 , то суд також вважає її необґрунтованою з огляду на наступне.
Так, згідно ч.4 ст.1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. (ч.5 ст. 1224 ЦК України)
Під безпорадним станом необхідно розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
Перевіряючи доводи позовної заяви слід виходити з того, що ОСОБА_1 , як на підставу усунення відповідачки від права на спадкування, посилався на фіктивність укладеного нею шлюбу з ОСОБА_4 , а також на ухилення її від утримання спадкодавця.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання шлюбу недійсним, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, як похідної.
Щодо усунення ОСОБА_2 від права на спадкування з підстав її ухилення від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_4 , то суд наголошує, що позивач повинен був надати докази саме ухилення, а не відсутності такої допомоги зі сторони відповідача.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем його вимог, оскільки ним не надано доказів перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані, його потреби у допомозі ОСОБА_2 , а також доказів його звернення за такою допомогою до відповідачки та ухилення її від надання такої допомоги.
Факт перебування померлого спадкодавця у похилому віці не є достатніми обставинами для усунення відповідачки від права на спадкування із заявлених у позовній заяві підстав.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції, ухваливши рішення, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з часу проголошення і може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів із часу складання повного рішення шляхом падання касаційної скарги безпосередньо до касаційного суду.
Повний текст судового рішення складено 01 травня 2023 року.
Головуюча ________________ Н.В.Орловська
Судді: ________________ О.В.Кутурланова
________________ Л.В.Пузанова