вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1846/22
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз
Трейдинг”
до публічного акціонерного товариства “Центренерго”
про стягнення заборгованості,
за участю представників:
позивача: Орла С.С. - адвоката (посвідчення №ЗП001663 від 30.05.2018 року);
відповідача: Гаврися Я.Б. - адвоката (посвідчення №001255 від 26.01. 2018 року),
29 вересня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 11 840 690,91 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов Рамкового договору №NGT-C27 постачання природного газу, а також Індивідуального договору №2-02-ЦЕ до Рамкового договору постачання природного газу №NGT-C27 від 26 червня 2020 року, згідно з якими позивач зобов'язувався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач наданий позивачем природний газ оплатив частково.
Вважаючи, що його права порушені, 05 липня 2021 року позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 245 808 984,73 грн. основного боргу, 1 338 939,79 грн. трьох процентів річних та 3 598 601,66 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 року в справі №911/1929/21 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості задоволений повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 року рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 року в справі №911/1929/21 залишено без змін.
У зв'язку з тим, що відповідач повністю оплатив борг лише 30 грудня 2021 року, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 4 283 137,33 грн. трьох процентів річних (за період з 01.06.2021 року до 29.12.2021 року) та 7 557 553,58 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції (за період з 01.06.2021 року до 30.11.2021 року).
Ухвалою суду від 04.10.2022 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 02 листопада 2022 року.
01 листопада 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його участю в іншому судовому засіданні, в задоволенні якого судом було відмовлено.
У засідання представники позивача та відповідача не з'явились.
Ухвалою суду від 02.11.2022 року підготовче засідання відкладене на 30 листопада 2022 року.
23 листопада 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У засіданні представник відповідача просив поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача у засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання заперечував.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву.
Представник позивача у засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представник позивача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.
Ухвалою суду від 30.11.2022 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 21 грудня 2022 року.
12 грудня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву.
У засіданні представник позивача просив поновити пропущений процесуальний строк для надання відповіді на відзив на позовну заяву.
Представник відповідача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відповіді на відзив на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду відповідь на відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, просив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відкласти розгляд справи.
Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання заперечував.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.
У підготовчому засіданні оголошена перерва до 18 січня 2023 року.
Ухвалою суду від 10.01.2023 року підготовче засідання відкладене на 01 березня 2023 року.
01 березня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, яке було долучено до матеріалів справи, а також клопотання про долучення доказів.
У засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив поновити пропущений процесуальний строк для долучення доказів до матеріалів справи.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, проти задоволення вищевказаного клопотання заперечував.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для долучення доказів до матеріалів справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для долучення доказів до матеріалів справи поважними, поновив його та долучив їх до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача в судовому засіданні просив зменшити розмір трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, на 99%.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 05 квітня 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
26 червня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі - відповідач) був укладений Рамковий договір №NGT-C27 постачання природного газу (далі - договір від 26.06.2020 року), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
29 січня 2021 року між позивачем та відповідачем був укладений Індивідуальний договір №2-02-ЦЕ до Рамкового договору постачання природного газу №NGT-C27 від 26 червня 2020 року.
За твердженнями представника позивача, відповідач наданий позивачем природний газ оплатив частково.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 245 808 984,73 грн. основного боргу, 1 338 939,79 грн. трьох процентів річних та 3 598 601,66 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 року в справі №911/1929/21 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості задоволений повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 року рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 року в справі №911/1929/21 залишено без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлена в рішенні, у зв'язку з чим відсутня необхідність встановлення їх повторно, піддаючи сумніву стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Так, судом встановлений факт прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем.
У зв'язку з тим, що відповідач повністю оплатив борг лише 30 грудня 2021 року, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 4 283 137,33 грн. трьох процентів річних (за період з 01.06.2021 року до 29.12.2021 року) та 7 557 553,58 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції (за період з 01.06.2021 року до 30.11.2021 року).
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
23 листопада 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, вважав, що позивачем розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, здійснений невірно. Крім цього, просив суд зменшити розмір трьох процентів річних, а також суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, на 99%, послався на те, що відповідач перебуває у тяжкому фінансовому становищі, викликаному запровадженням воєнного стану на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Зобов'язання припиняється:
- за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 Цивільного кодексу України);
- зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України);
- за згодою сторін (ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України);
- внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 Цивільного кодексу України);
- неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 Цивільного кодексу України);
- смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1 ст. 608 Цивільного кодексу України);
- смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 Цивільного кодексу України);
- ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 Цивільного кодексу України).
З огляду на відсутність у вищезазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Так, якщо судове рішення про стягнення з боржника грошових коштів фактично не виконано, кредитор має право вимагати стягнення з нього у судовому порядку пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 року в справі №911/1929/21 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості задоволений повністю, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 245 808 984,73 грн. основного боргу, 1 338 939,79 трьох процентів річних (за період з 03.03.2021 року до 31.05.2021 року), 3 598 601,66 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції (за період з 03.03.2021 року до 31.05.2021 року).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю оплатив борг лише 30 грудня 2021 року, тому позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 4 283 137,33 грн. трьох процентів річних за період з 01.06.2021 року до 29.12.2021 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Так, три проценти річних:
за лютий 2021 року, враховуючи період заборгованості з 01.06.2021 року до 29.12.2021 року, складає 212 днів, тому три проценти річних від суми 56 844 571,56 грн. становлять 990 497,19 грн.;
за березень 2021 року, враховуючи період заборгованості з 01.06.2021 року до 29.12.2021 року, складає 212 днів, тому три проценти річних від суми 188 964 413,17 грн. становлять 3 292 640,19 грн.,
а разом 4 283 137,38 грн., які підлягають стягненню.
Крім стягнення трьох процентів річних, позивач просив стягнути з відповідача 7 557 553,58 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, нарахованих наступним чином:
з 01.06.2021 року до 30.06.2021 року, на суму 57 986 635,85 грн. заборгованості за лютий 2021 рок, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.07.2021 року до 31.07.2021 року, на суму 58 102 609,12 грн. заборгованості за лютий 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.08.2021 року до 31.08.2021 року, на суму 58 160 711,73 грн. заборгованості за лютий 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.09.2021 року до 30.09.2021 року, на суму 58 044 390,31 грн. заборгованості за лютий 2021 року, за вирахуванням суми дефляції за попередній період;
з 01.10.2021 року до 31.10.2021 року, на суму 58 740 922,99 грн. заборгованості за лютий 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.11.2021 року до 30.11.2021 року, на суму 59 269 591,30 грн. заборгованості за лютий 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.06.2021 року до 30.06.2021 року, на суму 191 420 950,54 грн. заборгованості за березень 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.07.2021 року до 31.07.2021 року, на суму 191 803 792,44 грн. заборгованості за березень 2021 року, з урахуванням суми інфляції за попередній період;
з 01.08.2021 року до 31.08.2021 року, на суму 191 995 596,23 грн. заборгованості за березень 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за попередній період;
з 01.09.2021 року до 30.09.2021 року, на суму 191 611 605,04 грн. заборгованості за березень 2021 року, за вирахуванням суми дефляції за попередній період;
з 01.10.2021 року до 31.10.2021 року, на суму 193 910 944,30 грн. заборгованості за березень 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за попередній період;
з 01.11.2021 року до 30.11.2021 року, на суму 195 656 142,80 грн. заборгованості за березень 2021 року, з урахуванням суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за попередній період.
В обґрунтування вищевказаного розрахунку суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, позивач послався на те, що ці нарахування здійснені, згідно рекомендаціями, наданими Верховним Судом України (№62-97-р. від 03.04.1997 року).
За твердженнями представника позивача, зокрема, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошових коштів (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період, що узгоджується з висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові у справі №905/21/19 від 26.06.2020 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.06.2020 року в справі №905/21/19 зазначено, що:
- статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення;
- встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю;
- у випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду;
- при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з вищевказаного розрахунку суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, позивач враховує індекси інфляції помісячно щодо кожної суми боргу окремо за відповідні місяці поставки природного газу, як наслідок позивачем до кожної суми боргу (окремо за кожний місяць поставки природного газу) за наступний місяць нарахування включено суми інфляції та дефляції за попередній місяць нарахування.
Разом з цим, як вже було встановлено судом, відповідач повністю оплатив борг 30 грудня 2021 року. Так, оплата боргу за поставку природного газу позивачем, за період з червня 2021 року до листопада 2021 року, відповідачем здійснена не була.
Оскільки, протягом заявленого позивачем періоду розрахунку інфляційних втрат (за кожним із місяців поставки природного газу) оплата боргу не здійснювалась, суд дійшов висновку про те, що правильним є розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, згідно з яким залишок основного боргу у лютому - березні 2021 року та основний борг за кожним із місяців поставки природного газу (з червня 2021 року до листопада 2021 року) з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду, повинен бути перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалась оплата боргу, та поділений на 100%.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі №918/631/19 (Провадження № 12-42гс20).
Також, не передбачають такого алгоритму нарахування суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, рекомендації, на які послався представник позивача в судовому засіданні, викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97-р., щодо можливості включення до початкової заборгованості інфляційної складової за попередній період.
Так, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції розраховується без ураховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, розраховується з урахуванням цього місяця.
Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за лютий 2021 року, за період з червня 2021 року до листопада 2021 року: у червні 2021 року - 100,0%; липні - 100,1%; серпні - 99,8%; вересні - 101,2%, жовтні - 100,9%; листопаді - 100,8%, від суми 56 844 571,56 грн., складає 1 722 505,32 грн.;
за березень 2021 року, за період з червня 2021 року до листопада 2021 року: у червні 2021 року - 100,0%; липні - 100,1%; серпні - 99,8%; вересні - 101,2%, жовтні - 100,9%; листопаді - 100,8%, від суми 188 964 413,17 грн., складає 5 726 003,36 грн.,
а разом 7 448 508,68 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
У відзиві на позовну заяву, а також у судовому засіданні, представник відповідача просив суд зменшити розмір трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, на 99%, послався на те, що відповідач перебуває у тяжкому фінансовому становищі, викликаному запровадженням воєнного стану на території України. Послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року в справі №902/417/18, а також на положення ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання представника відповідача заперечував.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як уже зазначалось судом, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сума трьох процентів річних, а також сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, не є неустойкою, а отже відповідні суми не можуть підлягати зменшенню, відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року в справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір процентів річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з цим, підстави для зменшення суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в законодавстві відсутні.
Так, відповідно до загальних правил, право суду зменшити заявлені до стягнення суми пов'язане із наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданих учасниками справи доказів та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення суми, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд з'ясовує наявність значного перевищення розміру з розміром збитків, а також об'єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, значності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Розглянувши клопотання представника відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, суд дійшов висновку про відсутність виключних обставин для зменшення розміру трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, тому в задоволенні клопотання судом було відмовлено.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551, ч. 1 ст. 598, ст. 599, ст. 600, ч. 1 ст. 601, ч. 1 ст. 604, ст. 605, ст. 607, ст. 608, ст. 609, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 4 ст. 75, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” до публічного акціонерного товариства “Центренерго” про стягнення заборгованості у сумі 11 840 690,91 грн.
Стягнути з публічного акціонерного товариства “Центренерго” (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, ідентифікаційний код 22927045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код 42399676) 4 283 137,33 грн. (чотири мільйони двісті вісімдесят три тисячі сто тридцять сім грн. 33 коп.) трьох процентів річних; 7 448 508,68 грн. (сім мільйонів чотириста сорок вісім тисяч п'ятсот вісім грн. 68 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 175 974,69 грн. (сто сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири грн. 69 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 01.05.2023 року.
Суддя С. Грабець