Справа № 420/919/23
27 квітня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Управління Служби безпеки України в Одеській області, про визнання протиправним і скасування рішення, про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Управління Служби безпеки України в Одеській області, про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №510343000155186 від 25.07.2022р. про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 09.02.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 у позовній заяві вказав, що не погоджується із прийняттям рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №510343000155186 від 25.07.2022 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить суд його скасувати. Представник позивача вважає, що оскаржене рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки містить лише посилання на п.6 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію» та не окреслює при цьому обставин та доказів, мотивів та підстав, які мали вирішальне значення для його прийняття. При цьому, як вказав представник ОСОБА_1 , позивач наголошує, що хоче проживати на території України, оскільки це його історична родина, в Україні пройшло його дитинство та юність та він поважає закони та правопорядок України. Одночасно, як вказав представник, позивач проти політичного режиму ОСОБА_2 , був переслідуваний правоохоронними органами Республіки Білорусь за протестні вислови, та категорично не підтримує збройну агресію російської федерації на території України, вважає її окупантом, а її керівництво злочинцями. Щодо посилання відповідачів на відомості Управління СБУ в Одеській області, то, як вказав представник позивача, позивачу не надано належних доказів того, що саме стало причиною прийнятого рішення. Представник позивача, вказавши, що не підтверджено наявність підстав передбачених п.6 ч.1ст.10 Закону № 2491-III, що з урахуванням приписів ст.14 Закону № 2491-III, що порушує права позивача, а тому рішення відповідача №510343000155186 від 25.07.2022 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню.
22.02.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що 05.10.2021 ГУ ДМС в Одеській області направлено запит до Управління СБУ в Одеській області №5.3-12499/51.1-21 щодо перевірки наявності чи відсутності підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 . Так, згідно відповіді Управління СБУ в Одеській області №65/1/3/1777 від 07.07.2021 враховуючи загрозу національній безпеці України та запровадженого з 24 лютого 2022 року воєнного стану було проведено додаткову перевірку іноземців та на підставі ст.10 Закону України «Про імміграцію» Управління СБУ в Одеській області заперечує у наданні дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач наголосив, що фактичною підставою для прийняття рішення про відмову у наданні позивачеві дозволу на імміграцію слугувало те, що Управління Служби безпеки України в Одеській області заперечує у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та у відповідності до п.6 ч.1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» відповідачем було прийнято оскаржуване рішення.
27.02.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій представник вказав, що не погоджується із відзивом відповідача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник позивача вважає, що лист СБУ нічим необґрунтований та не містить в собі посилання яку саме несе загрозу позивач. Представник позивача зазначив, що із переліку осіб, громадян Білорусі, Молдови, росії, Азербайджану, Грузії, які знаходяться у листі ГУ ДМС України в Одеській області від 05.10.2021 до СБУ в Одеській області, абсолютно всі громадяни росії та Білорусі складають загрозу національній безпеці України. Тобто, на думку представника позивача, із даного списку вбачається, що перевірка стосується лише належності особи до громадянства цих країн. При цьому, як вказав представник, позивач майже 3 роки намагається отримати посвідку на постійне проживання в Україні, не враховуючи часу підготовки документів до міграційної служби та підготовки всіх необхідних документів для суду.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
03.09.2021 громадянин Білорусі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.51-52).
Головне управління ДМС України в Одеській області звернулось до Управління СБУ в Одеській області із запитом від 05.10.2021, керуючись п.14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2022 №1983, із проханням здійснити перевірку та повідомити щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», іноземним громадянам, серед яких, зазначено ОСОБА_1 (а.с.85-87).
Листом Управління СБУ в Одеській області від 07.07.2022 №65/1/3-1777 повідомлено Головне управління ДМС України в Одеській області про те, що враховуючи загрозу національній безпеці України та запровадженого з 24 лютого 2022 року правового режиму «воєнний стан» (у зв'язку із військовим вторгненням в Україну Російської Федерації) Управлінням було проведено додаткову перевірку іноземців щодо наявності або відсутності підстав для надання їм дозволу на імміграцію в Україну, серед яких зазначений ОСОБА_1 , та у зв'язку з викладеним і на підставі ст.10 Закону України «Про імміграцію» СБУ заперечує у наданні дозволу на імміграцію в Україну (а.с.93).
Згідно висновку про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , затвердженого 25.07.2022 начальником ГУ ДМС в Одеській області, на підставі Управління СБУ в Одеській області від 07.07.2022, заступник начальника відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління у справах іноземців та без громадянства Головного управління ДМС України в Одеській області, вважав би за можливе відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну згідно п.6 ст.10 Закону «Про імміграцію» (а.с.104-105).
Рішенням Головного управління ДМС України в Одеській області від 25 липня 2022 року №51034300015186 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Білорусі ОСОБА_1 , на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України « Про імміграцію»(а.с.106).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про імміграцію" 7 червня 2001 року № 2491-III.
Так, ст.1 Закону України "Про імміграцію" визначено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно ст.10 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 встановлено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, у тому числі рішення про визнання особою без громадянства в Україні (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, у тому числі рішення про визнання особою без громадянства в Україні, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном). Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є довідка про реєстрацію місця проживання. Місце проживання в Україні осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на її території, підтверджується документами, передбаченими абзацом сьомим підпункту 1 пункту 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150; документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1, 3 і 6 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Відповідно до абз.1 п.12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
При цьому, п.14 Порядку № 1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Так, підставою прийняття оскаржуваного рішень міграційного органу слугував лист Управління СБУ в Одеській області від 07.07.2022 №65/1/3-1777, на запит відповідача, яким повідомлено Головне управління ДМС України в Одеській області про те, що враховуючи загрозу національній безпеці України та запровадженого з 24 лютого 2022 року правового режиму «воєнний стан» ( у зв'язку із військовим вторгненням в Україну Російської Федерації) Управлінням було проведено додаткову перевірку іноземців щодо наявності або відсутності підстав для надання їм дозволу на імміграцію в Україну, серед яких зазначений ОСОБА_1 , та у зв'язку з викладеним і на підставі ст.10 Закону України «Про імміграцію» СБУ заперечує у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Пунктами 3, 9 ч.1 ст.1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21 червня 2018 року № 2469-VIII встановлено, що національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
У відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2469-VIII, національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-XII Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 21 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Пунктом 4-5 ч.1 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України» встановлено, що Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України та забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.25 Закону України «Про Службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Під час прийняття рішення у справі, суд враховує, що відмова у наданні дозволу на імміграцію в Україну, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв у межах наданих йому законодавством повноважень.
При цьому, право громадянина Республіки Білорусь на отримання дозволу на імміграцію в Україну стоїть у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, враховуючи запровадження в Україні з 24 лютого 2022 року правового режиму «воєнний стан», що на думку суду, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене та те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області приймаючи рішення від 25 липня 2022 року №51034300015186 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Білорусі ОСОБА_1 , на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України « Про імміграцію», на підставі інформації Управління СБУ в Одеській області щодо загрози національній безпеці України, діяло правомірно, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для його скасування.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.