Справа № 308/10107/22
Закарпатський апеляційний суд
27.04.2023 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали контрольного провадження 11-кп/4806/218/23 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.03.2023.
Цією ухвалою частково задоволено клопотання прокурора й продовжено строк тримання під вартою до 60 днів, до 29.05.2023 з визначенням застави у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 53680 грн, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кизил-Арват (Республіка Туркменістан), мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, в порядку ст. 89 КК України не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У разі звільнення ОСОБА_5 з-під варти внаслідок внесення застави покладено на нього обов'язки: прибувати до суду за кожним викликом, вимогою та визначеною періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає (м. Ужгород), без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду закордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що 03.08.2022 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному 10.05.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022070000000096 про обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , суд першої інстанції вказав, що судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні ще не розпочато, ухвала судді від 10.02.2023 про продовження щодо ОСОБА_5 строку тримання під вартою втрачає силу 10.04.2023, а визначені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики продовжують існувати. Тому, суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення доведено наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, а стороною захисту такі не спростовані, у зв'язку з чим
-2-
щодо обвинуваченого ОСОБА_5 продовжив запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та у разі внесення застави поклав на обвинуваченого передбачені ст. 194 КПК України обов'язки, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження йому строк запобіжного заходу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою й застосувати відносно нього цілодобовий домашній арешт. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що жодного кримінального правопорушення не вчиняв, оскільки долучені до матеріалів грошові кошти несправжні, а з відеозапису вбачається, що коштів він не брав. Також вважає, що висновки суду в оскаржуваній ухвалі щодо продовження йому строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не відповідають матеріалам-доказам, які додані прокурором до клопотання та є безпідставними. Ризики, які вказані у клопотанні та ухвалі є також не обґрунтовані й жодним доказом не підтверджені.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 вказує на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною. Посилається на те, що наведені у клопотанні ризики переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків іншого кримінального правопорушення, ґрунтуються виключно на припущеннях, так як не підтверджені жодними доказами. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, пред'явлена останньому підозра необґрунтована та не підтверджена доказами, у зв'язку з чим вважає за необхідне скасувати ухвалу суду про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування відносно нього запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 , які підтримали апеляційні скарги, дослідивши матеріали контрольного судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 про незаконність та необґрунтованість судового рішення відносно ОСОБА_5 колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України для цього підстав.
-3-
За приписами ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти, передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст. 176 цього Кодексу.
Згідно до ч. 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статі 184 цього Кодексу повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ст. 331 КПК України п ід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, продовжити або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається у порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 колегія суддів вважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні судження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що обставини, які були підставою для обрання та продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінились, наведені прокурором ризики не зменшились і продовжують існувати.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обґрунтовано взяв до уваги те, що інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів у сфері охорони недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, і йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до дев'яти років із позбавленням права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна; суд може
-4-
обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від потерпілих чи свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому прокурору; обвинувачений ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований і на розгляді Берегівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження щодо нього за ч. 3 ст. 332 КК України.
Разом з тим, суд першої інстанції дав належну оцінку фактам відсутності обставин, які би перешкоджали триманню обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою та необхідності проведення судом процесуальних дій.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду про те, що стороною обвинувачення доведено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду; незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні з метою дачі, зміни ними показань на його користь, що створює загрозу тиску та підбурювання вказаних осіб до дачі неправдивих показань, або відмови від надання таких; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення у якому обвинувачується.
Наведені вище обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать і про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 під час судового провадження та запобігання вищевказаних ризиків, які продовжують існувати, при цьому стороною захисту, в свою чергу, не спростована наявність таких.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту не надано жодних доказів, зокрема й даних про особу обвинуваченого, які би давали обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі не ухилятиметься від суду, не впливатиме на свідків чи інших учасників кримінального провадження, не вчинятиме інших кримінальних правопорушень, і що до нього може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Поряд з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме впливати на інших осіб, які на даний час не встановлені, і при цьому ризик впливу на понятих, експерта, спеціаліста є необґрунтованим, оскільки стороною обвинувачення не конкретизовані прізвища понятих, спеціаліста, експерта, а також не додані відомості про залучення у кримінальному провадженні спеціалістів та призначення експертиз.
Апеляційний суд вважає, що продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що застосований щодо ОСОБА_5 запобіжний захід з урахуванням його тривалості та у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку й кореспондується з характером суспільного інтересу, в зв'язку з чим, з урахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , у силу характеру інкримінованого йому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5
-5-
запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з чим погоджується й колегія суддів, вважаючи, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не будуть достатніми для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також дієвості кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що матеріали судового провадження не містять доказів, які б свідчили про те, що застосування щодо ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, зокрема і цілодобового домашнього арешту, не забезпечить запобіганню ризикам, на які вказується у клопотанні прокурора та ухвалі суду, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеним вище.
При оцінці доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що під час затримання працівники поліції підкинули йому в кишеню 100 доларів США, то колегія суддів зазначає, що на цій стадії процесу, зокрема при вирішенні питання щодо збереження раніше обраного запобіжного заходу відносно обвинуваченого, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, не вправі давати будь-яку оцінку чи вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження щодо обвинуваченого по суті. Тому, ці доводи визнаються такими, що також не впливають на висновки суду першої інстанції про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги і те, що у матеріалах контрольного провадження відсутні й стороною захисту не надано доказів про наявність у ОСОБА_5 будь-яких захворювань, які б свідчили про неможливість тримання його під вартою в умовах ізоляції від суспільства.
Відхиляючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів враховує і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, незаконно впливати на свідків, однак, обставини, за яких вчинено інкриміновані йому кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, а також вищенаведені дані про його особу, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у виді тримання під вартою, що в свою чергу свідчить про неможливість застосування щодо ОСОБА_5 інших більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, колегія суддів вважає, що, постановляючи ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги і положення ст. 182, 183 КПК України, тяжкість кримінального правопорушення, негативні наслідки для суспільства та держави від кримінальних правопорушень, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , дані про особу обвинуваченого, його майновий стан, і обґрунтовано визначив розмір застави у межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, який на переконання колегії суддів, у разі його внесення, буде достатнім для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Погоджуючись з указаним висновком, апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні, і, оцінивши в сукупності тяжкість кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, -
-6-
апеляційний суд вважає, що встановлений судом обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, на даному етапі судового провадження є необхідним і достатнім, у разі його внесення, для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні. Разом з тим, апеляційним судом не встановлено підстав вважати такий розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_5 і такий обумовлений також високим ступенем суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 та тяжкими наслідками для суспільства від злочинів у сфері охорони недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації в умовах воєнного стану.
Відхиляючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, впливати на свідків чи інших учасників кримінального правопорушення, вчиняти інші кримінальні правопорушення, або порушувати процесуальні обов'язки, однак, обставини, за яких вчинено кримінальне правопорушення, його тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначений судом першої інстанції розмір застави.
При цьому, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційних скарг не впливають та не спростовують продовження існування заявлених прокурором ризиків, описаних в оскаржуваній ухвалі, що в свою чергу унеможливлює зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, у тому числі і цілодобовий домашній арешт.
Тому, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення клопотання сторони обвинувачення.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення апеляційних скарг, доводи яких не знайшли свого підтвердження і не впливають на висновки суду першої інстанції, немає, а ухвалу суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, як законну та обґрунтовану, необхідно залишити без зміни.
Приймаючи рішення колегія суддів також бере до уваги положення ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що під час апеляційного розгляду не встановлено фактів, які б могли вплинути на висновки суду першої інстанції чи спростувати їх, і на такі стороною захисту не вказувалось.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.03.2023 щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді