Справа № 584/497/22
Провадження № 2/584/97/23
Іменем України
18.04.2023 Путивльський районний суд Сумської області
в особі: головуючого - судді Токарєва С.М.
при секретарі Зікрати Я.В.
з участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Нестеренко І.Ю. /в режимі відеоконференції/
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Путивль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріпорт-Норд» про визнання недійсним договору позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріпорт-Норд» (далі - ТОВ «Агріпорт-Норд») та просив визнати недійсним (удаваним) договір позики № ПЗ-01/1705-23 від 23.05.2017, укладений між сторонами.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що вказаний договір позики є удаваним та укладений для приховання здійснення різних правочинів в інтересах ТОВ «Агріпорт-Норд».
Позивач не заперечував підписання з ТОВ «Агріпорт-Норд» вказаного договору в той період, коли він працював директором зазначеного товариства. На вказаному договорі міститься печатка товариства і на його підписі, як сторони договору, що підтверджує домовленості не між фізичною особою та товариством, а між товариством та його працівником. Пізніше укладалися додаткові угоди до договору позики від 19.07.2017 та 28.12.2017, однак їх умови позивачу не відомі, оскільки їх немає в наявності у позивача.
Зазначений договір позики укладався не для особистих потреб позивача, а для здійснення різних правочинів в інтересах ТОВ «Агріпорт-Норд», що відповідачу відомо і така практика є усталеною в ТОВ «Агріпорт-Норд».
Оспорюваний договір позики є удаваним та укладений для приховування вчинення інших правочинів ТОВ «Агріпорт-Норд», в тому числі і договорів купівлі-продажу майна для товариства, оплати різних юридичних дій (реєстрація договорів оренди, оплата за оформлення спадщини в інтересах орендодавця, перерахування матеріальної допомоги тощо).
Факт укладення між сторонами 23.05.2017 договору позики не підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, оскільки відповідачем позивачу не надано оригіналу договору, а його копія не є належним та допустимим доказом укладення правочину.
Позивач зазначав, що перерахування коштів різними платежами і сумами в один день на особисті потреби позивача є ознакою подвійної бухгалтерії ТОВ «Агріпорт-Норд».
Крім того, позивач зазначав, що не робив заявки на перерахування відповідних сум і доказів узгодження поетапної видачі частинами суми позики не має, а це передбачено договором позики.
Спірний договір позики був укладений з метою настання інших наслідків, ніж надання позики та повернення боргу, в діях сторін при укладенні договору позики був наявний умисел щодо укладення саме удаваного договору позики, оскільки внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву.
Зазначений договір позики підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 235 ЦК України, так як був укладений з метою настання інших наслідків, ніж надання позики та повернення боргу, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи договір позики, знали заздалегідь, що він не був виконаний та був наявний умисел щодо укладення саме удаваного договору позики.
Ухвалою судді Путивльського районного суду Сумської області від 18.07.2022 відкрито провадження у даній справі та визначено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 25.08.2022 підготовче провадження у даній справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті, витребувано докази за клопотання позивача.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. В обгрунтування своїх заперечень зазначав, що печатка відповідача на підписі позивача у спірному договорі не є підтвердженням того факту, що договір укладено з якихось домовленостей з працівником та відповідачем з тих міркувань, про які зазначив позивач, оскільки дана печатка була поставлена помилково. Чинним законодавством України не заборонено надання позики підприємством (роботодавцем) будь-якому його працівнику. Договір позики та та додаткові угоди від 19.07.2017 та 28.12.2017 до договору позики підписані сторонами в двох примірниках кожен з документів та своїм підписом на вказаних документах позивач підтвердив отримання оригіналів своїх примірників документів, що свідчить про те, що в позивача є в наявності вказані документи та він обізнаний з їх умовами. Договір не укладався ні для яких власних потреб відповідача з метою здійснення різних правочинів в інтересах відповідача, а також їх оплати на користь відповідача з боку позивача, ніякої усталеної відповідачем практики не існувало та не існує. Жодного належного та допустимого письмового доказу на підтвердження своїх доводів позивач не надав, що свідчить про те, що доводи позивача є необгрунтованими, безпідставними, надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач, перерахувавши позивачу грошові кошти на загальну суму 1574515,02 грн. вчинив дії, а позивач підтвердив їх вчинення шляхом отримання та зняття зі свого карткового рахунку вищевказаної суми грошових коштів, з метою використання їх для власних потреб. Тобто, своїми діями сторони схвалили правочин щодо строків та розмірів позики. При цьому, а ні умовами договору, а ні нормами чинного законодавства не заборонено видачу грошових коштів в узгодженому сторонами розмірі частинами протягом одного дня. Гроші надавалися позивачу по мірі їх наявності у відповідача. Платіжні доручення про надання позивачу у безготівковому порядку грошових коштів на загальну суму 1574515,02 грн., є документами, які підтверджують факт укладення договору, його умов, а також засвідчують факт отримання позивачем від відповідача зазначеної грошової суми. Також відповідач зазначає, що при зверненні до суду позивачем обрано неправильний спосіб захисту. Позивач, звертаючись до суду, просить визнати договір недійсним з підстав його удаваності, що суперечить законодавству, оскільки суд має встановити удаваність правочину, визначати який насправді правочин вчинили сторони та застосувати до нього відповідні норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих письмових доказів на підтвердження удаваності договору, спрямованості волі сторін договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов'язків, аніж ті, що передбачені договором, а також наявності у сторін договору умислу та наміру приховати який-небудь інший правочин, тобто позивачем не доведено наявності підстав для визнання договору удаваним.
Відповідачем подано заперечння, в яких останній зазначав, що грошові кошти за платіжними дорученнями позивачу були перераховані і останній їх отримав, а платіжні доручення є первинними документами у відповідності до нормативно-правових актів Національного банку України.
З'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідивши надані письмові докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.
Як вбачається з фотокопії трудової книжки позивача, 04.02.2015 його було прийнято на посаду директора ТОВ «Агріпорт-Норд» (а.с. 11).
З фотокопії наказу ТОВ «Агріпорт-Норд» від 15.04.2019 "Про звільнення ОСОБА_1 " вбачається, що позивач припинив виконання обов'язків директора ТОВ «Агріпорт-Норд» 15.04.2019 у зв'язку зі звільненням за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП (а.с. 152).
23.05.2017 між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Агріпорт-Норд» укладено договір позики № П3-01/1705-23, відповідно до якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти на безпроцентній основі, а останній зобов'язався використати позику за цільовим призначенням і повернути її у визначені даним договором порядку і строки. Позика надавалася позивачу як зворотня фінансова допомога особі, що перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Метою надання позики є задоволення особистих потреб ОСОБА_1 . Валютою позики є гривня. Розмір позики становить не більше 500 тис. грн. Позика надається одним платежем або поетапно частинами в узгоджені сторонами строки та розміри, у безготівковій формі шляхом перказу грошових коштів на поточний рахунок позивача або у готівковій формі через касу відповідача. Термін, на який надається позика, становить до 31.12.2017. ОСОБА_1 зобов'язався повернути ТОВ «Агріпорт-Норд» отриману суму позики в повному обсязі до зікінчення терміну, визначеного договором (а.с. 37).
Відповідно до фотокопії додаткової угоди № 1 від 19.07.2017 до договору позики № ПЗ-01/1705-23 від 23.05.2017, було внесено зміни до зазначеного договору позики, а саме п. 3.2 договору щодо роміру позики, яка становить 1200000 грн. (а.с. 38).
Відповідно до фотокопії додаткової угоди № 1 від 28.12.2017 до договору позики № ПЗ-01/1705-23 від 23.05.2017, було внесено зміни до зазначеного договору позики, а саме п. 5.1 договору щодо терміну позики, який становить до 31.12.2019 (а.с. 39).
Оригінали вказаних документів було оглянуто судом в судовому засіданні.
З фотокопії довіреності від 22.05.2017 вбачається, що ТОВ «Агріпорт-Норд» уповноважило Кравченко В.Б. представляти інтереси товариства у відносинах з юридичними особами усіх форм власності, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами з правом укладання та підписання від імені товариства будь-яких договорів, у тому числі договорів поставки, позики, та самостійно погоджувати умови договорів (а.с. 117).
З фотокопії протоколу б/н загальних зборів ТОВ «Агріпорт-Норд» від 22.05.2017 вбачається, що було вирішено уповноважити ОСОБА_3 на укладення договору позики між ТОВ «Агріпорт-Норд» та ОСОБА_1 за умови, що вказана сума складатиме до 2000000 грн. та на підписання від імені ТОВ «Агріпорт-Норд» вказаного договору, а також інших документів, пов'язаних з його укладанням та виконанням (а.с. 118).
З фотокопії протоколу б/н загальних зборів ТОВ «Агріпорт-Норд» від 23.05.2017 вбачається, що було вирішено затвердити договір позики № ПЗ-01/1705-23 від 23.05.2017, укладений між ТОВ «Агріпорт-Норд» та ОСОБА_1 (а.с. 119).
На підтвердження перерахування позивачу суми позики відповідачем було надано суду фотокопії платіжних доручень (а.с. 40-97).
З фотокопії виписки по картковому рахунку відповідача за період 23.05.2017 - 01.03.2018 вбачається, що на картковий рахунок позивача надходили безготівкові зарахування відповідно до договору позики від 23.05.2017 (а.с. 123-129, 169).
З фотокопії довідки АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" від 09.01.2023 № 410 вбачається, що з рахунку ТОВ «Агріпорт-Норд» були перераховані грошові кошти на загальну суму 1574515,02 грн., згідно вказаних платіжних доручень, на транзитний рахунок АТ "КБ "Приватбанк" для подальшого їх зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с. 171).
З фотокопії листа АТ "КБ "Приватбанк" від 17.01.2023 на ім'я ТОВ «Агріпорт-Норд» вбачається, що отримувачу коштів ОСОБА_1 були успішно перераховані кошти (а.с. 174).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин (висновок Верховного Суду України у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026 цс 16).
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листоапада 2012 року у справі № 6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).
У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року справа № 520/9632/16-ц).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Аналізуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що при укладенні спірного договору позики воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені оспорюваним правочином.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено: факт укладення правочину, який на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином, у зв'язку з чим вимоги позивача про визнання договору позики № ПЗ-01/1705-23 від 23.05.2017, укладеного між ним та ТОВ «Агріпорт-Норд» удаваним не є законними та обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Оскільки підстави для визнання договору позики № ПЗ-01/1705-23 від 23.05.2017 удаваним відсутні, тому вимога позивача про визнання недійсним удаваного правочину задоволенню також не підлягає.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 28.04.2023.
Суддя С.М.Токарєв