Справа № 210/2184/23
Провадження № 2-о/210/54/23
іменем України
26 квітня 2023 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Літвіненко Н.А.,
при секретарі судового засідання Таранущенко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -
26 квітня 2023 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України та просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті її бабусі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце народження: Україна, ст. Даріївка, Ровеньківського району Луганської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Харцизьк, Донецької області, у віці 96 років. На час смерті ОСОБА_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її бабуся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, з 2014 року м. Харцизьк, Донецької області, перебуває під окупацією російських військ. 3 07.04.2014 після часткової окупації Донецької області на території м. Харцизьк діяла окупаційна адміністрація РФ в окупованій Донецькій області. Враховуючи те, що на момент смерті її бабусі м. Харциськ досі перебуває під окупацією російських військ, тому в неї наявна лише копія свідоцтва про смерть її бабусі, виданого так званою «Донецькою народною республікою», в якому зазначено, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Харцизьк. На підтвердження того, що ОСОБА_2 є її бабусею вказує свідоцтво про народження її батька та її свідоцтво про народження.
Тож, станом на сьогодні в неї відсутні документи, які дозволяють зареєструвати смерть згідно вимог національного законодавства та отримати свідоцтво про смерть, встановленого Україною зразка.
Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно їй для державної реєстрації смерті померлої особи, проведеної державним органом України.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилася, згідно прохальної частини заяви про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, просить розглянути справу без її присутності.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представників відділу, проти розгляду справи по суті не заперечують.
Враховуючи викладене, суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши заяву та додані матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, приходить до висновку, що вимоги заяви про встановлення факту смерті підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями передбаченими пунктом 2 частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.
Відповідно до положень частини 2 статті 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Вимогами пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Разом із цим, відповідно до листа-роз'яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (лист від 22 квітня 2021 року №985/0/208-21) скасовано вимоги отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з частиною 2 статті 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
На підтвердження родинних стосунків, заявник посилається на наступні відомості.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого «Микояновским ЗАГС гор. Мурманска» ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько заявниці ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком вказано - ОСОБА_4 , матір'ю - ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24.08.1988 р. відділом РАЦСу Харцизького міськвиконкому Донецької області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_5 .
Заявник посилається на те, що факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України, в м. Харцизьк, Донецької області, у віці 96 років, підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , яке видане відділом РАЦСу Харцизького міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки 04.10.2022 року, актовий запис про смерть № 982.
Наведене свідоцтво відповідно до інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо окремих питань застосування Закону України від 04 лютого 2016 року «Про внесення змін до ЦПК України щодо встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території», беруться до уваги під час розгляду даної справи, проте відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
У лікарському свідоцтві про смерть № 389 від 03.10.2022 року, причиною смерті ОСОБА_2 вказано: хронічна серцево-судинна недостатність, ішемічна хвороба серця..
Відповідно до статті 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» (зі змінами та доповненнями), підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи,- не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за одним місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністративного закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.
Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров'я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545.
Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).
Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.
Оскільки надана заявником форма документа підтвердження факту смерті не відповідає формі визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» та видано на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому підстави для здійснення реєстрації смерті відсутні.
Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даних випадках є рішення суду про встановлення факту смерті.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Постановою Верховної Раду України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VІІІ від 17 березня 2015 року - визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Крім того, місто Харцизьк Донецької області відповідно до додатку № 2 розпорядження КМУ від 7 листопада 2014 р. за № 1085-р (зі змінами та доповненнями) "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування" віднесено до населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан на 30 діб через військову агресію Російської Федерації проти України. Указ затверджений Верховною Радою України Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року. Крім того, термін дії воєнного стану в Україні продовжено до 20 травня 2023 року.
Згідно зі статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи й установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України й законами України, а також на те, що відповідно до ст. 26 цього Закону скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Згідно ч.1 ст.18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Зі змісту ч.ч.2, 3 ст.9 Закону вбачається, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Судом встановлено, що неможливість отримати на території Донецької області необхідних документів для реєстрації факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виникла у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
З матеріалів справи встановлено, що померла ОСОБА_2 є бабусею заявника ОСОБА_1 , що вбачається з досліджених матеріалів справи.
Заявник ОСОБА_1 згідно довідки від 16.09.2022 №1209-5002134104 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, остання фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
У зв'язку з тим, що смерть ОСОБА_2 настала на території міста Харцизьк Донецької області, тобто на території якої нині жодний орган державної влади України не працює, суд погоджується з тим, що отримати лікарське свідоцтво про смерть, встановленого зразка і виданого компетентним органом державної влади України - є неможливим.
Оскільки, реєстрація смерті ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану на території України не проводилась, то є підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Харцизьк Донецької області, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити такий факт, задовольнивши вимоги заявниці, які є доведеними та обґрунтованими.
Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.12, 81, 293, 294, 317, 319, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце народження: Україна, ст. Даріївка, Ровеньківського району Луганської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Харцизьк, Донецької області, у віці 96 років, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н. А. Літвіненко