27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 640/3348/22
адміністративне провадження № К/990/35708/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2022 року (суддя: Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року (судді: Шелест С.Б., Горяйнов А.М., Черпіцька Л.Т.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 (далі - третя особа-1 або ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - третя особа-2 або ОСОБА_3 ), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року №893/2 «Про задоволення скарги».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного наказу слугувала скарга ОСОБА_2 від 30 липня 2020 року (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 липня 2020 року за № С-21457). Позивач стверджує, що скаржниця звернулася до Міністерства юстиції України з наведеною скаргою з порушенням строку, передбаченого частиною третьою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З цим підстав позивач уважає, що відповідач усупереч пункту 8 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» протиправно прийняв скаргу до розгляду та виніс оскаржуваний наказ. Крім того, позивач зазначає, що відповідач порушив строк розгляду скарги від 30 липня 2020 року, передбачений частиною третьою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції уважав, що такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд першої інстанції зауважив, що спір не має ознак приватноправового характеру, якщо предметом перевірки у справі є виключно дотримання відповідачем процедури у випадку не розгляду ним скарги по суті, повернення скарги, відмови в її прийнятті, чи інше. Тобто, без надання оцінки правовідносинам у сфері речового права.
В даному ж випадку, як зазначив суд першої інстанції, предметом перевірки є значно ширше коло питань. Зокрема, у даній справі існує невирішений спір про право між ОСОБА_1 та третіми особами, тому розгляд справи не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства, позаяк адміністративний суд позбавлений правових можливостей визнавати належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
Судом першої інстанції зазначив, що даний позов спрямований на захист саме речового права, хоча і з посиланням на порушення процедури. При цьому наголосив, що в межах надання оцінки позовним вимогам, наслідком буде вирішення питання належності або неналежності об'єктів нерухомості позивачу та третім особам.
Під час винесення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції керувався висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 20 червня 2018 року у справі №820/4146/17, від 18 вересня 2018 року у справі №823/235/16, від 29 серпня 2018 року у справі №807/719/15, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, зазначивши, що зазначений позов фактично поданий на захист речового права, яке, виходячи із обставин справи та змісту наказу, що оскаржується, оспорюється третіми особами.
За висновком суду апеляційної інстанції, здійснення захисту можливо порушених прав ОСОБА_1 залежить від встановлення належного суб'єкта права власності на спірні земельні ділянки та правомірності набуття такого права, що виходить за межі компетенції адміністративного суду.
На підтвердження свого висновку суд апеляційної інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Мотивуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що даний спір має розглядатися в межах адміністративної юрисдикції, адже є публічно-правовим з огляду на підстави для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року № 893/5.
Скаржник указує на те, що наказ від 09 березня 2021 року № 893/5 оскаржується саме з підстав порушення Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства, процедурних питань при розгляді скарги.
Покликається на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17, відповідно до якої спір, який стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, не є спором про право, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому помилковими, на переконання скаржника, є посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 червня 2018 року № 820/4146/17, від 18 вересня 2018 року № 823/235/16, від 29 серпня 2018 року № 807/719/15, від 18 квітня 2018 року № 804/1001/16 та посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17.
На підставі викладеного скаржник доводить, що спір у цій справі стосується виключно здійснення державної реєстрації речового права, а не законності фактів, що були підставою для вчинення реєстраційних дій, тому він не є спором про право та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства України.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача - Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Від третіх осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року.
Джерела права та акти їхнього застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім цього, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.
Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, від 19 червня 2019 року у справі №802/385/18-а, від 18 вересня 2019 року у справі №810/3711/18, від 12 лютого 2020 року у справі №1840/3241/18 висловлено правову позицію стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питань, що можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із визначеним підходом.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року №893/2 «Про задоволення скарги».
Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала скарга ОСОБА_2 від 30 липня 2020 року.
Розглянувши зазначену скаргу, Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції 21 жовтня 2020 року прийняла висновок, яким рекомендувала скасувати рішення від 29 березня 2019 року №№ 46211202, 46212744, 46213147, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло Уляною Василівною, від 03 квітня 2019 року №№ 46287309, 46288956, 46288518, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євком Володимиром Володимировичем, від 04 червня 2020 року №№52515243, 52514673, 52512787, прийняті державним реєстратором Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Гавриленком Олексієм Віталійовичем щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки.
Мотивами для задоволення скарги слугувало те, що ОСОБА_2 є власницею земельних ділянок на підставі державних актів про право власності. З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що державний реєстратор Товкайло У.В. прийняла оскаржувані рішення та зареєструвала право власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом, проте у відомостях Державного земельного кадастру було зазначено зареєстроване право скаржниці на земельні ділянки на підставі виданих їй державних актів. Також, до заяв, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, заявником не було додано державні акти з відповідною відміткою з відповідною відміткою про перехід права власності на земельні ділянки до ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року.
На підставі наведеного висновку, наказом Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року №893/2 «Про задоволення скарги» скаргу ОСОБА_2 від 30 липня 2020 року задоволено повністю та скасовано рішення від 29 березня 2019 року №№ 46211202, 46212744, 46213147, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В., від 03 квітня 2019 року №№ 46287309, 46288956, 46288518, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євком В.В., від 04 червня 2020 року №№52515243, 52514673, 52512787, прийняті державним реєстратором Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Гавриленком О.В.
Наявність права звернення до суду за захистом порушеного права позивач обґрунтував тим, що станом на дату прийняття наказу Міністерством юстиції України від 09 березня 2021 року №893/2 власником земельних ділянок, щодо яких вчинено реєстраційні дії, був саме він, зазначаючи, що право власності позивача виникло, зокрема:
щодо земельної ділянки 3223187700:12:019:0040 (площею 0, 2062 га) - на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №61, Індексний номер рішення: 56151950 від 14 січня 2021 року. Номер запису про право власності: 40118652;
щодо земельної ділянки 3223187700:12:019:0041 (площею 0, 1223 га) на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 січня 2021 року, за реєстровим №60. Індексний номер рішення:56151675 від 14 січня 2021 року. Номер запису про право власності:40118422;
щодо земельної ділянки 3223187700:12:019:0061 (площею 0, 0877 га) на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №59. Індексний номер рішення:56152155 від 14 січня 2021 року. Номер запису про право власності:40118835.
Не заперечуючи, що правовідносини між сторонами носять приватно-правовий характер (право власності на земельні ділянки), позивач зазначив, що наказ Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року №893/2 оскаржується саме з підстав порушення Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства, процедурних питань при розгляді скарги.
У свою чергу, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що у даному спорі відсутні визначальні ознаки справи адміністративної юрисдикції, з огляду на те, що зазначений позов фактично поданий на захист речового права позивача, яке судячи з обставин справи оспорюється третіми особами.
Як на підставу для касаційного оскарження позивач покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, не урахувавши при цьому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17.
Верховний Суд зазначає, що попри наявність у цьому спорі суб'єкта владних повноважень і обрання позивачем способу захисту порушеного права, що притаманний адміністративному судочинству, дійсний предмет позову перебуває у приватноправовій площині, з огляду на наступне.
Так, з матеріалів справи установлено, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року №893/2 «Про задоволення скарги» прийнятий на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 21 жовтня 2020 року, яким остання рекомендувала скасувати рішення від 29 березня 2019 року №№ 46211202, 46212744, 46213147, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В., від 03 квітня 2019 року №№ 46287309, 46288956, 46288518, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євком В.В., від 04 червня 2020 року №№52515243, 52514673, 52512787, прийняті державним реєстратором Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Гавриленком О.В.
Як вже зазначалося вище, даний висновок Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції обґрунтований, зокрема, тим, що державний реєстратор Товкайло У.В. прийняла оскаржувані рішення та зареєструвала право власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом, проігнорувавши відомості Державного земельного кадастру, згідно з якими право власності на зазначені земельні ділянки було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі виданих їй державних актів.
Ураховуючи наведене колегія суддів уважає, що предмет спору у цій справі стосується визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Відтак, спірні правовідносини у справі обумовлені необхідністю захисту права цивільного (права на об'єкт нерухомого майна), що виключає розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства.
До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідач приймаючи оскаржуваний наказ про задоволення скарги та скасування реєстраційних дій, не мав публічно-правових відносин з позивачем, позаяк останній ухвалено відповідачем за скаргою іншої особи, а не позивача, а тому спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин.
З урахуванням наведеного колегія суддів уважає, що спір про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача, як власника нерухомого майна. Участь Міністерства юстиції України та державного реєстратора в якості співвідповідачів у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим. Такий спір має приватноправовий характер і враховуючи суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, від 19 червня 2019 року у справі №802/385/18-а.
З наведених підстав колегія суддів відхиляє посилання позивача на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №910/8424/17, оскільки при розгляді даної справи слід враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Колегія суддів акцентує на тому, що цей спір не може бути вирішено у межах розгляду адміністративної справи, оскільки потребує оцінки правомірності не лише оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури його прийняття, але й правомірності набуття права власності на об'єкт нерухомого майна та відповідних реєстраційних дій на предмет їх відповідності нормам матеріального права.
За таких обставин спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою права власності.
З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися, з урахуванням суб'єктного складу учасників справи, за правилами цивільного судочинства, а тому правильно відмовив у відкритті провадження у справі.
Таким чином, з наведених у касаційній скарзі доводів, Верховний Суд не установив порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень.
Виходячи з наведеного вище, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, необхідно касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов