27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 420/14777/22
адміністративне провадження № К/990/36210/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (суддя: Марин П.П.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року (судді: Кравець О.О., Коваль М.П., Зуєва Л.Є.) у справі позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 7 повних календарних років військової служби.
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 7 повних календарних років військової служби.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач з 05 травня 2016 року по 14 липня 2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14 липня 2021 року № 138 позивача звільнено з військової служби.
На переконання позивача, відповідач при звільнення не виплатив йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років служби, передбачену частиною 2 статті 158 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, адміністративний позов повернуто позивачу.
Постановляючи ухвалу про повернення позову суди виходили з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суди зазначили, що днем виникнення підстав, які дають право на звернення до адміністративного суду із позовом є 14 липня 2021 року з часу звільнення з військової служби та проведення розрахунку (а.с 15-18). Проте, адміністративний позов подано 17 жовтня 2022 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду майже на один рік.
Також суди відхилили посилання апелянта на частину 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, якою встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Суди попередніх інстанції зазначили, що станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Апеляційний суд також вважав необґрунтованими доводи апелянта щодо застосування незворотності дії нормативно-правового акту в часі, оскільки згідно з статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Однак, за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Також апеляційний суд відхилив посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21, оскільки така позиція була викладена до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та не є релевантною на момент звернення до суду з даним позовом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свої вимоги скаржник мотивує тим, що згідно правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21 з аналізу частини другої статті 233 КЗпП слідує, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода , одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата , які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Отже суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, та наявність підстав для застосування частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Апелянт також вказує на те, що нова редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України застосовується тільки з 19 липня 2022 року з моменту набрання чинності Закону № 2352. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто, на думку апелянта, обчислення тримісячного строку звернення до суду слід здійснювати з 20 липня 2022 року, -наступний день з моменту набрання чинності Закону № 2352, яким було змінено частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України та такий спливає 20 жовтня 2022 року.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 грудня 2022 (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, просив здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 7 повних календарних років військової служби.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Проте, як на момент звільнення позивача з військової служби, 14 липня 2021 року, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Втім, судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваних судових рішень.
Крім того, Суд враховує, що на час звернення до суду Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак судами попередніх інстанцій передчасно повернуто позов позивачу.
З огляду на вказане, Суд приймає доводи касаційної скарги, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновки суддів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позову з підставі пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню в справі.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суддів попередніх інстанцій скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 349, 353, 355 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року скасувати.
Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов