27 квітня 2023 року
м. Київ
справа №420/15524/21
адміністративне провадження №К/990/28452/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників справи у касаційній інстанції клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 420/15524/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо неврахування грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів при нарахуванні та виплаті йому вихідної допомоги при звільненні з військової служби за 8 календарних років у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні з військової служби за 8 календарних років у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів при нарахуванні та виплаті йому компенсації за невикористані відпуски у кількості 228 діб;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпуски у кількості 228 діб з урахуванням грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування коефіцієнту кратності, передбаченого пункту 3 розділу XXXІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260), при нарахуванні та виплаті йому компенсації за невикористані відпуски у кількості 228 діб;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпуски у кількості 228 діб з урахуванням коефіцієнту кратності, передбаченого п. 3 розділу XXXI Порядку №260, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку позивача при звільненні з військової служби у день звільнення;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби в розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, починаючи з 10 вересня 2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів при нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні з військової служби за 8 календарних років у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсації за невикористані відпустки. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу, вихідну допомогу при звільненні з військової служби за 8 календарних років у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсацію за невикористані відпустки з урахуванням грошової винагороди за участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення. Апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористанні відпуски у кількості 228 діб з урахуванням коефіцієнту кратності, передбаченого пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260, з урахуванням раніше виплачених сум - скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов - задоволено частково. Зобов'язано відповідача повторно розглянути звернення позивача щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористанні відпуски у кількості 228 діб з урахуванням коефіцієнту кратності, передбаченого пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі № 420/15524/21.
11 березня 2023 року до Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про передачу справи № 420/15524/21 на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання обґрунтоване необхідністю відступу від висновків Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які викладені у поставові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21. Зокрема, позивач зазначає, що застосоване касаційним судом у справі № 420/2803/21 неоднозначне тлумачення норм пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260, щодо відсутності підстав для застосування до кола осіб, перелічених в абзаці першому зазначеного пункту, зокрема, щодо звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (підпункт «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232- XII) коефіцієнтів кратності при обчисленні днів відпустки, порядок проведення якого передбачено абзацом третім вказаного пункту, суперечить принципу верховенства права, а також приписам статей 2, 6 та 242 КАС України.
Із посиланням на практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 580/122/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 576/1724/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 679/761/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 642/3284/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 227/2360/17, від 17 грудня 2018 року у справі № 344/12315/16-а, позивач зазначає, що Верховним Судом сформовано принцип in dubio pro tributario (пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права), який запозичено з кримінального судочинства та загальноприйнято розуміти так: у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів, або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаєминах із державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Позивач стверджує, що за умови застосування норм абзацу третього пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у залежності від підстав звільнення з військової служби (а не в залежності від вислуги років, як передбачено нормотворцем) можлива ситуація, за якої військовослужбовці, які мають однакову вислугу років, одержать різний розмір компенсації за невикористану відпустку.
Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 347 КАС України).
Колегія суддів, дослідивши доводи заявленого клопотання про передачу справи № 420/15524/21 на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, вважає що у задоволені такого клопотання необхідно відмовити з огляду на таке.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Своєю чергою вищевказане клопотання не містить переконливих та обґрунтованих доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21. Аргументи позивача в цій частині фактично зводяться до незгоди із висновками суду касаційної інстанції у вказаній справі, що не може слугувати самостійним свідченням необхідності відступу від них.
Стосовно доводів позивача щодо наявності дискримінації при обрахунку компенсації військовослужбовцям за невикористані дні відпусток на підставі норм пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у зв'язку із тим, що військовослужбовці, які мають однакову вислугу років, одержать різний розмір компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів зауважує, що порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульований Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, а Порядок № 260, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі і військовослужбовцям, прийнятий на виконання цього Закону.
Із змісту статті 10-1 Закону № 2011-XII, яка визначає порядок надання відпусток військовослужбовцям, в тому числі і у разі звільнення з військової служби, слідує, що умови/підстави їх надання пов'язані не лише із наявною вислугою років у військовослужбовця, яка надає право на відпустку, а й зокрема, підставами звільнення з військової служби.
Отже, відповідно від умов/підстав надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються, пов'язані й правила обчислення їм грошового забезпечення або грошової компенсації замість цих відпусток.
Своєю чергою, пункт 3 розділу XXXI Порядку № 260, яким врегульовано умови/підстави надання у рік звільнення військовослужбовцям невикористаної щорічної основної відпустки або грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, не може бути застосований в інакший спосіб ніж це передбачено статтею 10-1 Закону № 2011-XII, а тому, на думку колегії суддів, у цьому випадку дискримінація між військовослужбовцями при реалізації зазначеними особами права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку відсутня.
Доводів щодо неясності чи неузгодженості судової практики у вирішенні відповідних правовідносин клопотання позивача не містить.
Ураховуючи, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів, які б підтверджували наявність підстав відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, колегія суддів не уважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21.
З урахуванням вищезазначеного, клопотання позивача про передачу справи № 420/15524/21 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Щодо передачі цієї справи на розгляд об'єднаної палати з підстав необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21 у подібних правовідносинах, то згідно частини другої статті 346 КАС України підставою для такої передачі є необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Ураховуючи, що постанова Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 420/2803/21 ухвалена колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, відсутні підстави для передачі справи № 420/15524/21 на розгляд об'єднаної палати в порядку частини другої статті 346 КАС України.
Щодо передачі справи № 420/15524/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то згідно частини третьої статті 346 КАС України підстави для такої передачі пов'язані із необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду або Великої Палати Верховного Суду.
Водночас такі підстави для передачі справи № 420/15524/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цьому випадку відсутні.
З урахуванням вищезазначеного, клопотання позивача про передачу справи № 420/15524/21 на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 345, 346, 347, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 420/15524/21 на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду