24 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 917/332/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 (головуючий суддя - Білоусова Я.О., судді: Пуль О.А., Тарасова І.В.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 (суддя Безрук Т.М.)
у справі №917/332/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр Груп",
2. ОСОБА_2 ,
3. ОСОБА_1 ,
4. ОСОБА_3 ,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006",
про стягнення солідарно 414750,73 грн,
В квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр Груп", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 414750,73 грн згідно з договором поставки №ЦО-37 від 30.09.2020, договором про відступлення права вимоги №1/ЦО-37 від 27.05.2021 та договорів поруки від 01.10.2020, у тому числі: 293918,33 грн основного боргу за поставлений товар, 62048,73 грн - 48% річних, 58783,67 грн - 20% штрафу.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 у справі №917/332/22, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр Груп", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" 239918,33 грн - основного боргу, 62048,73 грн - річних, 58783,67 грн - штрафу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-Центр Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" 1555,33 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору, 7500 грн - відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" 1555,31 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору, 7500 грн - відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" 1555,31 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору, 7500 грн - відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" 1555,31 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору, 7500 грн - відшкодування витрат на професійну правову допомогу.
ОСОБА_1 звернувся 17.04.2023 (згідно з даними на поштовому конверті) до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: (1) скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі №917/332/22 в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина-Центр" 3333,33 грн відшкодування витрат на професійну правову допомогу, надану в суді апеляційної інстанції; (2) скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 у справі №917/332/22 в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 239918,33 грн - основного боргу, 62048,73 грн річних, 58783,67 грн - штрафу, а також в частині стягнення з ОСОБА_1 1555,31 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору, 7500,00 грн - відшкодування витрат на професійну правову допомогу. В цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 .
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Таким чином у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 414750,73 грн, що становить менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Як на підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах. Суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. При цьому скаржник зауважує про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
Посилання скаржника на обставини, які, на його думку, доводять випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за оцінкою Верховного Суду не підтверджують наявності цього випадку.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Так, посилання на неправильне застосування (незастосування) норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій не ґрунтуються саме на питанні права, з доведенням його фундаментальності для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням та переоцінки встановлених судом обставин.
Щодо посилань скаржника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відсутність висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та недослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, то колегія суддів відзначає, що вони є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
При цьому непогодження скаржника з вибором і застосуванням судами норм права до спірних правовідносин не свідчить автоматично про неправильність застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставини, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 у справі №917/332/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 у справі №917/332/22.
2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.
3. Касаційну скаргу надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В.І. Студенець