Номер провадження: 22-ц/813/1853/23
Справа № 509/2253/21
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.,
переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
11 травня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 21.04.2008 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати кредитні кошти, але взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 18 квітня 2021 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 35 550 гривень.
На підставі чого, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом та просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.
Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 27 057,92 грн, судові витрати в розмірі 1 727,75 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
На думку апелянта місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того що, у анкеті-заяві, підписаній ОСОБА_1 зазначена базова відсоткова ставка 22,8% річних із розрахунку 360 днів у році, не оспорював договір, це свідчить про його згоду з усіма умовами цього договору.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 27 квітня 2023 року.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 27 057,92 гривень апеляційним судом не переглядається, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
По справі встановлено наступні обставини:
21 квітня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н за яким позивач надав відповідачеві кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно із наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 18 квітня 2021 року становить 35 550 грн, з яких: 27 057,92 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 492,08 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.
Між сторонами виник спір з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем факту виникнення зобов'язань з боку ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по поверненню кредитних коштів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної сторони, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Проте висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні відсотків за користування кредитом є невірним, а доводи апеляційної скарги в цій частині підставними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що в анкеті-заяві позичальника від 21.04.2008 відсутні умови щодо кредитного ліміту, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов'язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, та що наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, не є договором про споживчий кредит у розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
Проте такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, адже, як вбачається з анкети-заяви № б/н від 21.04.2008, при її підписанні було погоджено пільговий період користування коштами, процентна ставка: 22,8% річних із розрахунку 360 днів у році.
Суд першої інстанції невірно застосував висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 адже в цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином у даній категорії справ є визначальним не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Підписання відповідачем анкети-заяви (з погодженням розміру процентів), свідчить про дотримання сторонами письмової форми договору, а тому у суду не було підстав не приймати ці документи як докази погодження умов кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Отже, в справі яка розглядається, сторони при укладенні кредитного договору погодили розмір відсотків, які мають сплачуватися за користування кредитними коштами, порядок їх сплати.
Разом із тим, зокрема з розрахунку заборгованості вбачається, що банком неодноразово змінювалася відсоткова ставка за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 21.04.2008, в той же час відомості про повідомлення позичальника банком про збільшення розмір відсоткової, а саме з 01.01.2013 в розмірі до 30% річних, з 01.09.2014 до 34,8% річних, з 01.04.2015 до 43,20% в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
З огляду на те, що сторони не дійшли згоди щодо підвищення процентної ставки з 01.01.2013 в розмірі до 30% річних, з 01.09.2014 до 34,8% річних, з 01.04.2015 до 43,20%, то дії банку щодо підвищення процентів є неправомірними, банк помилково нараховував суму заборгованості за процентами за період з 01.01.2013 до 18.04.2021 з урахуванням підвищеної процентної ставки, яка із позичальником не погоджувалася.
Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру процентів, формально відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення процентів за користування кредитними коштами, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення процентів за користування кредитними коштами за ставкою, яка була узгоджена сторонами на рівні 22,8% річних.
Так, колегія суддів зауважує, що розрахунок заборгованості за період з 03 квітня 2008 року по 01 січня 2013 року повністю відповідає умовам кредитного договору, укладеного між сторонами, процентна ставка нараховувалася на рівні в 22,80% річних, отже підстав для перегляду розрахунку за відповідний період - відсутні.
З 01 січня 2013 року розмір процентної ставки за користування кредитними коштами збільшено в односторонньому порядку, тобто заборгованість за процентами нарахована в більшому розмірі ніж 22,8 % річних, що не передбачено умовами кредитного договору, а тому такий розрахунок в частині збільшення процентної ставки не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ розміру наявності заборгованості позичальника перед банком за відсотками.
Іншого розрахунку банк суду не надав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 181,55 грн - заборгованості за нарахованими відсотками, що відповідає ставці, яка була узгоджена сторонами на рівні 22,8% річних, у період до 01 січня 2013 року.
Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження.
За нормою пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково, заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 181,55 гривень.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 2 587,76 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 27 квітня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
Р.Д.Громік
А.І.Дришлюк