Номер провадження: 22-ц/813/944/23
Справа № 509/3377/20
Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.,
переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
16 липня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 15 квітня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати кредитні кошти, але взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31.05.2020 у нього утворилася заборгованість в розмірі 14 719,92 грн.
На підставі чого, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом та просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 9 708,95 грн, судові витрати в розмірі 2 102 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. При цьому банк зазначив, що суд першої інстанції не дав оцінки довідці про умови кредитування, якою передбачено процентну ставку по кредитному договору, розмір і порядок нарахування пені, яку підписав відповідач.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 27 квітня 2023 року.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9 708,95 грн апеляційним судом не переглядається, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
По справі встановлено наступні обставини:
15 квітня 2010 року відповідач ОСОБА_1 підписав Заяву № б/н від 15.04.2010 відповідно до якої відповідачем були отримані грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно із наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 травня 2020 року складає:
- заборгованість за тілом кредиту - 9 708,95 грн;
в т.ч. 0,00 грн -заборгованість за поточним тілом кредита;
- заборгованість за простроченим тілом кредита 9 708,95 грн;
- заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн;
- заборгованість за простроченими відсотками -3 833,83 грн;
0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;
а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
500 грн - штраф (фіксована частина)
677,14 грн - штраф (процентна складова).
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15.04.2010 в розмірі 9 708,95 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Вказані документи на момент підписання заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Таким чином з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість лише по тілу кредиту в розмірі 9 708,95 грн.
В повному обсязі з рішенням суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Між сторонами виник спір з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначені умови за яких договір вважається укладеним, а саме договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Пунктом 3, 4, 6, 8 та 9 частини 3 вищевказаної статті встановлено, що інформація, яка надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.
Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.
Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит.
Відповідно до п. 2.1.1 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ці Умови використання кредитних карт ПАТ «КБ «ПриватБанк», Пам'ятка Клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск та обслуговування кредитних карт, а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карток Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком та клієнтом з випуску та обслуговування карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповненої та підписаної клієнтом. Випуск карти та відкриття рахунку карти здійснюється в разі прийняття банком позитивного рішення про можливість випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язується виконувати правила випуску, обслуговування та використання карт банку та при наявності додаткових карт забезпечити виконання правил власниками додаткових карт.
Пунктом 2.1.1.2.1 вищевказаних Правил встановлено, що для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.
Так, в Анкеті-заяві, доданій до позовної заяви, містяться лише анкетні дані відповідача та волевиявлення останньої на отримання кредитної картки (а.с. 24).
Згідно із Витягу з Умов та правил надання банківських послуг банк у разі прийняття позитивного рішення випускає клієнту картку на підставі Заяви.
Колегія суддів погоджується у повній мірі з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що підписавши Заяву-анкету ОСОБА_1 висловив свою згоду із формою договору приєднання та його умовами, однак колегія суддів не погоджується з цими доводами за наступних підстав.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Проте, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Проте, у даній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді процентів за користування кредитом.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема відсотків.
При цьому, банк в апеляційній скарзі посилається на безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості по відсоткам, оскільки зазначені зобов'язання передбачені довідкою про умови кредитування, яку підписав відповідач (а.с. 25).
Дійсно, ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» від 15.04.2010.
Підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» містить умови щодо розміру процентної ставки -2,5% в місяць, порядку нарахування та сплати процентів, порядку погашення заборгованості по кредиту, розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір та порядок нарахування пені та штрафу (а. с. 25).
Відтак, відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що сторонами не були погоджені умови договору щодо нарахування та сплати процентів.
Разом із тим, зокрема з розрахунку заборгованості вбачається, що банком неодноразово змінювалася відсоткова ставка за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 15 квітня 2010 року, в той же час відомості про повідомлення позичальника банком про збільшення розмір відсоткової, а саме з 01.09.014 в розмірі до 34,8% річних, з 01.04.2015 до 43,20% в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
З огляду на те, що сторони не дійшли згоди щодо підвищення процентної ставки, то дії банку щодо підвищення процентів є неправомірними, банк помилково нараховував суму заборгованості за процентами за період з 01 вересня 2014 по 30 вересня 2019 року з урахуванням підвищеної процентної ставки, яка із позичальником не погоджувалася.
Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру процентів, формально відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення процентів за користування кредитними коштами, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення процентів за користування кредитними коштами за ставкою, яка була узгоджена сторонами на рівні 30% річних.
Так, колегія суддів зауважує, що розрахунок заборгованості за період з 15 квітня 2010 року по 01 вересня 2014 року повністю відповідає умовам кредитного договору, укладеного між сторонами, процентна ставка нараховувалася на рівні в 30% річних, отже підстав для перегляду розрахунку за відповідний період - відсутні.
З 01 вересня 2014 року розмір процентної ставки за користування кредитними коштами збільшено в односторонньому порядку, тобто заборгованість за процентами нарахована в більшому розмірі ніж 30% річних, що не передбачено умовами кредитного договору, а тому такий розрахунок в частині збільшення процентної ставки не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ розміру наявності заборгованості позичальника перед банком за відсотками.
Відповідно до розрахунку позивача будь - яка заборгованість у період нарахування процентів за ставкою 30 % річних відсутня.
Іншого розрахунку банк суду не надав.
Відтак позивач нараховував проценти на власний розсуд, а не за ставкою, узгодженою з відповідачем.
За ставкою ж, узгодженою між сторонами заборгованість позивачем не доведена.
Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані, а матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими Умовами відповідачка була ознайомлена і погодилася з ними, підписуючи анкету - заяву.
Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості ні по тілу кредиту, ні по відсоткам за користування кредитом у розмірі, визначеному позивачем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 222,75 грн - заборгованості за нарахованими відсотками, що відповідає ставці, яка була узгоджена сторонами на рівні 30% річних, у період до 01 вересня 2014 року.
Саме по собі користування кредитними коштами не свідчить про обізнаність відповідача про розмір процентів за користування кредитом.
З наданого банком розрахунку слідує, що розмір тіла кредиту часто змінювався та не був сталим, а тому суд, який не є фахівцем в галузі фінансів і за відсутності у суду електронної програми, за якою банк здійснює свої розрахунки, позбавлений можливості самостійно порахувати суму процентів, виходячи із погодженої сторонами процентної ставки (2,5%).
За вказаних обставин суд позбавлений можливості встановити дійсну заборгованість відповідача за відсотками, яка підлягає стягненню.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження.
За нормою пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі зазначеного слід змінити й розподіл судових витрат у справі, а саме пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем.
Позивач при зверненні до суду сплатив 2 102 грн судового збору за подання позову (а.с. 1) та 3 153 грн судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 86).
Так позивач звернувся із позовом про стягнення 14 719,92 грн, задоволено позовні вимоги у сумі 9 931,70 грн, що складає 67%, таким чином стягненню підлягають судові витрати, понесені позивачем у розмірі 1 408,64 грн (2 102 грн (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) х 67% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні), та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 112,51 грн (3 153 грн (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) х 67%).
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 ), яка є правонаступником померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 222,75 грн.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2021 року в частині розміру судових витрат змінити та стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 ), яка є правонаступником померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1 408,64 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 ), яка є правонаступником померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 2 112,51 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 27 квітня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
Р.Д.Громік
А.І.Дришлюк