25 квітня 2023 року ЛуцькСправа № 140/2194/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсацію втрати частини доходів,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 , відповідач) з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог про стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 1341000,00 грн. (один мільйон триста сорок одна тисяча гривень) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 09 липня 2016 року по 28 грудня 2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 07 липня 2016 року по 08 липня 2019 року та був звільнений у запас у зв'язку із закінченням строку контракту. Під час служби позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у належному розмірі.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця).
На виконання вказаного рішення суду 28 грудня 2022 року в/ч НОМЕР_1 виплатила позивачу 66944,61 грн.
Зазначає, що затримка розрахунку при звільненні з військової служби є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку (з моменту звільнення по день остаточного розрахунку).
Позивач вказує, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки 92,4581 % становить 6694456,00 грн. (шість мільйонів шістсот дев'яносто чотири тисячі чотириста п'ятдесят шість гривень), однак він просить стягнути з відповідача значно меншу суму - 1341000,00 грн. (один мільйон триста сорок одна тисяча гривень).
Також вказує, що наявність факту невиплати йому належних сум грошового забезпечення є підставою на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 09 липня 2016 року по день фактичної виплати - 28 грудня 2022 року.
З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.
У відзиві на позовну заяву № 2458 від 16 березня 2023 року відповідач заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування цієї позиції вказав що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства. Під час розгляду Волинським окружним адміністративним судом справи № 140/6790/22 про виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, рішення по якій набрало законної сили та виконано відповідачем, встановлено відсутність претензій позивача до порядку та терміну подання до звільнення, а також прохань (побажань) щодо проведення розрахунку до виключення зі списків особового складу військової частини. Позивач не скористався порядком захисту порушеного права, що передбачений нормами спеціального законодавства, а саме Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року.
Також вказує, що позивач був виключений із списків особового складу військової частини 08 липня 2019 року, після чого бездіяв понад два роки, а потім звернувся до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення (справа № 140/6790/22). Рішення суду по вказаній справі виконано відповідачем, тому причиною такого тривалого періоду з моменту звільнення і до остаточного розрахунку є бездіяльність позивача. Крім цього при розрахунку при звільненні позивачу не була виплачена лише частина з тієї суми, яка належала до виплати при звільненні. Дані обставини просив врахувати у разі застосування судом до спірних правовідносин норм трудового законодавства (арк. спр. 36 - 39).
У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача у відзиві на позовну заяву та просив позов задовольнити з урахування заяв про уточнення позовних вимог (арк. спр. 42 - 45).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 18).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 07 липня 2016 року по 08 липня 2019 року, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 № 4941 від 10 жовтня 2022 року (арк. спр. 10).
При проходженні військової служби позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року по справі № 140/6790/22, яке набрало законної сили 30 грудня 2022 року визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця); стягнуто з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн. (арк. спр. 52 - 54).
На виконання вказаного рішення суду 28 грудня 2022 року на картковий рахунок позивача перераховані кошти у сумі 67444,61 грн., що підтверджується випискою по банківському картковому рахунку (арк. спр. 15).
ОСОБА_1 в позовній заяві вказує, що на виконання вказаного рішення суду йому нараховано 66944,61 грн. індексації грошового забезпечення (без урахування 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу), що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у відзиві на позовну заяву не заперечено та не спростовано.
Позивач, вважаючи, що має право на виплату йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати належних йому сум, звернувся за захистом своїх прав до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року по справі № 140/6790/22, яке набрало законної сили 30 грудня 2022 року визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця).
Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення.
При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.
Отже, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав особи у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на дату звільнення останнього з військової служби (08 липня 2019 року) не провів із ним остаточний розрахунок та не виплатив усі належні суми.
Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день виключення зі списків 08 липня 2019 року, проте виконав свій обов'язок у повному обсязі лише 28 грудня 2022 року.
Непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним. Відповідачем не надано будь-яких доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем на момент звільнення.
Таким чином, непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльностю відповідача та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 09 липня 2019 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року. Отже, фактично затримка у розрахунку становить 1269 днів.
Відповідно до пункту шостого постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Обчислення середньої заробітної плати проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 2 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2019 рік (арк. спр. 11) за два останні повні місяці перед звільненням (травень - червень 2019 року) йому нараховано грошове забезпечення у сумі 10749,45 грн. за травень 2019 року та 10614,97 грн. за червень 2019 року, що за два місяці становить 21364,42 грн. При цьому до сплати належить 21043,42 грн. з урахуванням сплачених та компенсованих податків та зборів, що за підсумком фактично сплачених податків становить 1,5 % від нарахованих сум.
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 350,24 грн. (21364,42 грн./61, де 61 - кількість календарних днів у травні-червні 2019 року).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 444454,56 грн (350,24 грн. х 1269 днів календарних днів).
Водночас, суд враховує, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.
Судом встановлено, що рішення суду у справі №140/6790/22 від 29 листопада 2022 року, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця) виконано шляхом сплати позивачу 66944,61 грн. індексації грошового забезпечення (без урахування 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу). З урахуванням належних до сплати та компенсованих податків та зборів, що становить 1,5 % від нарахованих сум позивачу нараховано 67948,78 грн. індексації грошового забезпечення.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (28 грудня 2022 року), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 09 липня 2019 року (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 09 липня 2019 року по 08 січня 2020 року).
Отож, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 67948,78 грн. / 444454,56 (сума виплати на виконання рішення суду / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,153.
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 9859,96 грн. (350,24 грн х 184 календарних дні х 0,153).
Аналогічна позиція щодо необхідності застосування шестимісячного строку при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку в таких самих правовідносинах викладена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2022 року у справі № 420/10309/22.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому, при вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців становить 9859,96 грн.
Крім того, суд зауважує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, у даному випадку, належним способом захисту прав позивача, який забезпечить їх ефективне поновлення, є саме стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Щодо позовних вимог про зобов'язння відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 09 липня 2016 року по 28 грудня 2022 року суд зазначає наступне.
У цій справі не є спірною та обставина, що ОСОБА_1 своєчасно не була виплачена індексація грошового забезпечення у належному розмірі із застосуванням січня 2008 року як базового місяця при її обчисленні. Заборгованість виплачена 28 грудня 2022 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Проте, суд звертає увагу, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Суд зазначає, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді cуб'єкта владних повноважень про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 пов'язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов'язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати у зв'язку із незверненням із заявою до роботодавця про проведення таких виплат, викладена в постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20 та від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19-а та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 у справі № 382/10865/22.
Як слідує з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
З огляду на те, що у цій справі ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення позивача до суду з цією позовною вимогою є передчасним і задоволенню не підлягає.
Таким чином, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення з відповідача користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9859,96 грн. з подальшим утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсацію втрати частини доходів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9859,96 грн. (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень дев'яносто шість копійок) з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович