Справа №369/872/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3325/2023
21 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2022 року (суддя Дубас Т.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат,
встановив:
у січні 2022р. позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнення з відповідача аліментів на дружину в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохрічного віку; стягнення з відповідача додаткових витрат за червень - грудень 2021 року на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 9 495грн та судових витрат у розмірі 2700грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 24 жовтня 2020 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, який зареєстрований Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .
Позивачка посилалася на те, що з липня 2020 року по липень 2021 року відповідач проживав разом з нею та її батьками за адресою: АДРЕСА_1 . У липні 2021 року, коли у них народився син, вона та відповідач вирішили проживати окремо від батьків та спробували вести спільний побут самостійно. Вони орендували квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Однак після переїзду на нову квартиру сімейне життя з відповідачем вкрай погіршилося, останній майже кожного дня зловживав спиртними напоями, приходив близько опівночі додому, між ними почалися суперечки, спільне життя стало неможливим, тому вона з дитиною переїхала до своїх батьків.
Позивачка стверджувала, що з моменту переїзду з орендованої квартири до місця проживання її батьків та до дня звернення до суду дитина проживає разом з нею за
адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23 листопада 2021 року, відповідач з ними не проживає, абсолютно не займається вихованням та матеріальним забезпеченням дитини, не бере ніякої участі у догляді за дитиною, уникає зустрічей з сином та навіть не телефонує. Останній раз відповідач відвідував дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоч і обіцяв приїхати до сина під час новорічних свят, однак до дня звернення до суду відповідач так і не знайшов часу, щоб побачити свою дитину.
Позивачка посилалася на те, що з моменту народження дитини вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною та отримує лише соціальну допомогу від держави, яка є невеликою та недостатньою, щоб самостійно забезпечувати дитину на належному рівні, тому наразі їй допомагають батьки, хоча питанням утримання дитини повинен займатися і батько дитини - відповідач. Відповідач не має на утриманні інших дітей чи непрацездатних батьків, його стан здоров'я дозволяє працювати, є підстави вважати, що він офіційно працевлаштований, має достатній дохід, який дозволяє йому забезпечувати себе у повній мірі та забезпечувати сина ОСОБА_5 всім необхідним, проте відповідач уникає відповідальності та не виділяє коштів на матеріальне забезпечення своєї дитини.
Враховуючи вищезазначене, позивачка вважала, що аліменти на утримання їхньої спільної дитини ОСОБА_3 доцільно визначити у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
На підтвердження додаткових витрат позивачка надала: товарний чек № 1 від 05.06.2021р. за покупку товарів на загальну суму 9 235,00грн, а саме: ліжко Angelo, вартістю 4 100грн.; матрац Air, вартістю 1 200грн.; комплект Msonyc (постіль), вартістю 2 650грн; пеленатор, вартістю 650грн; кокон-гніздо, вартістю 635грн.; фіскальний чек № 23005 від 01.11.2021р. за покупку коврика PINKO AND FRIENDS у магазині «AНTOIIIKA» ППТФ «АНТОШКА» на загальну суму 3 876грн; фіскальний чек від 29.11.2021р. за оплату послуг, наданих медичним центром ТОВ «ЄВРОЛАБ» (консультація педіатра) на суму 890грн; товарний чек № 9280 від 29.11.2021р. за покупку коляски JULIE TROPICAL GREEN (#3423) в магазині дитячих товарів ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 4 576грн (з урахуванням послуги доставки сума становить 4 990грн, що підтверджується документом на переказ готівки в гривні №3100106121 від 01.12.2021р.)
Враховуючи вищевикладене, позивачка вважала, що додаткові витрати на дитину за червень - грудень 2021 року становлять 18 991грн, відповідно половина від цієї суми 9495грн підлягає сплаті відповідачем.
Також позивачка посилалася на те, що малолітня дитина, якій не виповнилося три роки, проживає разом з нею, вона потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має можливість надавати, тому з відповідача підлягають стягненню аліменти на неї у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, від дня пред'явлення позову до досягнення сином трьох річного віку.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_6 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 січня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття; аліменти на дружину ОСОБА_2 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_6 , щомісячно, починаючи з 14 січня 2022 року і до досягнення ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох річного віку; додаткові витрати за червень - грудень 2021 року, одноразово, на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 9 495грн; суму судових витрат у розмірі 2 700грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір у розмірі 992грн 40коп.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, змінити розмір стягуваних аліментів в розмірі з 1/4 частини від його доходу на 1/6 частини доходу на дитину, відмовити у стягненні аліментів на позивачку до досягнення дитиною три річного віку, зменшити суму додаткових витрат у зв'язку з недоведеністю до 1 039грн 50коп. та зменшити розмір судових витрат (правової допомоги та судового збору), та вирішити питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідач посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки суд розглянув справу у його відсутність, він не був належним чином повідомлений про день та час судового засідання, а тому суд позбавив його права на участь у судовому засіданні, що в свою чергу позбавило його можливості надати свої докази та змістовне обґрунтування щодо неправомірності заявлених вимог позивачкою по справі та порушено не тільки приписи національного законодавства, але й приписи Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та Протоколів до неї.
Відповідач зазначає, що враховуючи факт його перебування в лавах ЗСУ та необхідністю додаткового спорядження для захисту держави, на нього покладаються додаткові витрати, які сплачуються ним самостійно, а саме: придбання взуття, одягу, рюкзака.
Також відповідач зазначає, що суд не взяв до уваги наявність у нього батьків-інвалідів, що підтверджується довідками до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №770429 від 16 вересня 2020 року та серії 12 ААА №533448 від 8 листопада 2016 року.
Відповідач вважає, що суд не з'ясував розмір соціальної допомоги, яку отримує позивачка та не дослідив фактичний його майновий стан.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, так як відповідач був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи. Крім того, відповідач не надав жодних доказів у підтвердження добровільної сплати аліментів ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.
Також позивачка стверджує, що відповідач має достатній дохід, який дозволяє йому забезпечувати себе у повній мірі та забезпечувати сина всім необхідним, проте відповідач впродовж півтора року уникає відповідальності та не виділяє коштів на матеріальне забезпечення своєї дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 2020 року та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір'ю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний надавати матеріальну допомогу на дитину та дружину, яка перебуває у
відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а також нести додаткові витрати на дитину.
Розглянувши справу у відсутність відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, до суду направив заяву про не розгляд позову.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи.
Ухвалою судді від 20 січня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначено на 21 березня 2022 року та направлено копію ухвали разом з копією позовної заяви на адресу відповідача, які отримані ним 11 лютого 2022 року (с.с.81, т.1).
Згідно частини 1 статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Частина 8 статті 279 ЦПК України передбачає, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
21 березня 2022 року розгляд справи не здійснювався на підставі розпорядження в.о. голови Києво-Святошинського районного суду Київської області №5 від 24 лютого 2022 року. Розгляд справи було призначено на 22 червня 2022 року, про що відповідач був повідомлений 17 травня 2022 року (с.с. 87, т.1).
Відповідно до довідки секретаря судового засідання Житар А.А. розгляд справи, призначений на 22 червня 2022 року, був відкладений до 26 липня 2022 року (с.с. 92, т. 1).
Матеріали справи не містять інформації направлення відповідачу судового виклику у судове засідання на 26 липня 2022 року, разом з цим в матеріалах справи наявне оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме (с.с. 95, т. 1).
Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та отримував судові повістки, направлені йому за вказаною адресою.
За таких обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав викликати відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Крім того, відомості про опублікування даного оголошення на веб-сайті влади України відсутні.
Також матеріали справи не містять заяви відповідача про не розгляд позову, на яку посилається суд у своєму рішенні.
Виходячи з вищевикладеного, суд не мав доказів належного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання 26 липня 2022 року, а відтак не мав правових підстав для ухвалення рішення суду у його відсутність. (Дата рішення зазначена відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3).
Враховуючи, що відповідач у апеляційній скарзі посилається на неповідомлення його судом про день та час судового засідання, у якому було прийнято рішення суду і вказана обставина відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
З направленої до Київського апеляційного суду копії свідоцтва про смерть, виданого Шполянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 3 квітня 2023 року, встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки сторони або третьої особи і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.
Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав
матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
У даній справі позовні вимоги пов'язані, насамперед, з особистими обов'язками самого відповідача, оскільки позивачка зверталась з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на дитину та дружину, а також стягнення додаткових витрат на дитину.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягненню нею повноліття.
Частиною 1 статті 185 СК України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
За ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
В ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За положеннями статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Отже, обов'язок сплачувати аліменти на дитину та дружину, а також нести додаткові витрати на дитину нерозривно пов'язаний з особою батька дитини і не може бути виконаний іншою особою, а тому припиняється у зв'язку із його смертю (стаття 608 ЦК України).
Згідно ч. 1, 3 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є незаконним і підлягає обов'язковому скасуванню відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, однак відповідач у даному спорі помер, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись статтями 255, 367, 369, 374, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2022 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат, закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк