1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «Бізнес Міт Продукт» - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 та накладено арешт на тимчасово вилучене під час проведення обшуку в помешканні ОСОБА_7 розташованому за адресою: АДРЕСА_1 ,а саме чорнові записи на 16 арк.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ТОВ «Бізнес Міт Продукт» - адвоката ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необгрунттованною, через невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам провадження.
В судове засідання представник власника майна ТОВ «Бізнес Міт Продукт» - адвокат ОСОБА_5 та прокурор у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку. Колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників судового провадження,що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження і перевіривши наведені апелянтом доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Офісом Генерального прокурора забезпечується нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні відомості про яке 19 травня 2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42021000000001079, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України.
01 лютого 2023 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року проведено обшук у житловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке використовуються ОСОБА_7 , та на праві власності належать ОСОБА_8 .
В ході проведеного обшуку вилучено чорнові записи на 16 аркушах.
Постановою детектива першого відділу детективів Підрозділу детективів із захисту економіки у сфері фінансових послуг Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_9 від 02 лютого 2023 року, вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42021000000001079.
10 лютого 2023 року постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_10 вилучене під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_11 майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12023100100000318.
03 лютого 2023 року прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 поштовим зв'язком направив до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене під час обшуку майно з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на положення п. 1 ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42021000000001079 про накладення арешту на майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для арешту вказаного в клопотанні майна.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права та діяльність ТОВ «Бізнес Міт Продукт» з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ТОВ «Бізнес Міт Продукт» - адвоката ОСОБА_5 з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «Бізнес Міт Продукт» - адвоката ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14
Єдиний унікальний № 761/4588/23 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15
Провадження № 11сс/824/2527/2023 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК