12 квітня 2023 року м. Київ
Справа № 761/26934/20
Провадження: № 22-ц/824/5827/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретарі Івасенко І. А., Ольшевська Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О. Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації» Телеканал «НТН» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «НТН» відбулась трансляція чергового випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» з сюжетом під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Також, 21.02.2020 року відеоролик вказаного сюжету був розміщений на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3. В сюжеті, починаючи з 06 хвилини 03 секунд до 09 хвилини 47 секунд та з 19 хвилини 16 секунд до 25 хвилини 12 секунд без її, позивачки, згоди була повідомлена інформація про її персональні дані із зазначенням прізвища, імені, адреси проживання. В даному сюжеті також було висвітлено її особисте та сімейне життя. Окрім того, її, ОСОБА_1 , назвали «дружиною вбивці», що є негативною інформацією та впливає на її ділову репутацію. Окрім того, випуск та поширення наведеної в ньому інформації принижує її честь і гідність, оскільки сусіди перестали спілкуватись з нею, колеги по роботі змінили відношення до неї, друзі відвернулись. 04.03.2020 року вона, позивачка, направила на адресу відповідача вимогу про спростування інформації, що міститься у випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та з подальшим видаленням її з мережі інтернет, однак інформація спростована та видалена не була. Неправомірними діями відповідача їй, ОСОБА_1 , було завдано й моральної шкоди, яка виразилась у переживаннях, порушенні душевної рівноваги, яку вона оцінює у розмірі 140 000,00 грн. За таких обставин, просила суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь та гідність, а також ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, повідомлену ІНФОРМАЦІЯ_1 року в ефірі телеканалу НТН в трансляції випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» з сюжетом під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та у відеоролику програми «ІНФОРМАЦІЯ_4», що був розміщений 21.02.2020 року на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов'язати ТОВ «Телестудію «Служба інформації» спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 у той самий спосіб, у якій вона була поширена, а саме: у випуску програми « ІНФОРМАЦІЯ_4 », та видалити фрагменти в сюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_2» у відеоролику, що розміщений на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили; стягнути з ТОВ «Телестудії «Служба інформації» на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 140 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції упереджено віднісся до неї, позивачки, не надавши в ході судового засідання в повному обсязі висловити свою думку. Зазначила, що відповідачем було розголошено її персональні дані за відсутності письмового договору, в якому були б прописані інтереси обох сторін. Окрім того, в сюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_2» програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» без її згоди було використано сцени її весілля, які були взяті з інших джерел, чим було порушено її право на особисте та сімейне життя. Також в сюжеті були використано аматорське відео, яке їй пообіцяли не оприлюднювати. Зазначила, що сюжет вийшов в ефір ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однак його зйомки відбувались в січні 2016 року, а про його трансляцію її, ОСОБА_1 , ніхто не повідомив. Вказала, що оприлюднений сюжет також порушує й права її чоловіка, оскільки у цьому сюжеті нічого не сказано про його кримінальну справу. Зазначила, що сюжет спричинив розлади її здоров'я, після його перегляду в неї розпочались певні психологічні розлади.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 в інтересах ТОВ «Телестудія «Служба інформації» заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 року в ефірі телеканалу НТН відбулась трансляція чергового випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» з сюжетом під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
21.02.2020 року зазначений сюжет було розміщено на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність конкретизації, яка саме інформація, що висвітлена в сюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_2», є недостовірною та негативною і має бути визнана такою, не дає суду підстав та права самостійно визначитись з заявленими ОСОБА_1 вимогами і на власний розсуд визначити, в яких межах інформація має бути визнана недостовірною та такою, що спричинила порушення права позивача на особисте життя, повагу до гідності, честі та недоторканності її ділової репутації.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції, колегія сддів виходить з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
У п. 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. У пункті 15 цієї ж постанови Верховний Суд України вказав, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила ( Bohmer v. Germany. 54, 56, Nestak v . Slovakia , 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин ( Ismoilov and Others v . Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року).
Відповідно до п. 1 ст. 67 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі: а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 та ч.ч. 2,3 ст. 21 Закону України «Про інформацію», за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про захист персональних даних», дозволяється обробка персональних даних без застосування положень цього Закону, якщо така обробка здійснюється виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів.
ЗМІ відіграє особливу роль в демократичному суспільстві, що полягає у донесенні суспільно важливих тем до громадськості. Втручання у свободу вираження поглядів (обмеження) є допустимим тільки тоді, коли воно встановлене законом та є необхідним в демократичному суспільстві, в іншому випадку, таке втручання становитиме порушення права особи на свободу вираження поглядів.
Відповідно до ч. 4 ст. 296 ЦК України, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
При балансуванні конкуруючих інтересів, зокрема, припис ч. 4 ст. 296 ЦК України, в якому передбачено, що ім'я особи може використовуватись «в інших випадках, передбачених законом» в сукупності із ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інформацію», яка встановлює, що інформація з обмеженим доступом (до якої відноситься і конфіденційна інформація про особу, персональні дані) може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто, є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.
Згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.
Забороняється збирання відомостей про особистість без її попередньої згоди, за виключенням випадків, передбачених законом.
Згідно пункту 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Законом не визначено форму надання згоди на обробку персональних даних.
УРоз'ясненні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Типового порядку обробки персональних даних від 08.01.2014 зазначається, що згода на обробку персональних даних може бути як окремим документом, який підписує суб'єкт персональних даних, чи відповідним позначенням в електронному вигляді, однією з умов договору, або це може бути будь-яка інша форма, яка дасть змогу зробити висновок про її надання. В будь-якому випадку володілець інформації, яким, наприклад, є професійний учасник, отримуючи таку згоду, повинен мати можливість в подальшому надати (на вимогу особи/суду/Уповноваженого) переконливі докази того, що особа дійсно добровільно її надала.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила про те, що оспорювана нею інформація є інформацією про її персональні дані із зазначенням прізвища, імені, адреси проживання, висвітлення особистого і сімейного життя. Також, у сюжеті її називають «дружиною вбивці», що є негативною інформацією та впливає на ділову репутацію. Позивачка стверджувала, що згоди на опублікування зазначеної інформації вона не надавала. Вважала, що вказана інформація є негативною, недостовірною та підлягає спростуванню, її розповсюдження завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на мотивування позовної заяви ОСОБА_1 та помилково відмовив у позові, вважаючи, що позивачкою не конкретизовані її позовні вимоги.
Некоректне або недостатньо коректне формулювання і виклад вимог позову, якщо не викликає сумніву мета та підстави звернення особи до суду, не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову (його прохальної частини), як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20 (провадження № 61-9025св21)).
Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в ефірі телеканалу НТН відбулась трансляція чергового випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» з сюжетом під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
21.02.2020 року зазначений сюжет було розміщено на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У вказаному сюжеті позивачка ОСОБА_1 виступає респондентом, тобто, особою, яка надає інтерв'ю. У відеоролику також зазначається ім'я та прізвище позивачки, визначається, що вона є киянкою.
При цьому, слід відмітити, що ОСОБА_1 особисто повідомила журналістам телеканалу НТН свої персональні дані, а саме, прізвище та ім'я, надала згоду на відео-зйомку та активно приймала у ній участь не лише в м. Києві, а й за місцем відбування покарання її чоловіка, добровільно повідомила подробиці свого сімейного життя. Тим самим, ОСОБА_1 надала відповідачу згоду на обробку, в тому числі, поширення, своїх персональних даних. Вчинення нею таких дій згідно ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» є формою, що дає змогу суду зробити висновок про надання такої згоди.
Отже, повідомлені особисто ОСОБА_1 журналістам телеканалу НТН її персональні дані (ім'я та прізвище), які були поширені відповідачем в оспорюваному відео-сюжеті, не можуть вважатись негативною та недостовірною інформацією, як на тому наполягає ОСОБА_1 , оскільки відповідальність за незаконне, на її думку, поширення персональних даних передбачена ст. 188-39 КУпАП, а не ст. 277 ЦК України.
Більш того, колегія констатує, що в оспорюваній позивачкою інформації не повідомляється її місце проживання (або місце реєстрації), а зазначається лише те, що ОСОБА_1 є киянкою, тобто, жителькою або уродженкою міста Києва.
Щодо стосується тези «дружина вбивці», то вказана інформація є достовірною, оскільки матеріалами справи підтверджується факт укладення шлюбу між ОСОБА_3 , який засуджений до довічного позбавлення волі, та позивачкою ОСОБА_1 .
Безпідставними є і посилання позивачки на факт порушення оспорюванною інформацією прав її чоловіка ОСОБА_4 , оскільки такий до участі у вказаній справі в якості співпозивача не залучений, а тому у суду відсутні правові підстави входити в обговорення вказаного питання. Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошувала на тому, що заявлений нею позов стосується саме її особистих даних, а не загальної інформації, висвітленої у сюжеті.
Щодо посилань скаржниці на те що, відповідачем без її згоди було використано відео її весілля, яке було отримане з інших джерел, колегія суддів зауважує, що відповідний оспорюваний позивачкою відеоряд був взятий відповідачем з іншого джерела (як зазначив представник відповідача, відео було надано телеканалом «Інтер»), з яким у позивачки був укладений відповідний договір.
ОСОБА_1 в судовому засідання підтвердила вказані обставини, а відтак такі доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та визнання оспорюваної нею інформації недостовірною та такою що принижує честь, гідність, а також ділову репутацію, та відповідно, підстав для спростування такої інформації.
Суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак не звернув уваги на не звернув уваги на мотивування позовної заяви ОСОБА_1 та помилково відмовив у позові, вважаючи, що позивакою не конкретизовані її позовні вимоги, а тому рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 21 квітня 2023 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова