24 квітня 2023 року Справа № 280/826/22 ПР/280/40/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В. розглянув в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце перебування: АДРЕСА_2 ) до Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» (с. Дар'ївка, Білозірський район, Херсонська область, 75032) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язання вчинити певні дії,
18.01.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв'язку 22.12.2021, ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 24.11.2017;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 24.11.2017.
Крім того, просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що з 01.04.2016 він проходить службу у відповідача на посаді молодшого інспектора ВО, відповідно до наказу начальника установи по особовому складу №13 о/с від 29.03.2016. З 24.11.2017 позивача було увільнено від проходження служби в зв'язку з призовом на військову службу із збереженням місця служби, посади на період проходження військової служби. З 27.11.2017 позивача зараховано до особового складу ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій він проходить військову службу. З 24.11.2017 відповідач припинив нарахування та виплату позивачеві заробітну плату. На запит представника позивача відповідачем надана відповідь про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачеві заробітної плати.
Ухвалою від 24.01.2022 позовну заяву було передано за підсудністю на розгляд Херсонському окружному адміністративному суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 24.01.2022 скасована, справа направлена до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
06.09.2022 справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 07.09.2022 у справі відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Копія ухвали із матеріалами позовної заяви неодноразово надсилалась в адресу відповідача, проте їх було отримано відповідачем лише 08.04.2023.
21.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому, відповідач не визнав позовні вимоги та зазначив, що з 01.03.2022 по 11.11.2022 територія місця розташування відповідача перебувала в тимчасовій окупації. Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 в установі оголошено простій до закінчення дії воєнного стану та дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочому місці та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель установи. На теперішній час територія місця розташування відповідача входить до переліку територій, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій. Протягом періоду перебування установи в окупації доступ до особових справ персоналу установи, первинної фінансової документації та будь-якої іншої був відсутній, вивезення документації з території установи не здійснювалось. Після відновлення доступу до адміністративних будівель установи встановлено факт перебування на її території представників окупантів та зафіксовано факт викрадення основних матеріальних цінностей та відсутність первинної документації установи, відкрите відповідне кримінальне провадження. В установі відсутня будь-яка документація, в тому числі особова справа позивача та листування на яке посилається позивач у позові. В установі призначене нове керівництво. Підтвердити або спростувати твердження позивача на даний час неможливо. Для нарахування та виплати позивачу середньої заробітної плати відповідач не має правових підстав у зв'язку з відсутністю первинної документації та будь-якої документації взагалі. Крім того, відповідач зазначив про наявність кримінального провадження №12022082030000354, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань 03.05.2022 за заявою ОСОБА_2 , в якому фігурує позивач, а також про те, що позивач перебуває у розшуку.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
З 01.04.2016, відповідно до наказу відповідача №13о/с від 29.03.2016, позивача було призначено на посаду молодшого інспектора відділу охорони відповідача, що підтверджується копією довідки відповідача від 14.04.2021 №26/8-65/Цвк, копією витягу з наказу відповідач №13о/с від 29.03.2016, інформацією про нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за період квітень 2016 - листопад 2017 років, копією трудової книжки позивача.
24.11.2017 позивача було призвано на військову службу та з 27.11.2017 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (з 24.11.2017 по 21.02.2018 строкова військова служба, з 22.02.2018 по теперішній час військова служба за контрактом).
Відповідно до довідки відповідача від 14.04.2021 №26/8-65/Цвк позивач продовжує перебувати на посаді молодшого інспектора відділу охорони відповідача.
Починаючи з 24.11.2017 відповідач припинив нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, що підтверджується копією листа відповідача від 17.11.2021 №26/9-7/21/Б-7.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.05.2005 № 2713-IV (далі - Закон №2713-IV) до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону №2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з ч.ч. 1-2, 5 ст. 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої статті 59 Закону «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до стажу державної служби.
Згідно частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Системний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що на позивача, як на особу молодшого начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються норми законодавства про працю у неврегульованій спеціальним законодавством частині. Зокрема, і служба у кримінально-виконавчій службі, і у поліції є особливими видами держаної служби, а нормами Закону України «Про державну службу» передбачено, що на відносини, не врегульовані цим Законом, поширюється дія законодавства про працю.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 2 статті 39 Закону № 2232-XII визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02.03.2014, констатовано виникнення ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. З моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні діяв особливий період, відтак Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 у справі № 813/402/17 зазначила, що "відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо часових меж дії особливого періоду в розумінні Закону №3543-XII, Велика Палата зазначила, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалось й Міністерство оборони України, яке у листі від 01 жовтня 2015 №322/2/8417 зазначило, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" та триває дотепер, а його скасування буде здійснене окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на Сході України."
Рішення про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймались.
Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, з 19.07.2022 за громадянами, призваними на військову службу, зберігаються їх місце роботи та посада.
При цьому, по 18.07.2022 включно за зазначеними особами, у відповідності до вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, якою визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зберігається не лише місце роботи та посада, а й середній заробіток.
Водночас, виходячи зі змісту листа від 17.11.2021 №26/9-7/21/Б-7 відповідач вважає, що позивач не може користуватись гарантіями, передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки щодо нього діють норми Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом ДДУ ПВП від 07.10.2009 №222, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 №326/5, Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5.
Суд зазначає, що станом на дату призову позивача на військову службу (27.11.2017) ч. 3 ст. 119 КЗпП України передбачала збереження за позивачем середнього заробітку.
На цю дату чинною була Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 №222, якою не передбачалось припинення виплати грошового забезпечення у зв'язку із призовом особи молодшого начальницького складу ДКВС України на військову службу.
З 23.02.2018 набрала чинності Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 №326/5. Відповідно до п. 2 наказу Міністерства юстиції України від 09.02.2018 №326/5 наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 №222 визнаний таким, що втратив чинність. Разом з тим, Інструкція, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 №326/5, так само, як і попередня не передбачала припинення виплати грошового забезпечення у зв'язку із призовом особи молодшого начальницького складу ДКВС України на військову службу.
З 30.03.2018 набрав чинності Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 (далі - Порядок №925/5). Відповідно до п. 2 наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 наказ Міністерства юстиції України від 09.02.2018 №326/5 визнаний таким, що втратив чинність. Суд зазначає, що з дати набрання чинності зазначеним Порядком №925/5 до 05.10.2021 (дата набрання чинності наказом Міністерства юстиції України від 13.09.2021 №3226/5 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України») цей Порядок №925/5 не містив норму щодо припинення виплати грошового забезпечення у зв'язку із призовом особи молодшого начальницького складу ДКВС України на військову службу.
Наказом Міністерства юстиції України від 13.09.2021 №3226/5 Порядок №925/5 доповнено новим пунктом 29, такого змісту:
«29. За особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається.».
Отже, в період з 27.11.2017 (дата призову позивача) до 05.10.2021 нормативно-правовими актами, які регламентували виплату позивачу грошового забезпечення відповідачем, не передбачалось припинення виплати такого грошового забезпечення у зв'язку із призовом на військову службу (укладанням відповідного контракту).
Між тим, згідно ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з 27 листопада 2017 року.
В даному випадку, у якості юридичної підстави для такої бездіяльності відповідач посилається на зазначені нормативні акти. При цьому, позивач вважає, що він під час проходження військової служби має право на отримання середнього заробітку в установі, в якій він працював на час призову.
Як зазначено вище, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 №222, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 №326/5, а так само Порядок №925/5 до 05.10.2021 не передбачали припинення виплати такого грошового забезпечення у зв'язку із призовом на військову службу (укладанням відповідного контракту).
Суд зазначає, що положення п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України суперечать положенням ст. 119 КЗпП України.
Під час розв'язання правової колізії між нормами пункту п. 29 Порядку №925/5 та ст. 119 КЗпП України в редакції чинній до 19.07.2022, перевагу належить віддати положенням Кодексу як акту права вищої юридичної сили.
Таким чином, за всіма працівниками, призваними на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі/організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Однак, суд зазначає, що компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022.
Враховуючи те, що позивача призвано на військову службу у Збройні Сили України під час особливого періоду, і він, як військовослужбовець, несе службу під час дії в державі особливого періоду, на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, станом на дату призову на військову службу (24.11.2017) щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку по 18.07.2022 включно, та в редакції від 19.07.2022 щодо збереження місця роботи і посада.
З приводу посилання відповідача на порушене кримінальне провадження, в якому фігурує позивач, суд зазначає, що з наданого відповідачем витягу вбачається порушення такого кримінального провадження за фактом зникнення позивача. Разом з тим, станом на дату вирішення цієї справи судом не встановлено факту наявності судового рішення щодо визнання позивача безвісно відсутнім чи іншого юридичного факту.
Щодо посилання відповідача на відсутність у нього документів про роботу позивача, суд зазначає, що копії документів, які підтверджуються факт роботи позивача у відповідача та листування із відповідачем були додані до позову, у суду відсутні правові підстави ставити такі копії (засвідчені представником позивача) під сумнів.
Відповідно до п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення на період проходження ним військової служби з 24.11.2017 по 18.07.2022, суд висновує про протиправність такої бездіяльності відповідача.
Виходячи з характеру спірних правовідносин, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд висновує, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 24.11.2017 по 18.07.2022 включно, у відповідності до вимог ч. 3 ст.119 КЗпП України в редакції, яка діяла протягом цього періоду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтею 139 КАС України, визначено порядок розподілу судових витрат.
Зважаючи на той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце перебування: АДРЕСА_2 ) до Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» (с. Дар'ївка, Білозірський район, Херсонська область, 75032) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№10)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення), відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, з 24.11.2017 по 18.07.2022 включно.
Зобов'язати Державну установу «Дар'ївська виправна колонія (№10)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення), відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, з 24.11.2017 по 18.07.2022 включно.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано «24» квітня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль