24 квітня 2023 року Справа № 160/4735/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих. №Г-80/6/1201-23/1201.4.1/3166-23 від 15.02.2023 у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити і видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, замість пошкодженого, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про обмін паспорта громадянина України у зв'язку із пошкодженням попереднього, зокрема просила оформити і видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки, вказавши про відсутність наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки та про незгоду на обробку персональних даних. На дану заяву позивач отримала відповідь про неможливість видати паспорт у формі книжечки, оскільки чинний порядок передбачає видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року лише на підставі рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби України оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/4735/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04.04.2023 Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надало відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII, не регулює питання обміну паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт у формі зразка 1994 року, і як наслідок, вказане питання не регулює й Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019. Відповідач також звертає увагу суду на те, що на час звернення позивача з заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 взамін пошкодженого паспорта, ОСОБА_1 у вересні 2019 отримала паспорт у формі ІD картки № НОМЕР_1 , тож персональні дані позивача вже перебували в ЄДДР, а тому відмова міграційного органу не могла порушити права позивача на приватне життя. За вказаних обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 04.09.2019 ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України у формі пластикової карки типу ІD №003865804.
03.02.2023 позивач звернулась до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області із заявою, в якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, посилаючись на положення Закону України від 18.01.2001 року № 2235-ІІІ “Про громадянство України” та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, та без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Листом від 15.02.2023 за вих. №Г-80/6/1201-23/1201.4.1/3166-23 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на виконання абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджено у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591. З метою документування ОСОБА_1 паспортом громадянина України зразка 1994 року необхідно подати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку та документи, перелік яких визначено розділом VI Тимчасового порядку.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України "Про громадянство України", документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено, зокрема, Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення №2503, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захист.
Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями статті 14 Закону №5492, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно з пунктів 1-5 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років. У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Пунктом 21 Порядку № 302 передбачено, що у разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
Аналізуючи викладені приписи законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач, відмовляючи позивачу в оформлені та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки діяв добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки на момент звернення позивачу вже було оформлено паспорт громадянина України № НОМЕР_2 у формі ID-картки; на момент розгляду заяви позивача не було законних підстав для обміну паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки, встановлених пунктом 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302; ні Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, ні Тимчасовий порядок оформлення паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС № 456 від 06.06.2019, не регулюють питання обміну паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у поданій до відповідача заяві щодо оформлення та видачі паспорта посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій адміністративній справі № 806/3265/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначила такі ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018:
- визнала протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі особа паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов'язала Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати особа паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ;
- мотивувала своє рішення тим, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (що теж діяло на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції;
- вказала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID - картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Однак в спірному випадку постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі № 806/3265/17 ухвалена за інших умов, оскільки стосується правовідносин, які є відмінними від правовідносин у цій адміністративній справі.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Разом з тим, у вказаній адміністративній справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача здійснити за заявою позивача обмін вже отриманого ним паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Таким чином, вказана адміністративна справа не має ознак типової справи № 806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, не можуть бути застосовані в цій адміністративній справі.
Оцінюючи аргументи позивача щодо його права як громадянина України на отримання паспорта у вигляді книжечки 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних (ІD-картки) та позбавлення його можливості отримати взамін паспорта у формі ІD-картки паспорта зразка 1994 року, то суд керується такими міркуваннями.
Конституція України в Розділі ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» передбачає низку прав особи, серед яких:
- на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35);
- направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40);
- знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32);
- право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55).
Водночас ані Конституція України, ані закони України не передбачають права громадянина України на «отримання документів» чи права на «отримання документів певної форми».
Відповідно до положень статті 21 Закону № 5492-VI отримання паспорта громадянина України є обов'язком (а не правом) кожного громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку.
Тимчасова наявність в Державі можливості отримати паспорт в паперовій формі зразка 1994 для представників окремої суспільної групи, яка має побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду їх приватному життю, не надає права альтернативного вибору громадянину України отримати паспорт громадянина у формі книжечки взамін вже виданого йому паспорту у формі ID-картки через його небажання отримати та користуватися біометричними документами та внесенням його персональних даних до ЄДДР.
Відповідно до положень статті 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Суд звертає увагу на те, що в спірному випадку при отриманні у 2019 році ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі ID-картки, останньою вже було надано згоду на внесення інформації до ЄДДР та надано згоду на отримання відцифрованого образу обличчя, відцифрованого підпису, та відцифрованих відбитків пальців рук.
Отже, в спірному випадку, відмова Держави в особі відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки не є втручанням Держави в право позивача на повагу до його приватного життя.
Крім того, слід зазначити, що інформація про позивача була отримана з дозволу останньої і без порушень вимог Закону №2297-VI, як і Закону №5492-VI та є достовірною, підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача - відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №260/99/19.
З урахуванням встановлених судом вище обставин та позиції суду щодо аргументів позивача про порушення його прав діями відповідача, суд дійшов висновку про те, що відповідач не допустив протиправних дій щодо ОСОБА_1 .
Згідно ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на положення ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262, 291 КАС України,-
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко