24 квітня 2023 року Справа № 160/1770/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
01.02.2023 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення №046050014120 від 05.10.2022 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні з 19.06.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгової пенсії за Списком №1 згідно п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу за Списком №1 згідно п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001 машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини і шихтопідготовки цеху подрібнення сировини і шихтопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів №1 у ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та з 19.06.2022 року призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгову пенсію за Списком №1 згідно п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона 16 вересня 2022 року звернулась через Портал електронних послуг веб-сайту Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. На момент звернення за призначенням пенсії їй виповнилось 45 років, страховий стаж становив 27 років 0 місяців 16 днів, пільговий стаж роботи за Списком №1 - 7 років 9 місяців 12 дні. Однак, рішенням №046050014120 від 05.10.2022 було відмовлено у призначенні пенсії згідно з статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Позивач не погоджується з таким рішенням та вважає, що відповідачем не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. При цьому, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не зараховані періоди роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001 та вказує, що у спірний період вона працювала машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини і шихтопідготовки цеху подрібнення сировини і шихтопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів, що належним чином підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, уточнюючою довідкою від 17.06.2022. Така професія передбачена Списком №1. Водночас, відсутність атестації робочих місць у даний період не є підставою для не зарахування його до пільгового стажу за Списком №1 та, як наслідок, не може бути підставою для позбавлення права на пільгове пенсійне забезпечення. З огляду на викладене, а також досягнення необхідного 45-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, наявності необхідного загального та пільгового стажу, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, тому просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.
13.02.2023 позивачем усунено недоліки позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1770/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
01.03.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (№0400-010904-8/24926), в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. 16.09.2022 позивач звернулась із заявою з питання призначення пенсії за віком по Списку №1 відповідно до частини 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення їй виповнилось 45 років. Загальний стаж складає 29 років 00 місяців 03 дні, з них стаж за Списком №1 - 05 років 11 місяців 05 днів. Рішенням від 05.10.2022 №046050014120 було відмовлено позивачці в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1, оскільки вона не досягла пенсійного віку 50-ти років. Щодо застосування при призначенні пільгової пенсії п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ та рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 відповідачем зазначено, що позивач в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №1 посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Водночас, Законом №2148-VIII внесено зміни до Законів №1788-ХІІ та №1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років передано в сферу застосування лише Закону №1058. Положення Закону 2148-VIII, якими внесено такі зміни, не конституційними не визнавались. Щодо вимоги про зарахування періоду роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001 до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідачем зауважено, що з 21.085.1992 пенсії за віком на пільгових умовах залежно від умов праці призначаються за результатами атестації робочих місць. Відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу. Згідно з пільгової довідки №274/2 від 17.06.2022, виданої ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» не підлягає зарахуванню період роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001, оскільки право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 не підтверджено атестацією робочих місць за умовами праці. Наказ №207 від 11.07.1994 (первинна атестація), №330/39 від 30.05.2001 (чергова атестація), №642 від 29.07.2002 (чергова атестація), №652 від 30.05.2006 (чергова атестація). Продовження дії попередньо проведеної атестації на підставі листів державного експерта області з умов праці чи наказів по підприємству не передбачено. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання вчинити певні дії відповідачем зауважено на дискреційних повноважень Пенсійного фонду щодо призначення пенсії. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, тому підстави для задоволення позову відсутні.
До відзиву відповідачем долучено копію пенсійної справи.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 24.04.2000, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
16.09.2022 позивач через портал електронних послуг веб-сайту Пенсійного фонду України звернулась із заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви від 16.09.2022 долучено копії таких документів: паспорту та РНКОПП ОСОБА_1 , диплому про освіту ІК НОМЕР_3 ; додатку до диплому про освіту НОМЕР_4 ; трудової книжки НОМЕР_5 ; диплома про вищу освіту НОМЕР_6 ; додатку до диплому про вищу освіту НОМЕР_7 ; свідоцтва про народження НОМЕР_8 ; свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_9 ; свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_10 ; свідоцтва про шлюб НОМЕР_11 ; свідоцтва про народження дитини НОМЕР_12 ; свідоцтва про народження дитини НОМЕР_13 ; довідки №274/2 від 17.06.2022 року; Витяг з наказу про атестацію №207 від 11.07.1994 р; Витяг з наказу про атестацію №12/6 від 11.01.2000 р.; Витягу з наказу про атестацію №330/39 від 30,05,2001 р.; Витягу з наказу про атестацію №642 від 29.07.2002 р.; Витягу з накату про атестацію №652 від 30.05.2006 р.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.09.2022 № 046050014120 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку із недосягненням пенсійного віку.
Відповідно до звернення від 14.09.2022, яке зареєстроване за №24185/М-0400-22, Головним управлінням Пенсійного фонду в Дніпропетровській області переглянуто пенсійну справу ОСОБА_1 та приведено пільговий стаж у відповідність згідно із довідкою №274/2 від 17.06.2022, яка видана ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», за період з 01.09.1997 по 18.06.2005.
05.10.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду в Дніпропетровській області прийнято рішення №046050014120 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Означене рішення від 05.10.2022 №046050014120 обґрунтоване наступним.
Вік заявника 45 років 2 місяці 28 днів. Страховий стаж становить 29 років 3 дні. Пільговий стаж особи становить 5 років 11 місяців 5 днів. Додатковий коментар: згідно наданих документів до загального стажу не зараховано період навчання відповідно диплому НОМЕР_7 , оскільки даний період перетинається з роботою. Відмовлено у призначенні пенсії згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із ненастанням пенсійного віку.
04.01.2023 адвокат ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в інтересах позивача із адвокатським запитом щодо зарахованих у пільговий стаж періодів згідно із рішенням від 05.10.2022 №046050014120.
Листом від 10.01.2023 №0400-010304-8/4206 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено, що відповідно до наданих документів до пільгового стажу за Списком №1 зараховано періоди: з 01.09.1997 по 10.07.1999, з 30.05.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 02.12.2003, з 01.01.2004 по 17.10.2004, з 01.01.2005 по 26.07.2005, з 01.01.2006 по 08.03.2006 (по вибірці) та не зараховано періоди роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001, оскільки відсутнє підтвердження атестації робочих місць за умовами праці.
Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС 046050014120 на дату звернення 16.09.2022 загальний страховий стаж позивача становить 24 роки 0 місяців 6 днів; пільговий стаж за Списком №1 - 5 років 11 місяців 5 днів, до пільгового стажу зараховано наступні періоди:
з 01.09.1997 по 10.07.1999 - Список №1 - 1 рік 10 місяців 10 днів;
з 30.05.2001 по 31.12.2001 - Список №1 - 0 років 7 місяців 2 дні;
з 01.01.2002 по 02.12.2003 - Список №1 - 1 рік 11 місяців 2 дні;
з 01.01.2004 по 17.10.2004 - Список №1 - 0 років 9 місяців 17 днів;
з 01.01.2005 по 26.07.2005 - Список №1 - 0 років 6 місяців 26 днів;
з 01.01.2006 по 08.03.2006 - Список №1 - 0 років 2 місяці 8 днів.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії на пільгових умовах та з не зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».
Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З огляду на викладене, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
За таких обставин, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фактичною підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 стали висновки відповідача, викладені в оспорюваному рішенні, про ненастання необхідного пенсійного віку.
Водночас, на час звернення позивача із заявою про призначенням пенсії від 16.09.2022 вона досягла 45-річного віку.
За розрахунку страхового та пільгового стажу на дату звернення 16.09.2022 мала страховий стаж 29 років 3 дні та пільговий стаж - 5 років 11 місяців 5 днів, тобто, позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов'язковими необхідними умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №1.
Доводи відповідача у відзиві про те, що станом на 11.10.2017 вік позивачки менше 45 років, тому у спірних правовідносинах мають застосовуватись положення Закону №1058-IV, не враховуються судом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII є чинним.
Обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Як вбачається з роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 046050014120 на дату звернення 16.09.2022 до пільгового стажу позивача за Списком №1 зараховані наступні періоди: з 01.09.1997 по 10.07.1999; з 30.05.2001 по 31.12.2001; з 01.01.2002 по 02.12.2003; з 01.01.2004 по 17.10.2004; з 01.01.2005 по 26.07.2005; з 01.01.2006 по 08.03.2006.
За таких обставин, до 01.04.2015 позивач працювала на посадах, віднесених до Списку №1, відтак мала легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію на пільгових умовах, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (пункт «а» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII).
Отже, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з підстав лише недосягнення нею 50 років, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.10.2022 №046050014120 є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку правомірності відмови відповідача у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001, суд виходить з наступного.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_14 від 19.08.1995, позивач у спірні періоди позивач працювала на наступній посаді:
-з 01.09.1997 - прийнята в цех подрібнення сировини та шихтопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів №1 машиністом конвеєра 3 розряду з правом пільгового забезпечення за Списком №1 у Північному гірничо-збагачувальному комбінаті (запис №4);
-з 15.04.1999 - у зв'язку зі зміною структури управління виробництвом цех подрібнення сировини та шихтопідготовки перетворено в цех подрібнення сировини та шихтопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів (запис №5);
-з 22.11.1999 - у зв'язку зі зміною структури управління виробництвом цех подрібнення сировини та шихтопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів перетворено в цех по виробництву обкотишів №1, за підсумками атестації робочих місць за умовами праці машиністу конвеєра 3 розряду підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 (записи №№6-7);
-з 03.10.2002 - переведена у цех по виробництву обкотишів №1 машиністом конвеєра 3 розряду виробничої дільниці подрібнення сировини та шихтування з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 (запис №8).
Трудова книжка позивача в частині спірного періоду оформлена у відповідності до вимог законодавства, в трудовій книжці містяться відомості про роботу позивача машиністом конвеєра, вказані записи вчинені на підставі наказів по підприємству, містять відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах за Списком №1, про атестацію робочого місця.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджено, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії надавались відповідачу і інші документи на підтвердження спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію на пільгових умовах.
Судом дослідженні такі документи та встановлено наступне.
Згідно із довідкою ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» від 17.06.2022 №274/2 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, вона видана ОСОБА_1 про те, що вона працювала повний робочий день в Публічному акціонерному товаристві «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» у виробництві «рудопідготовка, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, згрудкування), випалювання руд і нерудних копалин: з 01.09.1997 по 14.04.1999 - машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини і шихтопідготовки цеху подрібнення сировини і шихттопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів №1; з 15.04.1999 по 21.11.1999 - машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини і шихтопідготовки цеху подрібнення сировини і шихттопідготовки управління цехів по виробництву обкотишів; з 22.11.1999 по 02.10.2002 - машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини і шихтопідготовки цеху по виробництву обкотишів №1; з 03.10.2002 по 15.01.2003 - машиністом конвеєра виробничої дільниці подрібнення сировини і шихтування цеху по виробництву обкотишів №1, що передбачено Списком №1 розділу ІІ поз. 2а-3 а) робітники, затверджених постановою КМУ №36 від 16.01.2003. За період з 01.09.1997 по 31.12.2001 пільговий стаж за Списком №1 становить 4 роки 4 місяці.
Вказана довідка містить всі необхідні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах для підтвердження спеціального трудового стажу (періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, відомості про атестацію робочого місця).
Відповідно до пункту 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Суд зазначає, що у період з 11.03.1994 року по 16.01.2003 року діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 робітники, зайняті на шихтуванні рудних і нерудних копалин (включаючи шихтування у виробництві обкотишів), що містять у пилу 2 відсотки і більше кристалічного (вільного) двооксиду кремнію, зокрема, «машиністи конвеєрів», віднесені до Списку №1 розділу ІІ «Рудопідготовка, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, згрудкування), випалювання руд і нерудних копалин», позиція 1020100а-1753а, а).
Отже, у спірний період позивач працювала повний робочий день на посаді, яка передбачена Списком №1, що не заперечується відповідачем.
В якості підстави для відмови позивачу у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 спірних періодів відповідачем у листі від 10.01.2023 №0400-010304-8/4206 та у відзиві зазначено, що до страхового стажу роботи за Списком № 1 не зараховано періоди роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001, оскільки відсутнє підтвердження атестації робочого місця за умовами праці.
Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці.
Обов'язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств.
Суд вважає за необхідне зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання.
За порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Матеріалами справи підтверджено, що робоче місце за професією (посадою) «машиністи конвеєрів» - робітники, зайняті на шихтуванні рудних і нерудних копалин (включаючи шихтування у виробництві обкотишів), що містять у пилу 2 відсотки і більше кристалічного (вільного) двооксиду кремнію, були атестовані підприємством згідно із наказом «ПівнГЗК» №207 від 11.07.1994 «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті» у цеху подрібнення сировини і шихтопідготовки за Списком №1, яку позивач обіймала на підприємстві з 01.09.1997, та дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
Внаслідок скрутного фінансово-економічного стану підприємства та проведення структурних змін у 1999 році проведення чергової атестації робочих місць на комбінаті не було завершено.
Згідно із листом Головного Держексперта Дніпропетровської області за умовами праці №14/1-113 від 19.10.1999 як тимчасовий вихід із скрутного становища, що стався на комбінаті, дозволено проведення атестації робочих місць без інструментальних санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробництва та узгоджено план-графік проведення чергової атестації робочих місць на комбінаті.
Відповідно до витягу з наказів «ПівнГЗК» №12/6 від 11.01.2000 та №330/39 від 30.05.2001 затверджено результати атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті робітників у цеху подрібнення сировини і шихтопідготовки та у цеху по виробництву обкотишів №1, зайнятих шихтуванням рудних і нерудних копалин (включаючи шихтування у виробництві обкотишів), що містять у пилу 2 відсотки і більше кристалічного (вільного) двооксиду кремнію, зокрема, машиністів конвеєрів, та підтверджено право на пільгове забезпечення за Списком №1.
Поряд з цим, відповідачем не спростовано і ті обставини, що жодних змін в організації роботи за робочим місцем позивача, змін у назві професії, колі службових обов'язків з моменту попередньої атестації до повторних атестацій не відбувалось.
При цьому, незмінність особливо важких та особливо шкідливих умов праці на комбінаті за професією - машиніст конвеєра згідно зі Списком № 1, підтверджена кожною черговою атестацією робочих місць за умовами праці, що проводились у періоди роботи позивача за даною професією на виробництві.
З огляду на викладене, суд вважає протиправною відмову відповідача у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №1 періодів її роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001 машиністом конвеєра у ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
За змістом частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Зважаючи на встановлену судом протиправність відмови відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача спірних періоди її роботи, суд з метою відновлення порушеного права позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 періодів її роботи з 11.07.1999 по 29.05.2001 машиністом конвеєра в ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 19.06.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачем заяви позивача від 16.09.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у вигляді рішення від 05.10.2022, яке скасовано судом як протиправне.
При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови відповідача у зарахуванні спірних періодів роботи до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, та зобов'язано відповідача зарахувати спірні періоди роботи позивача до пільгового стажу.
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою від 16.09.2022 про призначення пенсії досягла необхідного пенсійного віку, мала необхідний страховий стаж, водночас на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пільгового стажу з урахуванням зобов'язальних вимог суду, зважаючи на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу (в тому числі пільгового), необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.09.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Позовні вимоги в частині зобов'язання «нарахувати та виплачувати пенсію» не підлягають задоволенню, оскільки є такими, що заявлені на майбутнє. Позаяк, на час розгляду справи питання про призначення пенсії позивачу ще не вирішено. Водночас, судовому захисту підлягають лише реально порушені права.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) від 05.10.2022 № 046050014120 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) зарахувати до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, період роботи ОСОБА_1 з 11.07.1999 по 29.05.2001 машиністом конвеєра у Приватному акціонерному товаристві «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду складено 24.04.2023.
Суддя М.М. Бухтіярова