Номер провадження: 22-ц/813/3547/23
Справа № 496/1706/21
Головуючий у першій інстанції Трушина О. І.
Доповідач Громік Р. Д.
29.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Сидоренко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Долинський Микола Миколайович, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання нерухомого майна спільним сумісним майном,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви.
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою і просить встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року, а також визнати житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також стягнути судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листпоада 2020 року на його користь стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10.08.2016 року в загальній сумі 1305461,95 грн, судовий збір в сумі 8656,15 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. Вказане рішення набрало чинності 24.12.2020 року. 28.12.2020 року він отримав виконавчий лист, на підставі якого приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Долинський М.М. 05.01.2021 року відкрив виконавче провадження № 64038972. Проте, в процесі виявлення майна боржника ОСОБА_3 , на яке можна було б накласти арешт, такого виявлено не було. Разом з цим, з 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали проживати разом, тобто з цього часу перебувають у фактичних шлюбних відносинах. На ім'я ОСОБА_4 вони на спільні грошові кошти 17.03.2014 року придбали земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а з часом цей будинок відремонтували. 14.02.2018 року ОСОБА_3 уклав шлюб із ОСОБА_4 , після чого остання змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Вважає, що зазначені вище земельна ділянка і житловий будинок є спільним сумісним майном ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Посилається на те, що відповідно до положень ч. 6 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження», приватному виконавцю необхідно звернутися з відповідним поданням до суду щодо визначення частки ОСОБА_3 у спільному майні з ОСОБА_2 . Однак, насамперед необхідно встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року проживали однією сім'єю, підтверджується тим, що останні організували спільний бізнес, а саме розплідник для розведення цуценят собак породи Фландрський Бувьє та мопсів, який знаходиться в АДРЕСА_1 , та інші супутні товари для утримання собак, а також сумісними фотографіями з особистих сторінок у соціальній мережі Facebook, які свідчать про те, що вони перебувають у фактичних шлюбних стосунках з кінця 2013 року. Оскільки відповідач ОСОБА_3 добровільно не виконує рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.11.2020 року, грошові кошти не сплачує, задля стягнення коштів за виконавчим провадженням № 64038972, необхідно встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року, а також визнати житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , їх спільним сумісним майном, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Долинський М.М., про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року, про визнання житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнення судових витрат по справі залишено без задоволення.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовної заяви.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 29 березня 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
21 березня 2023 року від адвоката Берковича Ю.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача ОСОБА_1 та адвоката Берковича Ю.О.
29 березня 2023 року від адвоката Зав'ялова О.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 10 квітня 2023 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2016 року в загальній сумі 1 305 461 гривня 95 копійок, в т.ч. сума боргу - 447 076 грн. 02 коп.; пеня - 818 149 грн. 08 коп.; 3% річних - 40 236 грн. 85 коп., в задоволенні позову в частині стягнення відсотків від суми позики в сумі 279 585 грн. 10 коп. - відмовлено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8656 гривень 15 копійок, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 гривень 00 копійок (т.1, а.с. 5-6).
Приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Долинським М.М. 05.01.2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64038972, на підставі виконавчого листа № 521/12461/20, виданим 28.12.2020 року Малиновським районним судом м. Одеси, де стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 8).
Встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 17.07.2013р. по 14.02.2018р. необхідно позивачу для надання цього документу Приватному виконавцю Виконавчого округу Одеської області Долинському М.М. з метою звернення останнього до суду з поданням щодо визначення частки спільного майна ОСОБА_3 .
Так, підтвердження факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року, позивач обґрунтовує спільними фотознімками відповідачів з соціальної мережі Facebook, а також тим, що останні організували спільний бізнес, а саме розплідник для розведення цуценят собак породи Фландрський Бувьє та мопсів, який знаходиться в АДРЕСА_1 .
Разом з цим, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги викладені вище доводи позивача, виходячи з такого.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) містить правовий висновок, згідно з яким, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21).
Таким чином, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Так, відповідач ОСОБА_6 вказує, що вона дійсно знайома з ОСОБА_3 понад двадцять років, весь цей час вони були друзями, але з 2013 року по 2017 рік вони не мешкали однією сім'єю як чоловік та жінка, не вели спільне господарство, нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , вона придбала за свої власні кошти.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_7 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 20.02.2007 року (а.с. 125) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14252378 від 16.04.2007 року (а.с. 126).
Згодом, відповідач ОСОБА_6 продала вказану вище квартиру за 224 989 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрованого у реєстрі за № 3492 (т. 1 а.с. 127-128).
17 березня 2014 року відповідач ОСОБА_6 купила житловий будинок за 332726 грн та земельну ділянку за 76057 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який складається в цілому з одного житлового будинку загальною площею 161,2 м2, в тому числі житловою площею 71,4 м2, і огорожі, та розташований на земельній ділянці площею 0,0904 га, що надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 5121084200:02:001:1709, що підтверджується договорами купівлі-продажу від 17.03.2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Кушпиль С.М., зареєстровані в реєстрі за № 123 та № 126 (т. 1 а.с. 129-132, 133-135).
Викладене також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 19113087 від 17.03.2014 року (т. 1 а.с. 137-140).
Відповідно до листа-підтвердження від 08.11.2011р., переклад якого з англійської мови на українську здійснено Одеською регіональною торгово-промисловою палатою «Бюро перекладів», ОСОБА_6 працювала у магазинах Департаменту на суднах лінії Luis Cruise Lines з 15.05.2002 року по 17.06.2011 року (т. 1, а.с. 161).
З виписок по рахункам ОСОБА_6 відкритих в АТ «Приватбанк» вбачається, що остання мала періодичні грошові надходження на рахунки, а саме за період з 28.08.2012 року по 28.08.2014 року у розмірі 13199,31 доларів США, за період з 28.08.2012 року по 01.01.2015 року у розмірі 3632,58 доларів США, за період з 13.09.2012 року по 13.09.2014 року у розмірі 3079,85 доларів США, за період з 01.01.2013 року по 13.09.2015 року у розмірі 135,52 доларів США (т. 1 а.с. 163-175).
Таким чином, відповідачем ОСОБА_2 доведено ту обставину, що придбання нею нерухомого майна 17.03.2014 року за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено за особисті кошти.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 14 лютого 2018 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області був зареєстрований шлюб, актовий запис № 223, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 115).
Водночас, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 червня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був розірваний (т. 1 а.с.116-118). Вказане рішення набрало чинності.
Викладені обставини підтверджують те, що у період з 17 липня 2013 року по 14 лютого 2018 року відповідачі займалися підприємницькою діяльністю, сумісним відпочинком, що не спростовується й відповідачем ОСОБА_2 , що на думку суду, свідчить про ділові відносини між відповідачами в сфері сумісної підприємницької діяльності, наявність довірливих стосунків, що супроводжувались спільним, сумісним часом проведення, відпочинком як на території міста, при цьому, ніяким чином не підтверджує ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, тобто факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю, що необхідно в розумінні положень ст. 3 СК України.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб'єктом оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації.
Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17.
У постанові від 17 червня 2020 року (справа №755/18012/16) Верховний Суд зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Таким чином, посилання позивача на те, що їх світлини розміщені на особистих сторінках у соціальній мережі Facebook, не може бути прийнято судом як доказ спільного ведення господарства та проживання однією сім'єю, оскільки факт спільного відпочинку відповідачів, спільна присутність на святкуванні свят, спільний бізнес, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2020 року у справі №588/350/15).
Отже, позивачем під час розгляду даної справи не надано суду беззаперечних доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , мешкали за однією адресою та здійснюючи розведення цуценят собак породи Фландрський Бувьє та мопсів, дійсно вели спільне господарство та проживали однією сім'єю з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року в контексті зазначеного вище, в тому числі не надано, зокрема, документів, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі тощо.
Далі, із витребуваних зі СВ відділення поліції № 1 відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області копій документів, які містяться у кримінальному провадженні № 12021163520000195 від 01.04.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, зокрема, копії протоколів огляду інтернет-сторінок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у мережі «Facebook», копії протоколу огляду з сайту Одеського відділення КСУ у мережі «Facebook» про святкування Нового 2014 року в ресторані «Золоте руно», копії протоколу допиту в якості свідка приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського М.М., копії матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_3 , копії протоколів допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 , копії протоколу допиту потерпілої ОСОБА_11 , не є доказом по даній справі.
Обставини, які містяться у вказаних матеріалах, не визнані відповідними рішеннями суду, а тому підлягають доведенню на загальних підставах.
Досліджуючи вказані обставини, суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт знаходження відповідачів у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу має бути підтверджений належними і допустимими доказами, а саме наявністю між відповідними особами взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю.
До того ж, слід також зазначити, що посилання позивача на те, що кошти у розмірі 11000 доларів США та 4350 євро, які 10 серпня 2016 року ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_11 на підставі договору позики від 10.08.2016р., ОСОБА_3 витратив на придбання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , та ремонт цього майна, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються дослідженими судом вище доказами.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що проаналізовані та досліджені надані докази по справі не свідчать з вірогідністю про наявність факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року, оскільки з боку позивача не надано достатніх та переконливих доказів, що підтверджують такий факт.
З урахуванням наведених вище фактичних обставин по справі, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.
При цьому суд звертає увагу, що вимога про визнання житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 17.07.2013 року по 14.02.2018 року, а тому також задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2023 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда