Справа № 143/779/22
Провадження № 22-ц/801/677/2023
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М.
Доповідач:Денишенко Т. О.
24 квітня 2023 рокуСправа № 143/779/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, у при-міщенні апеляційного суду цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 про стягнення кредитної
заборгованості у сумі 39468,30 гривень,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Бережної Наталії Миколаївни на рішення Погребищенсь-кого районного суду Вінницької області від 30 січня 2023 року, ухвалене у при-міщенні суду у м. Погребище Вінницької області за головування судді Сича С.М., повний текст якого складений 03 лютого 2023 року,
22 вересня 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват-банк» ( далі - АТ КБ «ПриватБанк» ) звернулося у Погребищенський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгова-ності за кредитним договором у розмірі 39468,30 гривень. Позовні вимоги об-ґрунтовані наступними обставинами. 02 травня 2019 року ОСОБА_1 звер-нувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'яз-ку із чим підписав заяву № б/н, чим підтвердив свою згоду на те, що ця під-писана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, викладеними на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайом-лений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання ним анкети-заяви, що підтверджується його підписом, де є запевнення ОСОБА_1 щодо ознайомлення та надання йому цих документів у письмовому вигляді. При укладенні договору його сторони керувалися нор-мою частини першої статті 634 ЦК України, згідно з якою договором приєд-нання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або ін-ших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи, викладені на бан-ківському сайті www.privatbank.ua, згідно з якими обслуговується відповідач.
Одночасно із приєднанням відповідача до угоди, дія договору підтверджу-ється фактом користування ОСОБА_1 картковим рахунком та викорис-танням ним кредитних коштів, що повністю узгоджується з частиною другою статті 642 ЦК України. Виконання відповідачем умов договору убачається та-кож з виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції з використання кредитного ліміту, повернення кредитних коштів, сплати відсот-ків за користування ними.
Відповідно до виявленого бажання ОСОБА_1 був відкритий кредит-ний рахунок, що підтверджується випискою по рахунку, встановлений почат-ковий кредитний ліміт у розмірі, зазначеному у доданій до позову довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, зобов'-язався слідкувати за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою за-побігання виникненню овердрафту, який є короткостроковим кредитом, що надається банком позичальнику у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку у розмірі ліміту кредитування.
Укладеним між сторонами у справі договором передбачена можливість зміни Тарифів, інших невід'ємних частин договору. При цьому банк повинен інформувати позичальника про внесені зміни шляхом використання визначених способів. У разі незгоди зі змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів ОСОБА_1 вправі подати банку заяву про розірвання договору, виконавши при цьому умови пункту 2.1.1.6.5 договору. Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту згідно з договором, а саме згідно із пунктами 2.1.1.3.1, 2.1.1.3.5 погашати кредит та проценти шляхом: договірного списання, внесення коштів у готівковій або безготівковій формі у розмірі мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому були здійснні трати за рахунок кредитного ліміту.
Проте через неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного дого-вору станом на 16 серпня 2022 року у нього утворилася заборгованість за кре-дитом у розмірі 39468,30 гривень, з яких: 31900,23 гривень становить заборго-ваність за простроченим тілом кредиту, 7568,07 гривень - заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами.
Оскільки на даний час ОСОБА_1 продовжує ухилятися від виконання своїх договірних зобов'язань і не погашає заборгованість за дійсним правочи-ном про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інте-ресів банку, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгова-ність за кредитним договором у розмірі 39468,30 гривень та сплачений ним у дохід держави судовий збір у зв'язку із зверненням в суд із цим позовом.
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 січня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором про надання банківських послуг від 02 травня 2019 року № б/н станом на 16 серпня 2022 року у сумі 31900,23 гривень, а також 2005,90 гри-вень судового збору за подання позовної заяви.
Не погоджуючись з ухваленим 30 січня 2023 року рішенням суду першої інстанції, представник банку ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному по-рядку, просить скасувати це рішення у частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції скаржниця просить залишити без змін та зазначає, що не згід-на з оскаржуваним рішенням суду у частині незадоволених вимог про стяг-нення заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами, вважає, що у цій частині рішення ухвалене без повного, всебічного, об'єктивного до-слідження усіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі, з пору-шенням норм процесуального і матеріального права, за невідповідності вис-новків суду дійсним обставинам справи. Скаржниця зазначає, що заповнення анкети про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг надає можливість відповідачу будь-коли користуватися банківськими послугами, для їх отримання та користування повторне заповнення заяви ( укладання додат-кового договору ) не потребується. Належним доказом укладення договору є анкета-заява та отримана за бажанням кредитна картка, використання якої клі-єнт визначає самостійно за своєю потребою. Встановивши, що банк надав від-повідачу кредит, а відповідач його не повернув, ураховуючи погоджений сторо-нами розмір базової процентної ставки за користування кредитом, що зазначено у Паспорті споживчого кредиту від 12 жовтня 2020 року, підписаному відпо-відачем, суд першої інстанції не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом. Паспорт є належним доказом у справі і безпідставно не прийнятий судом до уваги, оскільки ним визначений порядок повернення кредиту, кіль-кість та розмір платежів, періодичність їх внесення. Крім того, відповідач учас-ті у розгляді справи не брав, заперечень на позов не подавав, не спростував фак-ту ознайомлення з умовами кредитування, тому твердження суду про те, що відповідач не був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо нарахування відсотків, є безпідставними.
Наданим цивільним процесуальним законом та забезпеченим ухвалою апе-ляційного суду від 09 березня 2023 року правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався, його відзив на скаргу до суду не надходив.
Згідно з нормою частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скар-ги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстан-ції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів апеляційного суду, розглянувши у відповідності до частини першої статті 369 ЦПК України дану цивільну справу за наявними у ній дока-зами, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній доводи сторін, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судово-го рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Згідно з нормами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунту-ватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Закон-ним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з до-триманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає цим ви-могам. У частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стяг-нення заборгованості за тілом кредиту рішення суду в апеляційному порядку не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України на предмет законності й обгрунтованості не переві-ряється.
Судом установлено, що 02 травня 2019 року відповідач ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву № б/н, уклав із АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, за умовами якого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до наданої позивачем довідки за укла-деним кредитним договором відповідач отримав дві кредитних картки Універ-сальна Gold НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . За даними наданої довід-ки банк змінював умови кредитування та обслуговування кредитної картки Уні-версальна Gold 5168742235164096, протягом 2020 року змінювався кредитний ліміт, а саме з 15000,00 гривень до 26000,00 гривень, а в 2021 році кредитний ліміт зменшений з 31000,00 гривень до 0,00 гривень.
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, укладеним між сто-ронами у справі, убачається, що ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2022 року має заборгованість у розмірі 39468,30 гривень, з яких: 31900,23 гривень - забор-гованість за тілом кредиту, 7568,07 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.
Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не був обізнаний із наведеними у Паспорті споживчого кредиту умовами кредитування, оскільки він був підписаний ОСОБА_3 лише 12 жовтня 2020 року, а наведена у ньому інформація збері-гала чинність та була актуальною до 27 жовтня 2020 року, тоді як анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку була підписана споживачем 02 травня 2019 року, тобто майже за півтора роки до ознайомлення позичальника із вказаним Паспортом споживчого кредиту. Крім того, позивач не довів, що застосована у Паспорті споживчого кредиту «процентна ставка поза межами пільгового періоду», «процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту» та ви-значена у розрахунку заборгованості «процентна ставка на прострочений кре-дит» є однією і тією ж видовою процентною ставкою. Суд також вважав, що звертаючись до суду із позовом, банк узагалі не обґрунтував підстави нараху-вання заборгованості за простроченими відсотками у контексті урегулювання сторонами спірних кредитних правовідносин, їх розміру у той чи інший період та об'єкту ( бази ) нарахування, з посиланням на конкретні приписи цивільного законодавства, Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку та укладеного між сторонами договору.
Водночас суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтвер-джень того, що саме додані до позовної заяви Умови та правила надання бан-ківських послуг та Тарифи банку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також того, що вказані документи на мо-мент отримання відповідачем кредитних коштів узагалі містили умови, зокрема й щодо розміру прострочених відсотків за користування кредитом. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови надання бан-ківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату прострочених відсотків, надані банком Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банку не можуть розцінюватися як стандартна ( типова ) фор-ма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, ос-кільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Умо-ви та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших вста-новлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім. А лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
На виконання вимог частини другої статті 530 ЦК України, зважаючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти добровільно банку не повернуті, суд задовольнив позов у частині стягнення з боржника на користь кредитодавця заборгованості за тілом кредиту у розмірі 31900,23 гривень станом на 16 серпня 2022 року. У задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками у сумі 7568,07 гривень суд відмовив.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з обгрунтуванням суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки воно є правильним, доведеним, об'єктивними, таким, що узгоджується із вис-новками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а також із висновками Об'єднаної па-лати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вва-жається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сто-рони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - від-повідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до ак-тів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України установлено, що істотними умо-вами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, що-до яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредит-ним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язу-ється надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу першого цієї гла-ви, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України ).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться ( роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послу-ги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо ). Умови пуб-лічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору при-єднання його умови розроблює підприємець ( у даному випадку АТ КБ «При-ватБанк» ).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони по-винні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вва-жати, що другий контрагент ( споживач послуг банку ) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процен-тів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку Укра-їни. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються що-місяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені ро-довими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що вста-новлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виник-нення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за догово-ром визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпе-чення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користу-вання кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Банк, пред'являючи до ОСОБА_1 вимоги про погашення кредиту, у тому числі просив стягнути як складову його вартості заборгованість за про-строченими відсотками. Обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі розмір відсотків і порядок їх нарахування, крім самого розрахунку кре-дитної заборгованості позивач посилався на витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт, Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягами з Тарифів обслуговування кредитних карт, з Умов та правил на-дання банківських послуг, розміщених на сайті: https: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта ( позичальника ) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несво-єчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків пла-тежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нараху-вання. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що саме ці витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умов та правил надання банківсь-ких послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи за-яву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». Також роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони ( банку ), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та пра-вила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у випадку, який має місце у цій справі, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних фор-мах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до за-пропонованого договору у цілому, оскільки Умови та правила надання бан-ківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслу-говування кредитних карт, витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, які надав позивач, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківсь-ких послуг у ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викла-деній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на яку правильно послався суд першої інстанції.
Посилання апеляційної скарги на те, що відповідач, крім анкети-заяви, та-кож підписав Паспорт споживчого кредитування, а відтак ознайомлений з ос-новними умовами кредитування з використання кредитної картки, є безпідстав-ними, з огляду на таке.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електрон-них ), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони ( абзац перший частини першої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
Кредитний договір укладається у письмовій формі ( частина перша статті 1055 ЦК України ).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту установлені законом ( частина третя статті 1054 ЦК України ).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, не-обхідну для отримання споживачем споживчого кредиту. Така інформація по-винна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Спожи-вач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайо-митися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення ( частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чин-ній на момент виникнення спірних правовідносин ).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає спожи-вачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного до-говору, у тому числі, з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою ( Паспорт споживчого кредиту ), установленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі ( у паперовому ви-гляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, елек-тронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів ( печаток ) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання та-кої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визна-ється таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укла-дення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті ( частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» у редак-ції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та су-путніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі ( у паперовому або електронному вигляді з накладенням елек-тронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноруч-них підписів ( печаток ) сторін у порядку, визначеному законодавством ). Кож-на сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору ( змін до договору ) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця ( стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виник-нення спірних правовідносин ).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розумі-ється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлю-ється шляхом фіксації волі сторони ( сторін ) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим із них є складан-ня одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односто-ронніх правочинів, ( наприклад, складення заповіту ), так і договорів ( дво- і ба-гатосторонніх правочинів ). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується у його тексті, який має бути ідентич-ним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спо-сіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по на-данню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є Паспорт споживчого кредиту. Отже ознайомлення із Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означають укладення до-говору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначене відповідає правовим висновкам Об'єднаної палати Касаційного цивільного су-ду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і за-стосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
До того ж, дійсно, належить звернути увагу, що із матеріалів справи уба-чається підписання ОСОБА_1 . Паспорту споживчого кредиту значно піз-ніше - 12 жовтня 2020 року, аніж ним підписана анкета-заява - 02 травня 2019 року, що вочевидь не може свідчити про обізнаність відповідача із наведеними у Паспорті споживчого кредиту умовами кредитування на момент підписання анкети-заяви.
За фактичних обставин, що мають місце у даній цивільній справі, без нада-них позивачем підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила надання банківських послуг, за відсутності в заяві-анкеті домовле-ності сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком суду витяги з Тарифів, Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, установлена до укладеного з ОСОБА_1 кре-дитного договору, оскільки вказані обставини належним чином не підтвердже-ні. Згідно з частиною п'ятою статті 81 ЦПК України доказування не може грун-туватися на припущеннях.
З урахуванням пункту 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, про який уже вказувалося, суд першої інстанції вірно підкреслив, що споживачі повинні бути захищені від таких кон-трактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто пере-буває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» націо-нальні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди-ни і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського су-ду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основополож-них свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстроннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного харак-теру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кри-мінального обвинувачення. У пункті 33 свого рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлу-мачити в контексті преамбули Конституції України, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узго-джених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фак-тів ), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших об-ставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зо-крема, на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, письмових та речових доказів, висновків експертів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Кон-венції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожний аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різ-ними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити у суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законо-давства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обгрунту-вання, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначене тільки з огляду на конкретні обставини справи ( Проніна проти України, № 63566/00 параграф 23, Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року ).
Згідно із нормами статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на під-ставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже позивач перш за все повинен довести свої вимоги, а не вимагати дове-дення зворотного відповідачем, про що, зокрема, йдеться в апеляційній скарзі. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням нею чи невчиненням процесуальних дій.
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду визнає доводи апеляційної скарги представника банку такими, що не заслуговують на увагу, вони не є достатніми, суттєвими для задоволення скарги та скасування правиль-ного судового рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи скарги об'єктивно є такими, що не відповідають фактичним об-ставинам справи, свідчать про суб'єктивну незгоду з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні.
Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним судом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими дока-зами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 375 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції зали-шає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матері-ального та процесуального права.
Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК Укра-їни, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» Бережної Наталії Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 січ-ня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комер-ційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стяг-нення кредитної заборгованості залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, перед-бачених пунктом другої частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський