Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 753/7798/18
провадження № 61-12027св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дашевський Олександр Валерійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герман Олександра Сергіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Севастьянов Сергій Вікторович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дашевський О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Е. А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Б. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герман О. С., про визнання довіреності недійсною, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 лютого 2000 року, виданого відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації, йому та його матері - ОСОБА_7 , на праві власності у рівних долях належала квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира). На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 січня 2015 року, виданого Сьомою київської державною нотаріальною конторою, після смерті матері він успадкував належну їй 1/2 частину квартири, внаслідок чого став єдиним її власником.
30 січня 2015 року на АДРЕСА_2 невідомі йому та невстановлені досудовим розслідуванням особи викрали його, вилучили паспорт, застосувавши фізичний примус, змусили поставити підпис на трьох пустих аркушах паперу та незаконно позбавили волі до 20.00 год 08 липня 2015 року, після чого доставили за межі м. Києва. Після повернення додому потрапити до належної йому квартири він не зміг, оскільки вона вже перебувала у власності інших осіб, які в ній проживали.
На підставі його заяви Деснянським управлінням поліції головного управління національної поліції (далі - УП ГУ НП) у м. Києві порушено кримінальне провадження за № 12015100030008029 від 11 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 146 КК України. У матеріалах вказаного кримінального провадження міститься договір купівлі-продажу квартири, датований 14 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським О. В., згідно з якого ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., від імені ОСОБА_1 здійснив продаж квартири ОСОБА_3 . Також у матеріалах кримінального провадження міститься договір купівлі-продажу квартири від 04 серпня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герман О. С., згідно з яким ОСОБА_3 продав уже належне йому нерухоме майно (спірну квартиру) ОСОБА_6 . Із інформаційної довідки речових прав на нерухоме майно Єдиного реєстру прав на нерухоме майно 24 грудня 2015 року спірна квартира була продана ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у рівних частинах на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С.
Вказував на те, що не підписував довіреність, посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., зареєстровану у реєстрі № 617, не уповноважував ОСОБА_2 вчиняти дії від його імені щодо відчудження належної йому на праві власності квартири, а тому така довіреність є недійсною.
Оскільки довіреність, посвідчена 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., є недійсною, тому і договір купівлі-продажу квартири, укладений 14 травня 2015 року на підставі цієї довіреності також є недійсним, а належна йому на праві власності квартира підлягає витребуванню від її теперішніх власників: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь.
Також позивач вказав, що є одинокою особою та убачає, що певна особа (циганської національності) могла через майнову зацікавленість намовити злочинців по вжиттю заходів щодо відчудження належної йому квартири. За його клопотанням проведено судово-почеркознавчу експертизу, за висновком якої встановлено, що підпис, поставлений у графі «підпис» та рукописний запис в оскаржуваній довіреності від 25 лютого 2015 року виконаний не ним, а іншою особою. Просив суд врахувати, що внаслідок злочинних дій невстановлених осіб, його незаконно позбавлено єдиного житла, через вчинені проти нього протиправні дії він суттєво втратив здоров'я, потребує стороннього супроводу, оскільки має поганий зір.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсною довіреність від 25 лютого 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 вчиняти в його інтересах правочини щодо квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 14 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським О. В.;
- скасувати державну реєстрацію зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 14 травня 2015 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру;
- витребувати у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року, за яким ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набули право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність від 25 лютого 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії від його імені щодо квартири АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір від 14 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 купівлі-продажу спірної квартири.
Витребувано у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру.
В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_1 не підписував довіреність, на підставі якої належну йому квартиру було продано, тому перший правочин по відчуженню квартири є недійсним, а квартира підлягає витребуванню на користь позивача від добросовісного набувача.
При цьому, вимоги позовної заяви про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру та скасування з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності суди вважали такими, що не підлягають задоволенню, оскільки за наслідком ухваленого судом рішення в частині задоволених вимог, позивач є власником нерухомого майна та за наслідком виконання цього рішення записи у реєстрі будуть скасовані державним реєстратором.
При цьому, позивач у травні 2018 року звернувся до суду із даним позовом у межах трирічного строку позовної давності, так як про порушене право він дізнався лише в липні 2015 року після звільнення від незаконного утримання в неволі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Севастьянов С. В., просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно надали оцінку доказам у справі, а також не врахували, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту та пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено в суді першої інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, помилково застосував одночасно положення статей 215, 216 та 388 ЦК України. Суд хибно застосував наслідки недійсності правочину до визнання недійсною довіреності, яка за своєю природою не є правочином, оскільки порядок її видачі, оформлення та використання регулюються положеннями ЦК України щодо представництва. Крім того, суди не дослідили обставин посвідчення спірної довіреності у приватного нотаріуса, не вчинив заходів щодо перевірки достовірності записів в Реєстрі нотаріальних дій, не отримали пояснень від приватного нотаріуса та не допитали його під час вирішення спору.
Також вказує на те, що судами надана неправильна правова оцінка висновку судової почеркознавчої експертизи від 23 грудня 2021 року № 28052/28053/21-32. Вважає, що її проведено з численними порушеннями, а хибність цього висновку підтверджується консультативним висновком, складеним 14 лютого 2022 року ТОВ «Київський експертно - дослідний центр» за результатами рецензування висновку експертів від 23 грудня 2021 року № 28052/28053/21-32.
Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дослідили та не надали належної оцінки фактам, які доводять правомірність правочину набуття ОСОБА_4 права власності на спірне нерухоме майно, що має значення для визначення критерію пропорційності втручання у права власності набувача майна, а позивач не надав жодного доказу неправомірності такого правочину. Вказає, що судами не враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15 у тому, що конструкція за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Вказує на те, що апеляційний суд проігнорував порушення прав неповнолітньої дитини, права та інтереси якої порушено фактичним позбавленням її прав на житло, яке є її єдиним місцем проживання.
Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., від 27 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції.
10 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 січня 2023 року, у зв'язку з відрядженням судді Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя, справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.,
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та його матері - ОСОБА_7 , на праві власності в рівних долях належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 лютого 2000 року, виданого відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 січня 2015 року, виданого державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гасс В. Ю., та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 28 січня 2015 року ОСОБА_8 після смерті матері - ОСОБА_7 , успадкував належну їй 1/2 частину квартири, внаслідок чого став єдиним її власником.
Відповідно до довіреності, посвідченої 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., зареєстрованої у реєстрі за № 617, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 вчиняти від його імені дії щодо розпорядження (продати, обміняти, передати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем) належної йому на праві власності квартири та розпоряджатися усім майном ОСОБА_1 з чого б воно не складалося і де б не знаходилося, представляти його інтереси та вести справи з фізичними та юридичними особами від імені довірителя.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 14 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським О. В., ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності, посвідченої 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., від імені ОСОБА_1 продав квартиру ОСОБА_3 , за яким в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності.
ОСОБА_3 04 серпня 2015 року продав квартиру ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герман О. С., право власності ОСОБА_6 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З огляду на інформаційну довідку речових прав на нерухоме майно Єдиного реєстру прав на нерухоме майно від 11 грудня 2018 року 24 грудня 2015 року квартиру, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С., було продано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/2 частці квартири кожному.
На виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року експертами Київского науково-дослідного інституту судових експертиз було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами проведеної якої складено висновок експертів від 23 грудня 2021 року № 28052/28053/21-32, відповідно до якого:
«Підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься у довіреності від 25 лютого 2015 року, складеній від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , посвідченій приватним нотаріусом Коноваловою Есталіною Анатоліївною, Київського міського нотаріального округу та зареєстрованій в реєстрі за № 617, у рядку «Підпис:______», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Рукописний запис: « ОСОБА_1 », який міститься у рядку «Підпис:______», у довіреності від 25 лютого 2015 року, складеній від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , посвідченій приватним нотаріусом Коноваловою Есталіною Анатоліївною, Київського міського нотаріального округу та зареєстрованій в реєстрі за № 617, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від14 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц; у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 521/8368/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 688/4167/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 522/21717/17-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц, від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суди попередніх інстанцій не дослідили письмові докази, зокрема, які свідчать про суттєві, якісні зміни індивідуальних ознак спірної квартири, які вчинялися відповідачами; пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, необґрунтовано відхилив клопотання про застосування позовної давності; пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України - суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимого доказу, а саме висновку почеркознавчої експертизи від 23 грудня 2021 року.
Касаційна скарга ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Севастьянов Сергій Вікторович підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину, та визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Момент недійсності правочину визначений статтею 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), 06 грудня 2007 року).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, належно перевіривши та надавши правову оцінку всім доказам у справі за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочину щодо відчуження належної йому квартири недійсним та витребування її від добросовісних набувачів.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів, що ним не видавалася довіреність, на підставі якої була відчужена квартира, є безпідставними.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, оцінивши докази в своїй сукупності, у тому числі й висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 грудня 2021 року № 28052/28053/21-32, встановив що оспорювана довіреність була підписана іншою невстановленою особою, а не ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, тому правильно визнав таку довіреність, а також перший правочин щодо відчуженню майна недійсними.
Посилання заявника на помилкове застосування судами одночасно положення статей 215, 216 та 388 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 пред'явив вимоги про визнання недійним першого договору відчуження його майна, а саме договору купівлі-продажу від 14 травня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі спірної довіреності, та ОСОБА_3 , а вимоги до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 саме про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.
Посилання заявника на постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду не спростовуються правильність правових висновків судів у цій справі, оскільки в ній встановлені інші фактичні обставини й доведено позовні вимоги.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної правової оцінки та не врахували, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 правомірно набули права власності на квартиру, є добросовісними її набувачами, тому в них не можна витребувати спірне нерухоме майно, є безпідставними, оскільки конструкція статті 388 ЦК України дозволяє витребувати майно від добросовісного набувача, за умови, що воно вибуло з володіння власника поза його волею, що було встановлено судами попередніх інстанцій.
Посилання заявника на суттєве покращення спірної квартири, що, на його думку, унеможливлює її витребування, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не спростовує той факт, що нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 без його волі, а відповідно до положень статті 388 ЦК України, у такому разі, власник майна має право на витребування його від добросовісного набувача.
При цьому, варто зауважити, що права добросовісного набувача, у такому випадку, захищені статтею 661 ЦК України, відповідно до якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Судами попередніх інстанцій також належно обґрунтовано підстави для прийняття до уваги висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 грудня 2021 року № 28052/28053/21-32 на рівні та в сукупності з іншими зібраними у справі доказами.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ОСОБА_4 не надано вмотивованих доказів помилковості чи необґрунтованості вказаного висновку експертів, або доказів, що висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, що було його процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Суд правильно вказав, що долучений до матеріалів справи Консультативний висновок, складений 14 лютого 2022 року ТОВ «Київський експертно - дослідний центр» за результатами рецензування вказаного вище висновку експертів не може бути врахований при розгляді справи, оскільки процесуальним законом не передбачено інституту рецензування експертних висновків з метою їх спростування чи підтвердження.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки судами було встановлено, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався у липні 2015 року, а з позовом звернувся до суду у травні 2018 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, передбаченим статтею 257 ЦК України.
Безпідставними є й доводи заявника про те, що апеляційний суд проігнорував порушення прав неповнолітньої дитини, права та інтереси якої порушено фактичним позбавленням її прав на житло, оскільки жодних доводів щодо порушення прав дитини в апеляційній скарзі заявника не наведено, а предметом цього спору було питання неправомірності вибуття нерухомого майна з власності позивача та його повернення, а не права дитини на житло.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи, доказів та не відповів на всі аргументи апеляційної скарги, тому його судове рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, відповівши на всі суттєві доводи позовної заяви та апеляційної скарги.
Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи у цій частині були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення у вказаній частині без змін.
Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися з оскаржуваними судовими рішеннями в частині визнання недійсною довіреності від 25 лютого 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії від його імені щодо квартири АДРЕСА_1 .
Так, як вже було зазначено вище, судами було обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_1 не підписував вказану довіреність. Тобто, він не надавав жодних повноважень зазначеній в довіреності особі, а така є неукладеною за відсутності в ній підпису.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, Верховний Суд не погоджується у цій частині з доводами касаційної скарги про те, що довіреність не є правочином, оскільки згідно зі статтею 244 ЦК України довіреність є одностороннім правочином.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Верховний Суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання недійсним неукладеного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, тому в цій частині оскаржувані судові рішення необхідно скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання довіреності недійсною.
Відповідно до частини першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення в частині визнання довіреності недійсною з неправильним застосуванням норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Севастьянов Сергій Вікторович - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання довіреності недійсною скасувати та ухвалити нове судове рішення у цій частині, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вказаної позовної вимоги.
У решті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець