Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 759/22344/20
провадження № 61-11323св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Антонов»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року у складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Антонов» (далі - ДП «Антонов») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді економіста планування цеху № 1 на підприємстві філії ДП «Антонов» Серійний Завод «Антонов» згідно з наказом від 27 лютого 2012 року № 3008/к.
Наказом підприємства від 25 квітня 2017 року № 107 її було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
Вважала, що звільнення було незаконним, оскільки відповідачем порушено гарантії при прийнятті на роботу і заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, передбачені статтею 184 КЗпП України.
Також зазначала, що відповідачем була проігнорована надіслана нею заява про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, яку вона неодноразово надсилала на адресу відповідача, однак, ані трудової книжки, ані розрахунку вона не отримала.
10 листопада 2020 року вона була змушена приїхати до відділу кадрів ДП «Антонов» для отримання трудової книжки, ознайомлення з наказом про звільнення та отримання остаточного розрахунку.
Після отримання трудової книжки та ознайомившись з копією наказу про звільнення, вона дізналась, що її звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, всупереч її заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. При отриманні трудової книжки та ознайомленні з наказом з нею не було проведено остаточного розрахунку.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд поновити її на посаді економіста з планування цеху № 1 ДП «Антонов» та прийняти рішення щодо виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин її відсутності на роботі протягом тривалого часу, тобто вона допустила прогули без поважних причин, що є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
При цьому, суди відхилили посилання позивача про те, що вона є одинокою матір'ю, у зв'язку із чим не могла бути звільнена відповідно до гарантій, передбачених статтею 184 КЗпП України
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач незаконно звільнив її за прогул, оскільки вона подавала заяву про звільнення за власним бажанням згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України, проте роботодавець її проігнорував.
Вважає, що має право бути звільнена за власним бажанням у будь який час, до звільнення з інших підстав. Посилається, на її думку, на відповідну практику Верховного Суду України.
Крім того, суди не надали належної правової оцінки тому, що вона самостійно виховує дитину до 14 років, тому вважає, що не могла бути звільнена відповідно до гарантій, передбачених статтею 184 КЗпП України.
Зазначає, що суди не надали належної оцінки тому факту, що в неї були поважні причини незнаходження на робочому місці 02 лютого 2017 року.
Також вказує на те, що судами попередніх інстанцій взяті до уваги недопустимі докази, а саме не завірені належно копії судових рішень у справі № 761/25544/19 за позовом ОСОБА_2 до неї про визначення місця проживання дитини.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року ДП «Антонов» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує, що її доводи є безпідставними, оскільки її звільнення було проведено з дотриманням норм КЗпП України, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
19 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з наказом ДП «Антонов» від 27 лютого 2012 № 3008/к ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді економіста планування цеху № 1 підприємства філії ДП «Антонов» Серійний Завод «Антонов».
Наказом ДП «Антонов» від 25 квітня 2017 року № 107 з ОСОБА_1 розірвано трудовий договір відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Встановлено, що ОСОБА_1 допущено порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку у формі прогулу, у зв'язку з тим, що вона була відсутня на роботі без поважних причин більше трьох годин 02 лютого 2017 року.
Крім того, ОСОБА_1 була відсутня на роботі починаючи з 03 лютого 2017 року по фактичний день видання наказу про звільнення - 25 квітня 2017 року, включно.
ОСОБА_1 01, 17 та 30 березня 2017 року направлялися листи з пропозицією надати пояснення відсутності на роботі, які містили також попередження про можливість правової оцінки неявки для виконання трудових обов'язків без поважних причин та розірвання з нею трудового договору згідно з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул.
Листи були отримані, проте залишені без реагування.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 127/6694/17, який був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові, що передбачено пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_1 вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи було проведено ДП «Антонов» відповідно до вимог КЗпП України, оскільки позивач не надала судам будь-яких доказів, які б підтверджували поважність відсутності її на роботі з 12.40 год до 16.10 год 02 лютого 2017 року та з 03 лютого 2017 року до 25 квітня 2017 року, що було її процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України. При цьому, відповідач довів законність звільнення позивача за здійснені нею прогули.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач незаконно звільнив її за прогул, оскільки вона подавала заяву про звільнення за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, не заслуговує на увагу, оскільки не спростовує факт відсутності на роботі без поважних причин майже протягом трьох місяців, що є підставою для звільнення за прогул, так як відповідного наказу про звільнення не було, а тому позивач зобов'язана була виходити на роботу.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12 не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки їй не суперечать.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновків Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 127/6694/17, оскільки заявник не наводить належних для цього підстав, а її доводи про необхідність відступити від викладених у постанові висновків зводяться до неналежної, на її думку, оцінки судом обставин справи у конкретній справі.
Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що вона не могла бути звільнена відповідно до гарантій, передбачених статтею 184 КЗпП України.
Суд першої інстанції правильно взяв до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 761/25544/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, якими було встановлено, що ОСОБА_2 , як батько, до 2016 року вільно та без перешкод приймав участь у вихованні спільного зі ОСОБА_1 сина. Однак, після одруження останньої із новим чоловіком у 2016 році, вона фактично позбавила ОСОБА_2 можливості бачитися з сином та брати участь у його вихованні.
Вказаними судовими рішеннями було визначено місце проживання дитини з батьком - ОСОБА_2
ОСОБА_1 були оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанції у справі № 761/25544/19 до Верховного Суду, який постановою від 14 лютого 2022 року залишив її касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, в незміненій після апеляційного перегляду частині, без змін (провадження № 61-20015св21).
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій взяті до уваги недопустимі докази, а саме незавірені належно копії судових рішень у справі № 761/25544/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, є безпідставними, оскільки зазначені судові рішення опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець