Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/888/23
Провадження № 2/711/774/23
27 березня 2023 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі Щокань В.М.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача
адвоката Сергієнко О.П.
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, як аліментних платежів, сплачених на дитину, які набуті без достатньої правової підстави, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, як аліментних платежів, сплачених на дитину, які набуті без достатньої правової підстави. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 12.09.2009 між ним та відповідачкою був укладений шлюб, який 18.10.2018 розірвано на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси (справа № 711/7603/18). За час перебування у даному шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як зазначено, відповідно до судового наказу від 18.12.2018 по справі № 711/9376/18, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06.11.2018 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до повноліття ОСОБА_3 . На момент видачі судового наказу неповнолітня дитина проживала разом із матір'ю.
Разом з тим, у липні 2020 року він (позивач) звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24.01.2022 по справі № 711/4526/20 було визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що син ОСОБА_3 постійно мешкає разом з ним із червня 2020 року і зареєстрований з ним за однією адресою: АДРЕСА_1 . Основні обов'язки щодо виховання, утримання дитини та питаннями щодо забезпечення організації життєдіяльності здійснюються батьком дитини, який самостійно несе витрати на утримання, виховання, належний розвиток дитини. Під час розгляду вказаної справи ОСОБА_4 повідомив, що за місцем проживання матері він буває вкрай рідко, мама кошти на нього не витрачає.
За рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 30.09.2022 припинене стягнення з позивача (батька) аліментів на користь відповідача (матері) на утримання їхнього сина ОСОБА_4 . Судовий наказ від 18.12.2018 №711/9376/18 про стягнення аліментів відкликаний з органів ДВС.
Відповідно до даних довідки Центрального ВДВС позивачем постійно сплачувалися кошти на утримання дитини за період з 01.06.2020 по листопад 2022. Заборгованості немає; загальна сума сплачених аліментів становить 62673грн. і наявна переплата у розмірі 1109грн.
Позивач вказує, що фактично ним сплачувалися аліменти на користь відповідача на утримання дитини, яка у той час проживала з ним та перебувала повністю на утримання батька, враховуючи рішення суду від 24.01.2022 (справа №711/4526/20).
На думку позивача, стягнення з нього аліментів свідчить про порушення його майнових прав та інтересів, оскільки він мав право розпоряджатися аліментами, які стягуються на утримання сина, який з червня 2020 року проживає з ним. Відповідач, як власник аліментів, не за призначенням витрачала кошти на дитину, а він (позивач), у свою чергу, продовжував сплачувати аліменти за рішенням суду і додатково приймати участь в утриманні дитини. Отже, сплачені ними аліменти витрачалися відповідачем не за призначенням, а тому, позивач вважає, що вони підлягають поверненню на його користь у розмірі 62673грн.
Таким чином, просить суд, - стягнути з відповідача на свою користь сплачені ним аліменти на користь відповідача на утримання сина, які сплачувалися ним в період з 01.06.2020 по листопад 2022 у розмірі 62673грн.
Ухвалою суду від 02.034.2023 прийнято, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідачем відзив на позов подано не було.
В судовому засіданні позивач та його представник просили позовні вимоги задовольнити, посилаючись на доводи позовної заяви. Крім того, зазначили, що з червня 2020 син проживав з ним і вони були зареєстровані за однією адресою; весною 2022 позивач звернувся до суду з позовом про припинення аліментів, які стягувалися з нього на користь відповідача на утримання дитини. Рішенням суду припинене стягнення аліментів і відкликано судовий наказ. Заборгованість по аліментах відсутня; з 01.06.2020 по 11.2022 ним сплачені аліменти у розмірі 63673грн., з врахуванням переплати1109грн. Вказують, що відповідачем кошти витрачалися не за призначенням. Не погодилися на пропозицію відповідача зменшити розмір, що підлягає до стягнення до розмірі 50000грн. Крім того, позивач зазначив, що він не звертався до відповідних органів щодо перевірки витрачання аліментів, які ним сплачувалися на дитину; у 2023 позивач подав до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів з відповідача на їхнього сина. Не заперечують, що аліменти є власністю дитини.
Відповідач в судовому засіданні зазначила, що син проживав з нею за рішенням органу опіки та піклування і тому за судовим наказом з позивача на її користь на утримання сина стягувалися аліменти. Зазначила, що вона не згідна із вимогами; для дитини їй нічого не жалко і згідна повернути кошти у розмірі 50000грн. Не погоджується з періодом - з 01.06.2020, але гадає, що вона нічого не може змінити. Вказала, що кошти (аліменти) вона на себе не витрачала, оскільки це дитячі гроші. Позивач, як платник аліментів, перераховував аліменти через органи ДВС на рахунок у банківській установі і кошти витрачались лише на дитину. На даний час на рахунку залишилися кошти, які ще витрачені на дитину, але вважає, що ці кошти належать дитині.
Заслухавши пояснення сторін та представника позивача, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за таких підстав:
встановлено, що 12.09.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірваний 18.10.2018 на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/7603/18.
За час перебування у цьому шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.04.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 384 (повторне свідоцтво серія НОМЕР_2 від 16.06.2022). Батьком дитини зазначений позивач. Спору про батьківство немає.
Як вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання особи № 3794488 від 16.07.2020, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 06.03.2012, тобто, за тією ж адресою, що і його батько (позивач у даній справі) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою № 3794408 від 16.07.2020.
18.12.2018, за заявою ОСОБА_2 Придніпровським районним судом м. Черкаси видано судовий наказ (справа № 711/9376/18), яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06.11.2018 і до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до повноліття дитини. Крім того, вирішене питання про судові витрати.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.01.2022 у справі № 711/4526/20 задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та її відібрання - відмовлено. Вказане судове рішення набрало законної сили 10.03.2022.
Крім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.09.2022 (справа №711/2594/22) задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 і припинене стягнення аліментів з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , 2010р. народження, що визначені судовим наказом Придніпровського районного суду мю Черкаси від 18.12.2018 у справі №711/9376/18, а також відкликаний вказаний судовий наказ з органів ДВС. Також, вирішене питання про судові витрати. Вказане судове рішення набрало законної сили 07.11.2022.
Відповідно до даних довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, яка видана Центральним відділом ДВС у місті Черкаси ЦМРУ МЮ (м. Київ) від 06.12.2022, станом на 07.11.2022, по аліментах ОСОБА_1 на утримання дитини наявна переплата 1109грн. 00коп.
Постановою державного виконавця від 06.12.2022 виконавче провадження №58245894 щодо виконання судового наказу №711/9376/18, виданого Придніпровським райсудом м.Черкаси 18.12.2018 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , - закінчене на підставі п.7 ч.1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Частиною першою ст. 12 вказаного Закону визначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, - держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аліменти - це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього.
Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного Кодексу України (ст. 179 СК України).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Як передбачено ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.
Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1)заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, передбачені випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Тлумачення цієї норми закону свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Отже, з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів (сплачених позивачем аліментних платежів), на підставі вимог статті 1212 ЦК України, - відсутні і в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню позивачу не підлягають.
Слід також зазначити, що суд не приймає визнання (часткове визнання) відповідачем позову, відповідно до ст. 206 ЦПК України, щодо повернення нею позивачу грошових коштів, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства і буде порушувати права та інтереси дитини, на утримання якої стягувалися аліменти і, яка є власником певних грошових коштів. Позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено те, що аліментні платежі використовувалися відповідачем не на користь дитини; позивач не скористався правом у спосіб та порядку, які визначені законом, здійснити відповідну перевірку. Крім того, відповідач визнала ту обставину, що грошові кошти у певному розмірі і на даний час знаходяться на банківському рахунку і є «дитячими коштами», які нею, як стягувачем за виконавчим документом, були отримані законно і вона не має наміру використовувати їх не за призначенням. Також, за судовим рішенням від 30.09.2022 припинене стягнення з ОСОБА_1 аліментів фактично з дати набрання цим рішенням законної сили, що сталося 07.11.2022, тобто саме з цієї дати відпала підстава для стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 , про що свідчить і постанова державного виконавця від 06.12.2022 та розрахунок від 06.12.2022. Той факт, що дитина з 01.06.2020, як вказує позивач, проживала з ним, не свідчить про те, що відповідач не утримувала дитину і не використовувала аліменти саме на цю дитину. При тому, за встановленими обставинами вбачається, що судове рішення від 24.01.2022 про визначення місця проживання дитини з батьком набрало законної сили лише 10.03.2022. Що стосується переплати у розмірі 1109грн. 00коп., то ці кошти також були сплачені ОСОБА_1 як аліментні платежі за відсутності доказів рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача - стягувача аліментів. Отже, доводи позивача в обгрунтування пред'явлених позовних вимог є безпідставними.
На думку суду, дії позивача, які спрямовані на повернення коштів як аліменти на утримання дитини, не узгоджуються з висновками ЄСПЛ. Так, в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява №25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та справа «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v.theCzechRepublic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року).
Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено і він є особою з інвалідністю 2 групи, відповідно до даних довідки до акту огляду МСЕК від 12.04.2013 (при подачі позову судовий збір сплачено не було), то враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 14.04.2023.
Головуючий: С. М. Позарецька