18.04.2023 Справа № 363/565/23
Іменем України
18 квітня 2023 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Свєтушкіної Д.А., при секретарі судових засідань Андрєєвій О.А., за участі представника відповідача Микитчик Д.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про компенсацію моральної шкоди,-
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про компенсацію моральної шкоди. Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 10 серпня 2022 року він повертався з офтальмологічного центру після операційного обстеження і сів в маршрутку «Київ-Луговики» н.з. НОМЕР_1 о 14 год.15 хв. Коли в салон зайшов водій збирати гроші за проїзд, позивач пред'явив йому посвідчення інваліда війни 2 групи, на що водій відповів, що директор заборонив перевозити пільговиків. Тоді він сказав, що бере повний проїзд, але з видачею квитка. На що водій відреагував грубо і бурхливо, кинув гроші і сказав, що хто він такий, щоб диктувати умови йому і вигнав його з маршрутки. Своє прізвище назвати відмовився. Таблички в салоні з прізвищем водія, як вимагає того Закон України «Про автомобільний транспорт» не було. Своїми протиправними діями водій порушив ст.13 п.7 Закону України «Про статус ветеранів війни» № 3551-ХІІ, де чітко виписана норма про безоплатний проїзд автомобільним транспортом загального користування. Зазначена маршрутка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство», яке займається наданням послуг по перевезенню пасажирів. Пільгу на безоплатний проїзд йому надала держава як один із видів соціального захисту, згідно ст. 3 Конституції України. Крім того, згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-111 В редакції №2310-Х стаття 37 прямо забороняє в п. 1,2,3 відмовляти пасажиру в пільговому перевезенні при наявності посвідчення. Водій зобов'язаний згідно ст. 13 видати проїзний квиток, що являється страховим полісом пасажира. Грубість і хамство водія вказує на низьку правову культуру з боку керівництва ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», правовий нігілізм. Своїми неправомірними діями водій наніс йому моральну образу як громадянину, пасажиру, як інваліду війни. Про цей випадок позивач звернувся з заявою до керівництва ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» та одержав відповідь, з якої нічого не зрозуміло - хто порушник закону, які міри прийняті до нього. Він знову звернувся з заявою, але відповіді не отримав. Посилаючись на вказані обставини, незаконну відмову йому у пільговому проїзді, позивач просив визнати дії відповідача щодо відмови у пільговому проїзді неправомірними, стягнути з відповідача на його користь 25% визначеної судом суми моральної шкоди, другу частку - 75 % стягнути на потреби Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 30 січня 2022 року відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
09.03.2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначила, щоТОВ «Димерське АТП» здійснює посадку і висадку пасажирів на платформах АС «Героїв Дніпра» та АС «Полісся», де автостанції здійснюють попередній продаж квитків пасажирам. Водій не обілечує пасажирів на території автостанції, цим займаються посадочні контролери автостанції. ТОВ «Димерське АТП» співпрацює з АС «Київпассервіс» відповідно до Договору №248-207' від 01.08.2020р. про надання послуг АТ «Київпассервіс», яке відповідно до законодавства надає автостанційні послуги підприємствам, пасажирам в тому числі і пільговим при користуванні ними послугами з пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування. Це означає, що пасажир очікуючи посадки на автобус може придбати пільговий квиток в касі автостанції, яка відповідно і здійснює попередній продаж квитків пасажирам в т ч. і пільговим. Виходячи зі змісту позову, виходить, що Позивач очікуючи автобус міг придбати пільговий квиток в касі автостанції, чого не зробив. Автобус, який згідно графіку руху повинен був відправитися з АС «Полісся» о 14:27 год. перед відправленням в рейс бере в касі автостанції відомість з кількістю придбаними пасажирами квитками та Дорожній лист з відміткою про час відправлення з АС «Полісся», після чого здійснює відправлення в рейс. Крім того, позивач міг скористатися послугами іншого (альтернативного) перевізника (у тому числі транзитного), який здійснює прямі відправлення до смт Іванків з АС «Полісся». Це такі перевізники, як ПП «Іванків Автолюкс» та ФОП ОСОБА_2 , прямий маршрут Іванків АС - Київ АС «Полісся», який здійснює свої відправлення кожні 30 хв. Також, позивачем не додано доказів придбання квитків ні в касі автостанції, ні в інших перевізників, що ставить під сумнів здійснення такої поїздки. Позивач додав до позовної заяви письмове пояснення свідка ОСОБА_3 , але зі змісту пояснення залишається невідомим та недоведеним той факт, чи дійсно гр. ОСОБА_4 користувалась послугами ТОВ «Димерське АТП» (доказів до пояснення не додано, наприклад - квиток на проїзд рейсом Луговики - Київ), що не доводить зазначеного в поясненні. Вважає, що обставини викладені в поясненні не доведені, а є лише його власними припущеннями, що не мають підтвердження доказами. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Щодо доданого до позову посвідчення інваліда війни Серія НОМЕР_2 від 25.03.1999 р. зазначав, що копія посвідчення, що долучена до позовної заяви, а саме його правий внутрішній бік обкладинки, не відповідає вимогам Постанови КМУ від 12.05.1994р.№302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни». Посвідчення Позивача видане 25 березня 1999 року, тобто на момент дії Постанови КМУ від 12.05.1994р. №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни», але інформація, що міститься в ньому не відповідає її вимогам. Вважає, що позивач не надав доказів порушення його прав, моральна шкода не підтверджена та не повинна застосовуватися до правовідносин, що склалися та заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, вважає їх безпідставними, незаконними та необґрунтованими.
21.03.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої зазначив, що предметом судового слухання є грубе порушення ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» в сфері пільгового перевезення пасажирів. Держава надала цей вид соціального захисту для людей з інвалідністю і закріпила це в Законах України, а саме: Закон України № 3551 ст.13 п.7 «Про статус ветеранів війни»; Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; Закон України «Про автомобільний транспорт» ст.37, де чітко прописані права цієї категорії громадян. І те, що між перевізниками і владою не укладені договори про компенсацію за перевезення цих громадян - це внутрішні проблеми, і організовуючи товариство з обмеженою відповідальністю керівництво знало, що згідно ст. 140 п.2 ЦК України вказано, що товариство несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю ТОВ. Відповідач представив в якості доказу маршрутний лист, який нічого не доводить. Для свого виправдання відповідачу потрібно було представити касову відомість, де чітко видно: скільки продано квитків через касу, плата за проїзд і кількість пільгових квитків. Коли він звернувся до касира, вона відправила його на стоянку автобусів за 100 метрів від станції біля будинку радіологічного центру, де водії збирають гроші з пасажирів, а потім 30 % несуть в касу, що є порушенням Закону України «Про автомобільний транспорт» (ст.ст.36,42), а стаття 39 зобов'язує водія мати окрім інших документів і квитково-касовий лист. Тому, що придбаний квиток - це укладений договір з перевізником і страховий поліс пасажира. Зараз відповідачі взагалі не визнають факт правопорушення, але директор в своєму листі останньою фразою підтвердила цей факт. Вважає, відзив ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» необ'єктивним і таким, що не виправдовує протиправні дії з їх сторони. А тому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
18.04.2023 року до суду від представника відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в якому зазначила, що ТОВ «Димерське АТП» заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх безпідставними, незаконними та необґрунтованими. Вважає, що обставини викладені в відповіді на відзив не доведені. Крім того, позивач постійно додає нові варіанти різних посвідчень і зазначає про їх наявність і про факт здійснення поїздки, хоча доказів придбання квитку чи факту здійснення поїздки не надав, у зв'язку з чим позов не може бути задоволений, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Зауважила, що інформація, чи користувався послугами їх товариства позивач, та якщо так, яке з наданих суду посвідчень пред'явив водію, та чи пред'являв взагалі їй не відома. Позивачем не доведено факту неправомірності дій відповідача, безпосереднього пред'явлення відповідного посвідчення водію, відмови у пільговому проїзді, тож просила у задоволенні позову відмовити з наведених у відзиві та в запереченні на відповідь на відзив підстав.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.7 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.
Згідно ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Згідно п.145 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176, автомобільний перевізник зобов'язаний: забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів; здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд; компенсувати шкоду, заподіяну автомобільним перевізником та/або екіпажем здоров'ю та майну пасажирів.
Частинами 1,2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до п.п.5,6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі підчас укладення,зміни,виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання,замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1,2 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем не представлено суду достатніх, належного, та допустимих доказів користування 10 серпня 2022 року послугами відповідача, наявності в нього на момент посадки до автобусу відповідного посвідчення та його пред'явлення водію, а також відмови останнього у реалізації права позивача на пільговий проїзд. Окрім того, суд зауважує, що навіть до матеріалів справи позивачем було додано два посвідчення які суперечать один одному та не можуть бути чинними одночасно. Так відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 25 березня 1999 року, яке позивач долучив до позову позивач є інвалідом другої групи, тоді як відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від березня 1998 року позивач є інвалідом 3 групи. Надана позивачем довідка Вишгородського об'єднання управління ПФУ не є належним доказом статусу позивача та не приймається судом до уваги.
Також, як доказ зазначених в позові обставин, позивач посилається на лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» від за № 87 від 13.09.2022 року. Однак зі змісту вказаного листа вбачається, що останнє не містить відомостей про те, що за наслідками проведеної перевірки було виявлено та підтверджено саме факт безпідставної відмови ОСОБА_1 у пільговому проїзді 10.08.2022 року за маршрутом Луговики-Київ та не ввічливої поведінки водія по відношенню до пасажира ОСОБА_1 , а не інші порушення, що мали місце та були виявлені безпосередньо під час перевірки та за які водію винесено догану. Тож зазначений лист сам по собі не може свідчити про наявність протиправної поведінки водія, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог.
Документи по проведеній на товаристві перевірці, на підставі яких водію було винесено догану та відповідний наказ позивачем представлено не було та клопотання про витребування цих документів у відповідача заявлено не було.
Також відсутні відомості щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності за ст.133-1 КУпАП за порушення правил надання послуг з перевезення пасажирів, за викладеними позивачем обставинами.
Окрім того, позивач посилається на письмові пояснення свідка ОСОБА_4 , яка пояснила, що дійсно бачила, як водій лаявся з ОСОБА_1 і не хотів його перевозити за пред'явлення ним посвідчення інваліда війни та вигнав останнього з автобуса.
Відповідно до частини 1 статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку встановленого законом.
За вимогами частин 1 та 2 статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронним доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладених в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Одним із засобів доказування наявності або відсутності тих чи інших обставин, на які ґрунтуються вимоги або заперечення в цивільному судочинстві є показання свідків (статті 76 ЦПК України).
Порядок допиту свідків визначено приписами статті 230 ЦПК України, зокрема, перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.
Як встановлено в судовому засіданні позивачем не було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_4 , та зазначена особа відповідно до вимог ЦПК України безпосередньо в суді допитана не була, тож долучене до позову пояснення цієї особи суд визнає недопустимим доказом у цивільні справі.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення правил перевезення пасажирів відповідачем, а саме: факту спроби проїзду ним 10.08.2022 року автобусним маршрутом Луговики - Київ, наявності в нього на момент посадки посвідчення встановленого зразка, його пред'явлення водію автобуса, відмови останнього у пільговому проїзді, а також спричинення протиправними діями відповідача позивачу моральної шкоди, яка завдала неабиякий стрес, змінила звичайний уклад його життя або спричинила моральні страждання у будь-який інший спосіб.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований та задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про компенсацію моральної шкоди - відмовити.
Повне судове рішення складено 21 квітня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство», ЄДРПОУ 05538738, адреса: 07330, Київська обл., Вишгородський р-н., смт Димер, вул. Шевченка, 89.
Суддя Д.А. Свєтушкіна