Справа №760/10723/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6009/2023
5 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ліщишина Ігоря Віталійовича на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2022 року (суддя Українець В.В.) про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
встановив:
у серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 170 000 доларів США.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 1 квітня 2022 року між ним, як позикодавцем, та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , як позичальниками, був укладений договір позики, відповідно до якого позикодавець надав позичальникам, а позичальники зобов'язались повернути позикодавцю безпроцентну позику, а саме грошові кошти у розмірі 170 000 доларів США не пізніше 1 липня 2022 року.
Позивач зазначав, що відповідно до п. 2.2. договору позики, факт отримання позики підтверджується випискою з банківського рахунку або розпискою про отримання грошових коштів, що підписується представником позичальників - ОСОБА_2 . Така розписка була підписана ОСОБА_2 1 квітня 2022 року, отже, він виконав свої зобов'язання за договором позики своєчасно та у повному обсязі, при цьому, станом на 10 серпня 2022 року повернення суми позики в погоджений сторонами строк не відбулося.
Позивач посилався на те, що 11 серпня 2022 року ним на адресу відповідача було направлено претензію про повернення суми позики в розмірі 170 000 доларів США в строк до 15 серпня 2022 року, однак вказана вимога виконана не була.
У вересні 2022 року представник позивача - адвокат Дичаковський Д.В. подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу на праві власності рухоме, нерухоме майно та грошові кошти у межах суми позову у розмірі 170 000 доларів США.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначав, що необхідність забезпечення позову зумовлена недобросовісною поведінкою відповідача, який, починаючи з 1 квітня 2022 року, не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань за договором позики.
Представник позивача посилався на обставини, зазначені у позовній заяві, та стверджував, що відповідач залишив без жодної відповіді претензію позивача про
повернення суми позики в розмірі 170 000 доларів США в строк до 15 серпня 2022 року, направлену на його адресу 11 серпня 2022 року. Більше того, відповідач не відреагував і на претензію, направлену йому в електронному вигляді на його електронну пошту.
Представник позивача зазначав, що під час підготовки заяви про забезпечення позову було виявлено, що у відповідача відсутнє нерухоме майно, за рахунок якого позивач міг би задовольнити свої вимоги. Крім того, місцем реєстрації відповідача є гуртожиток №15 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». При цьому, відповідачу 32 роки, а отже, із великою імовірністю, в студентському гуртожитку він не проживає.
Представник позивача вважав, що оскільки відповідач є керівником ТОВ «КИЇВ ОВОЧІ» та ТОВ «ГРОУС МАРКЕТЕРС», то він отримує заробітну плату, яка може бути джерелом погашення заборгованості за договором позики. Крім того, відповідач є засновником ТОВ «ГРОУС МАРКЕТЕРС», розмір статутного капіталу якого складає 10000грн, а також бенефіціарним власником ТОВ «КИЇВ ОВОЧІ», розмір статутного капіталу якого складає 300 000грн та ТОВ «ОВО РОЗВИТОК», розмір статутного капіталу якого складає 600 000грн.
Представник позивача стверджував, що вартості майна, яким на момент підготування заяви про забезпечення позову володіє відповідач, не достатньо для погашення заборгованості перед позивачем, а у випадку відчуження даного майна (його частини), можливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, взагалі буде відсутня.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2022 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ліщишин І.В. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу на праві власності рухоме, нерухоме майно та грошові кошти у межах суми позову в розмірі 170 000 доларів США.
Представник позивача посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, оскільки суд залишив поза увагою той факт, що протягом усього часу існування договірних відносин між позивачем та відповідачем, останній не вчинив жодних дій, спрямованих навіть на часткове погашення заборгованості, хоча знав про строки виконання взятого на себе зобов'язання.
Представник позивача стверджує, що позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив відповідну претензію на єдину відому йому адресу відповідача, яка є зареєстрованим місцем проживання останнього, однак суд першої інстанції фактично переклав відповідальність за отримання кореспонденції відповідачем на позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Онученко Д.С. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту виникнення правовідносин між ним та відповідачем щодо виконання зобов'язань за договором позики, а наявність позову з даним предметом не свідчить про фактичне та законне існування даного договору та заборгованості відповідача перед позивачем. Тому твердження, що відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих навіть на часткове погашення заборгованості, хоча знав про строки виконання взятого на себе зобов'язання, є незаконним, необґрунтованим та недоведеним.
Представник відповідача зазначає, що жодних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після подання позову до суду, у тому числі реалізації майна чи підготовчі дії до його реалізації, відповідачем не здійснювалось. А позивачем не було додано до заяви про забезпечення позову жодних доказів на обґрунтування обставин потенційного ухилення відповідача від виконання рішення суду, якщо таке буде прийнято
на користь позивача.
Крім того, представник відповідача стверджує, що останнім 11 серпня 2022 року була отримана претензія від адвоката Дичаковського Д.В., який діяв в інтересах позивача. З вказаної претензії відповідачу стало відомо про існування договору позики від 1 квітня 2022 року та розписки про отримання коштів. За результатами розгляду претензії представником відповідача - адвокатом Онученком Д.С. на електронну адресу представника позивача - адвоката Дичаковського Д.В. була надана відповідь, у якій представник відповідача просив надати засвідчену копію договору позики від 1 квітня 2022 року та засвідчену копію розписки про отримання коштів відповідачем, однак позивач вказаних документів не надав, що фактично підтверджує факт відсутності їх існування.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Ліщишина І.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача - адвоката Нікітчиної А.О., яка заперечувала проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт невиконання відповідачем у добровільному порядку своїх зобов'язань не свідчить про те, що останній буде ухилятися від виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог та є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Також суд зазначив, що у заяві відсутні дані про те, яке саме рухоме та нерухоме майно належить на праві власності відповідачу, на яке просить накласти арешт представник позивача.
Переглядаючи справу, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує
висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Частиною 3 статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 381/4019/18, постанова від 12 лютого 2020 року.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення
договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Як підтвердив представник позивача під час апеляційного розгляду, за відповідачем не зареєстроване на праві власності рухоме та нерухоме майно, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність підстав для накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, так як представником позивача таке майно не було перелічено у заяві про забезпечення позову.
Також з наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що відповідач відреагував на претензію представника позивача - адвоката Дичаковського Д.В., надавши відповідь, що договір позики з позивачем він не укладав і грошових коштів не отримував.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимога про забезпечення позову повинна належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову, в ній повинні бути зазначені обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивач повинен підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Разом з цим, належного обґрунтування необхідності забезпечення позову у спосіб, зазначений у заяві, дана заява не містить і будь-яких належних доказів у підтвердження своїх вимог про забезпечення позову представником позивача - адвокатом Дичаковським Д.В. до суду першої інстанції надано не було.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створять перешкоди для виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач працює, а відтак отримує заробітну плату, яка може бути джерелом погашення заборгованості за договором позики, тому суд першої інстанції мав підстави для накладення арешту на ці грошові кошти, колегія суддів вважає безпідставними.
Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації).
Посилання в заяві на те, що відповідач є керівником ТОВ «КИЇВ ОВОЧІ» та ТОВ «ГРОУС МАРКЕТЕРС», засновником ТОВ «ГРОУС МАРКЕТЕРС», розмір статутного капіталу якого складає 10000грн, а також бенефіціарним власником ТОВ «КИЇВ ОВОЧІ», розмір статутного капіталу якого складає 300 000грн та ТОВ «ОВО РОЗВИТОК», розмір статутного капіталу якого складає 600 000грн, належними доказами не підтверджені.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду
першої інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на рухоме, нерухоме майно відповідача та його грошові кошти.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не були порушені норми процесуального права, тому підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ліщишина Ігоря Віталійовича залишити без задоволення, ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк