Справа №757/53005/21-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1450/2023
18 січня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2022 року (суддя Бусик О.Л.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитних рахунках, трьох відсотків річних та індексу інфляції,
встановив:
у вересні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» 2 564 822грн 11коп.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що 9 листопада 2012 року вона уклала з ПАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», договір банківського вкладу «Стандарт, 12мес.» №SAMDN25000730687983 на суму 25 000 доларів США зі сплатою 10% річних строком на 12 місяців. Станом на 15 липня 2014 року та відповідно до банківської виписки від 25 липня 2014 року №27036438 останнє нарахування та виплата відсотків були здійснені 22 березня 2014 року, з 23 березня 2014 року відсотки не нараховувались, а на рахунку № НОМЕР_1 обліковувалось 25172,60 доларів США.
Також позивачка зазначала, що 13 січня 2014 року вона та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського вкладу «Стандарт» №SAMDNWFD0070056989500 на суму 65000грн зі сплатою 19% річних строком на 12 місяців. Станом на 15 липня 2014 року останнє нарахування процентів було 14 березня 2014 року, з 14 квітня 2014 року проценти на вклад не нараховувались, а банк протиправно зупинив нарахування відсотків, чим порушив своє зобов'язання за депозитним договором. Згідно довідки №27036438 від 15 червня 2014 року на рахунку № НОМЕР_2 обліковувалось 65 000грн.
Крім того позивачка зазначала, що 15 жовтня 2013 року вона та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського вкладу «Стандарт» №SAMDN25000738621530 на суму 110 000грн зі сплатою 18% річних строком 12 місяців, останнє нарахування процентів було 15 березня 2014 року, з 15 квітня 2014 року проценти на вклад не нараховувались, а банк протиправно зупинив нарахування відсотків, чим порушив своє зобов'язання за депозитним договором. Згідно довідки №27036438 від 15 червня 2014 року на рахунку № НОМЕР_3 обліковувалось 111 518грн 91коп.
Також позивачка посилалася на те, що 25 жовтня 2013 року вона та ПАТ КБ
«Приватбанк» уклали договір банківського вкладу «Стандарт» №SAMDN25000738806596 на суму 70 000грн зі сплатою 18% річних строком на 12 місяців. Станом на 15 липня 2014 року останнє нарахування процентів було 26 лютого 2014 року, з 23 березня 2014 року проценти на вклад не нараховувались, а банк протиправно зупинив нарахування відсотків, чим порушив своє зобов'язання за депозитним договором. Згідно довідки №27036438 від 15 червня 2014 року на рахунку № НОМЕР_4 обліковувалось 70 966грн 58коп.
Позивачка стверджувала, що 15 травня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» ухвалив рішення про припинення діяльності відокремлених підрозділів філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «Приватбанк», однак не повернув її вклади і лише 15 червня 2014 року відповідач видав довідку про стан її рахунків.
Позивачка зазначала, що з засобів масової інформації їй стало відомо, що 17 листопада 2014 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» начебто був укладений договір про переведення боргу за депозитними договорами усіх кримських клієнтів Приватбанку. При цьому, АТ «КБ «Приватбанк» в порушення ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» без відома та без дозволу вкладників ініціював здійснення переказу грошових коштів «кримських вкладників» на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», яке не мало ліцензії на надання фінансових послуг.
Позивачка посилалася на те, що 21 липня 2015 року надіслала до банку заяву про розірвання договорів банківських вкладів, однак відповіді на вказану заяву не отримала, банк гроші не повернув.
3 вересня 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про розірвання депозитних договорів та з проханням підтвердити або спростувати інформацію щодо переведення боргу на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», однак відповіді на вказану заяву не отримала.
Визначаючи розрахунок заборгованості за процентами на банківський вклад, позивачка посилалася на те, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня наступного за днем надходження вкладу у банк до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав, а тому за договором №SAMDN25000730687983 розрахунок процентів повинен здійснюватися за період з 22 березня 2014 року по 27 вересня 2021 року, за договором №SAMDNWFD0070056989500 з 14 березня 2014 року по 27 вересня 2021 року, за договором №SAMDN25000738621530 з 15 березня 2014 року по 27 вересня 2021 року, а за договором №SAMDN25000738806596 з 26 лютого 2014 року по 27 вересня 2021 року.
Позивачка вважала, що оскільки банк на першу її вимогу вклад не повернув, то відповідно до ст. 625 ЦК України він повинен сплатити 3% річних та інфляційні втрати за договорами, що укладені в гривні, за порушення виконання зобов'язання за період з 21 липня 2015 року (перше зафіксоване звернення до відповідача) до 27 вересня 2021 року (день, що передує зверненню до суду).
Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача пеню за період з 27 вересня 2020 року до 27 вересня 2021 року за договорами банківського вкладу в розмірі 42% за незаконне списання коштів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 депозит за договором від 19 листопада 2012 року «Стандарт 12 міс» №SAMDN25000730687983 в сумі 25 172 долари США 9 центів, проценти в сумі 18 931 долар США 17 центів; за договором від 13 січня 2014 року «Стандарт» №SAMDNWFD0070056989500 вклад в сумі 65 000 гривень, 93 149 гривень 45 копійок процентів, 96 гривень 16 копійок, як три проценти річних, 780 гривень інфляційних втрат; за договором від 15 жовтня 2013 року вклад «Стандарт 12 міс» №SAMDN25000738621530 вклад в сумі 111 518 гривень 91 копійок, 151 347 гривень 97 копійок процентів, 164 гривні 98 копійок, як три проценти річних, 1 338 гривень 22
копійки інфляційних втрат; за договором від 25 жовтня 2013 року вклад «Стандарт 12 міс» №SAMDN25000738806596 вклад в сумі 70 000 гривень, 95 587 гривень 40 копійок процентів, 103 гривні 56 копійок, як три проценти річних, 840 гривень інфляційних втрат. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в сумі 11 350 гривень. Зазначено, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача судові витрати.
Відповідач зазначає, що 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» був укладений договір переведення боргу, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» є новим боржником за депозитними договорами №SAMDN25000730687983, №SAMDNWFD0070056989500, №SAMDN25000738621530 та №SAMDN25000738806596, а тому даний позов пред'явлено до неналежного відповідача, так як належним відповідачем у даній справі є ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».
Відповідач стверджує, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018р у справі №523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 30.01.2020р у справі №761/30025/16-ц щодо необхідності здійснення перевірки судами при розгляді справ належності відповідача та обґрунтованості позову, та заявлених вимог щодо відповідача, якого визначив позивач, подаючи такий позов до суду.
Відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо ненадання доказів того, що договір про переведення боргу укладено з письмової згоди кредитора є неправомірним, оскільки такі докази банком були надані до суду першої інстанції, та з урахуванням того, що закон не регламентує чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу, такі докази є належними та допустимими.
Крім того відповідач не погоджується із сумами вкладів, які стягнуті судом першої інстанції по договорах №SAMDN25000730687983 та №SAMDN25000738621530, зазначаючи, що суд першої інстанції неправомірно стягнув з банку суми вкладів у більших розмірах, ніж це передбачено умовами договорів.
Відповідач звертає увагу апеляційного суду, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем, на підтвердження наявності правовідносин між сторонами, не надано оригіналів документів, які б свідчили про укладення договору та внесення грошових коштів на банківські рахунки.
Також відповідач посилається на те, що позивачка заявила про стягнення відсотків по 27 вересня 2021 року, однак 31 серпня 2021 року позивачка звернулася до банку з вимогою про розірвання депозитних договорів та повернення коштів, а відтак з урахуванням вимоги про розірвання договорів та повернення коштів, договори є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, що відповідає також ч. 3 ст. 651 ЦК України. Банк отримав вищезазначену заяву 7 вересня 2021 року, тому спірні договори розірвано з 10 вересня 2021 року та нарахування відсотків на вклади у період після дати розірвання договорів неможливе.
Крім того, відповідачем в апеляційній наведено розрахунок заборгованості за депозитними договорами, а саме: за договором №SAMDN25000730687983 - 17 299,30 доларів США, за договором №SAMDNWFD0070056989500 - 84 961грн 22коп, за договором №SAMDN25000738621530 - 137 623грн 56коп, та за договором №SAMDN25000738806596 - 87 233грн 42коп.
Також відповідач зазначає, що у зв'язку з тим, що банк з 17 листопада 2014 року не
є боржником за договорами, які є предметом спору, то відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Позивачка та її представник - адвокат Тарасова-Патрай К.А., будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги, у судові засідання не з'явилися.
26 вересня 2022 року, 6 грудня 2022 року та 17 січня 2023 року представник позивачки - адвокат Тарасова-Патрай К.А. направила до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційної скарги у відсутність її та ОСОБА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.202-203,207, 209,227-228), що також підтверджується врученням поштового відправлення уповноваженій особі 15 листопада та 20 грудня 2022 року (с.с.197, 231), у судові засідання свого представника на направило.
Враховуючи положення ст. 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність вказаних учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача - адвокатів Кобзар Ю.Б. та Штронди А.М., які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 19 листопада 2012 року ОСОБА_1 подала до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву №SAMDN25000730687983 на оформлення вкладу "Стандарт 12 міс» зі сплатою 10% річних на суму 25000 доларів США.
13 січня 2014 року ОСОБА_1 подала до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву №SAMDNWFD0070056989500 на оформлення банківського вкладу вклад «Стандарт» на суму 65 000грн зі сплатою 19% річних. Згідно копії квитанції від 13 січня 2014 року у банк було внесено 65 000грн.
15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подала до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву №SAMDN25000738621530 про оформлення вкладу «Стандарт 12 місяців» на суму 110000грн зі сплатою 18 % річних строком на 12 місяців. Згідно копії квитанції від 15 жовтня 2013 року в банк внесено 110 000грн.
25 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подала до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву №SAMDN25000738806596 про оформлення вкладу вклад «Стандарт на 12 міс.» на суму 70000грн зі сплатою 18% річних строком на 12 місяців. Згідно копії квитанції від 25 жовтня 2013 року в банк внесено 70 000грн.
21 липня 2015 року ОСОБА_1 направила ПАТ КБ «Приватбанк» заяву про розірвання вищезазначених договорів банківського вкладу, що підтверджується копією касового чеку «Пошта Криму» від 21 липня 2015 року. Доказів отримання банком даної заяви матеріали справи не містять.
3 вересня 2021 року ОСОБА_1 направила до АТ КБ «Приватбанк» повторну заяву, датовану 31 серпня 2021 року, про розірвання всіх договорів, укладених між нею та банком, та просила повернути їй всі кошти, що розміщені на поточних рахунках та депозитних рахунках АТ КБ «Приватбанк», відкритих на її ім'я.
Заява отримана банком 7 вересня 2021 року.
17 листопада 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» уклали договір про переведення боргу, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» переводить на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в об'ємі та на умовах, що існують в момент договору на підставі згоди кредиторів, отриманого ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом приєднання до Умов і правилам надання банківських послуг, що розміщені на сайті ПАТ КБ «Приватбанк», що є невід'ємною частиною до цього договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 42% на підставі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», суд першої
інстанції виходив з того, що норми вказаного закону не регулюють правовідносини, які виникли між позивачкою та банком, а тому застосуванню при вирішенні даного спору не підлягають.
Рішення суду в цій частині не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов'язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку, тому наявні правові підстави для стягнення з банку суми вкладів та процентів, які підлягають нарахуванню по 10 вересня 2021 року.
Також суд першої інстанції вважав, що з банку підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати за період з 10 вересня 2021 року по день звернення до суду з даним позовом, так як відповідач не виконав свій обов'язок по поверненню грошових коштів.
Проте, повністю погодитися з висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору потрібно додатково врахувати положення пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Договір банківського рахунка та договір
банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов'язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).
Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1).
Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Отже, за змістом наведених правил письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп'ютерної техніки з відображенням обов'язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.
Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Тобто, вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні установити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.
Аналогічний правовий висновок викладно у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 591/2491/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
У підтвердження своїх позовних вимог позивачка надана ксерокопії заяв на оформлення вкладів та ксерокопії квитанцій.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача просив суд витребувати у позивачки оригінали заяв на оформлення вкладів та квитанцій про внесення грошових коштів на рахунки банку.
Суд вказане клопотання банку не вирішив, а у рішенні не зазначив, якими саме доказами підтверджується укладення договорів з банком, внесення грошових коштів позивачкою на рахунки банку та наявність грошових коштів на рахунках банку на день звернення позивачки з даним позовом.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що у підтвердження внесення грошових коштів по договору № №SAMDN25000730687983 від 19 листопада 2012 року позивачкою не надані належні та достовірні докази. Наявна на с.с. 7 (зворот) ксерокопія квитанції є нечитаємою, а відтак не є належним та допустимим доказом внесення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США.
У підтвердження наявності грошових коштів на рахунку, позивачкою надана виписка за період з 19 листопада 2012 та 25 липня 2014 року, яка не містить оригіналу підпису та печатки банку.
У підтвердження наявності грошових коштів за іншими договорами, які є предметами даного позову, позивачкою не надано жодного доказу, крім ксерокопій квитанцій про внесення грошових коштів.
Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 757/32332/18 зазначив таке: доводи касаційної скарги про те, що довідки про наявність коштів на рахунках позивача у банку підтверджують внесення особою коштів за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи довідки не є належними доказами у справі у розумінні статті 77 ЦПК України, вони не містять інформацію про предмет доказування. Зокрема, у довідках зазначено неповні номери рахунків, відкритих на ім'я вкладника, що не дає суду можливості встановити, що саме на цих рахунках розміщені грошові кошти, які позивач просить повернути йому, а також не містять оригіналу підпису та печатки банку. Тому за відсутності оригіналів квитанцій про внесення коштів немає підстав для висновку про додержання письмової форми договорів банківського вкладу та стягнення коштів за такими договорами.
За таких обставин, наявна у матеріалах справи копія довідки про наявність грошових коштів на рахунках позивачки, не може бути належним доказом у підтвердження позовних вимог, оскільки вона не містить інформації про номери рахунків, оригіналу підпису та печатки банку (с.с.17).
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні оригінали або посвідчені судом копії заяв позивачки на оформлення вкладів та квитанцій, як доказ зарахування грошових коштів на рахунок за договорами, що є обов'язком позивача по доведенню обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
У рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свободі щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15 зазначив, що якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими.
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18.
З метою перевірки обставин справи та для усунення недоліків розгляду справи судом першої інстанції, апеляційний суд тричі відкладав розгляд даної справи для виклику позивачки та її представника, у судовій повістці-повідомленні від 7 грудня 2022 року, направленій на електронну адресу представника позивачки, зазначену нею у своїх клопотаннях, направлених на адресу апеляційного суду, було зазначено про необхідність явки у судове засідання для з'ясування обставин справи, які мають значення для вирішення спору, та про необхідність надання апеляційному суду оригіналів договорів та квитанцій про внесення грошових коштів.
Вказана судова повістка-повідомлення була отримана представником позивачки, про що свідчить направлене нею до апеляційного суду клопотання (с.с.242-244), однак представник позивачки у судове засідання не з'явилася, оригінали договорів та квитанцій апеляційному суду не надала.
Враховуючи, що останнє відоме місце проживання позивачки (за матеріалами справи) знаходиться на тимчасово окупованій території України (Автономна Республіка Крим), у позовній заяві не зазначена офіційна електронна адреса позивачки, про апеляційний розгляд та необхідність надання суду оригіналів договорів та квитанцій вона була повідомлена шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Вказане оголошення було розміщене на веб-сайті судової влади України 9 грудня 2022 року, отже позивачка мала достатньо часу для надання апеляційному суду оригіналів договорів та квитанції.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів),
який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали договорів банківського вкладу та квитанцій про внесення грошових коштів і вони позивачкою та її представником не надавалися для дослідження ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, колегія суддів вважає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів відкриття депозитних рахунків та знаходження залишку коштів на депозитних рахунках на час звернення до суду з даним позовом, а суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про доведеність позовних вимог.
Такої ж судової практики дотримується Верховний Суд (справи № 201/15021/14, 287/363/16).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, так як позивачкою не доведені обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Колегія суддів вважає за недоцільне надавати оцінку іншим доводам апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, не враховані правові позиції Верховного Суду, тому рішення суду в частині задоволених позовних вимог та стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та стягнення судового збору скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитних рахунках, трьох відсотків річних та індексу інфляції, відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до
Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк