Провадження № 11-кп/821/369/23 Справа № 710/1229/22 Категорія: ч. 3 ст. 307 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
19 квітня 2023 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шполянського райсуду Черкаської обл. від 10.04.2023 р., якою задоволено клопотання прокурора і відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується за ч. ч. 2 та 3 ст. 307 КК України, продовжено строк тримання під вартою на 60 днів до 10.06.2023 р. включно з можливостю внесення застави та відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченому ОСОБА_8 про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, -
В провадженні Шполянського райсуду Черкаської обл. знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021250000000073 від 21.01.2021 р., за обвинувачен-ням у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. ч. 2 та 3 ст. 307 КК України ОСОБА_8 та щодо інших осіб.
Ухвалою, що оскаржується, було відмовлено в задоволенні клопотання обвинува-ченому ОСОБА_8 про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації та задоволено клопотання прокурора і відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 2, 3 ст. 307 КК України та продовжено строк тримання під вартою строком на 60 днів до 10.06.2023 р. включно та визначено розмір застави - 80 розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб, що становить 214 720 грн.
При прийняті рішення суд зазначив, що ст. 616 КПК України регламентовано порядок скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або заміну запобіжного заходу з інших підстав, відповідно до якої обвинувачений має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування щодо нього запобіжного заходу для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період. Також, прокурор має право звернутися до суду, який розглядає кримінальне провадження з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Оскільки ОСОБА_8 не є суб'єктом звернення, визначеним в ч. 1 ст. 616 КПК України, до суду від прокурора відповідні клопотання про звільнення ОСОБА_8 з-під варти для проходження військової служби за призовом під час мобілізації не надходили, тому в задоволенні клопотання обвинуваченому відмовлено.
При задоволенні клопотання прокурора та продовженні строку тримання під вартою суд врахував ступень тяжкості кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому та одне з яких, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень. Судом встановлені ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу місцевого суду, оскільки, на його думку обрано занадто суворий запобіжний захід. Зазначає, що розмір застави для нього судом визначено без урахування його особистих обставин, а саме того, що він є круглою сиротою, має дружину та дитину, які хворіють. Крім того, судом не враховано, що відповідно до ст. 89 КК України він раніше не судимий, ніяких скарг на нього не надходило, ніякого тиску на свідків він не вчиняв, сприяв проведенню досудового розслідування, щиро розкаявся, тому ризики, зазначені в ухвалі суду, вважає необґрунтованими. Просить постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали виділені з судового провадження, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, об-ґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До закінчення продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 Розділу II КПК України.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків пере-ховування або повторного вчинення злочинів».
Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.
Виходячи з наданих матеріалів кримінального провадження, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що ризики, наведені прокурором, а саме те, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків в кримінальному провадженні, вчинити та/або продовжити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом, є дійсними та триваючими, на даний час не зменшились та виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо нього на більш м'який.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого до двох місяців та визначаючи розмір застави у раніше визначеному розмірі, а саме 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720 грн., суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень - ч. ч. 2 та 3 ст. 307 КК України, одне з них, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжкого злочину, та за який згідно санкції відповідної статті, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 9 до 12 років, при цьому суд врахував, що наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та може продовжувати злочинну діяльність або повторно вчинити злочин, незаконно впливати на свідків, які на даний час ще не допитані у суді, ризики, які були наявні при застосуванні даного виду запобіжного заходу обвинуваченому не відпали.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду, не здобуто даних та не було надано і суду апеляційної інстанції, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Місцевий суд перевірив можливість застосування відносно обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів та дійшов до правильного висновку про відсутність таких підстав. З вказаним висновком погоджується і апеляційний суд, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Наведене об'єктивно вказує, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, продовжують існувати, в зв'язку з чим апеляційний суд приходить до висновку про доцільність збереження визначеного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить його належну процесуальну поведінку,
Враховуючи відсутність даних про втрату ризиків та підтвердження їх існування і на цей час, відсутність даних про неможливість утримування ОСОБА_9 в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я, суд обґрунтовано зауважив, що запобіжний захід обраний відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою доцільно продовжити на шістдесят днів, з метою забезпечення його належної поведінки під час розгляду кримінального провадження та запобіганню зазначених судом ризиків та із визначенням застави.
Дані обставини у своїй сукупності на сьогоднішній день свідчать про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті рішення про обрання запобіжного заходу, а саме: що обвинувачений може продовжувати злочинну діяльність або повторно вчинити злочин, незаконно впливати на свідків, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином.
Зазначені вище ризики наразі є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який, альтернативний запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України та на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 до двох місяців.
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 щиросердно визнає свою вину перед законом, щиро покаявся, то колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії кримінального процесу позбавлений можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
Судом першої інстанції згідно вимог ст. 331 КПК України було поставлено та розглянуто питання про продовження строку дії запобіжного заходу. При цьому проку-рором заявлено клопотання про продовження тримання під вартою, що ніяким чином не суперечить та не порушує вимоги КПК України та знайшло своє відображення в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.
Посилання апелянта на порушення порядку розгляду цього питання в суді першої інстанції є не доречними та не впливають на законність прийнятого рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не розглянуто належним чином клопо-тання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу задля можливості призову на військову службу під час мобілізації, апеляційний суд вважає не обґрунтованим, тому що вирішення цього питання згідно ст. 616 КПК України про звернення з клопотанням до слідчого судді чи суду є в межах компетенції відповідного прокурора, а не суду першої або апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір застави не відповідає критерію розумності, оскільки обвинувачений є круглою сиротою, в нього хворіють і дружина і дитина, також на думку апеляційного суду є не обґрунтованими, тому що суд першої інстанції перевірив ці доводи, тому колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідає вимогам КПК України.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись ч. 2 ст. 376 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Шполянського райсуду Черкаської обл. від 10.04.2023 р., якою задоволено клопотання прокурора і відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується за ч. ч. 2 та 3 ст. 307 КК України, продовжено строк тримання під вартою на 60 днів до 10.06.2023 р. включно, визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 214 720 грн. та відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченому ОСОБА_8 про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді