"10" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1629/22
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом Споживчого кооперативу "КАТЮША" (вул. Академіка Вільямса, 46,Одеса,Одеська область,65089) до відповідача: Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "ДЮК" (вул. Люстдорфська дорога, 92-А, Одеса, Одеська область, 65101) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
від позивача: Доніна Л.А. (адвокат)
від відповідача: Приміч Д.В. (адвокат); Маліновський О.С. (керівник)
СУТЬ СПОРУ: позивач, Споживчого кооперативу "КАТЮША" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК", в якій просить суд:
- усунути перешкоди у користуванні Споживчим кооперативом “КАТЮША” земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 92А, яка перебуває у вололдінні позивача на підставі Державного акту серії І-ОД №000328 від 05.10.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №28-18, у наступний спосіб:
- повернути Споживчому кооперативу “КАТЮША” земельну ділянку загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А;
- заборонити Обслуговуючому кооперативу “Гаражний кооператив “ДЮК” провадити статутну діяльність на земельній ділянці позивача за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А;
- зобов?язати Обслуговуючий кооператив “Гаражний кооператив “ДЮК” виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а саме: п.1.7. щодо місцезнаходження кооперативу: 65101, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92А.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2022р. позовну заяву (вх.№1690/22) було залишено без руху через ненадання, СК “КАТЮША”, всупереч п.2 ч.1 ст.164 ГПК України доказів на підтвердження сплати судового збору у розмірі 4 962,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2022 року позовну заяву Споживчого кооперативу “КАТЮША” прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1629/22 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.
16.11.2022 року на адресу Господарського суду Одеської області надійшло клопотання СК “КАТЮША” (вх.№) про призначення справи №916/1629/22 до колегіального розгляду, у задоволенні якого, судом було відмовлено, оскільки вказане клопотання не містить жодних обставин, які б обґрунтовували складність даної справи та неможливість її всебічного та об'єктивного розгляду суддею одноособово. Посилання лише на те, що ГПК України передбачена можливість розгляду не є належною підставою для передачі справи до колегіального розгляду.
13.03.2023 року Споживчий кооператив “КАТЮША” звернувся до Господарського суду Одеської області із клопотанням (вх.№7812/23) про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представники відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнають та просять суд відмовити у їх задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№).
У судовому засіданні 10.04.2023 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
Так, Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 року, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 року у справі №916/2609/18, які набрали законної сили, встановлені наступні обставини щодо сторін у цій справі:
Доводячи право на задоволення позову СК “Катюша” посилається на те, що 30.05.2000р. Таїровською селищною радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення №4 “Про видачу державного акту на право постійного користування землею СК “КАТЮША” на території Таїровської селищної ради”.
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що, розглянувши технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,2643 га забудованих земель, яку використовує СК “КАТЮША” під гаражною автостоянкою з 1990р. на території Таїровської селищної ради, керуючись ст.ст.7, 9, 23 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, сесія Таїровської селищної ради вирішила видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою СК “КАТЮША” загальною площею 1,2673 га забудованих земель під експлуатацію та обслуговування гаражної автостоянки на території Таїровської селищної ради за адресою: 4-та станція Люстдорфської дороги.
05.10.2000 р. на підставі цього рішення СК “КАТЮША” отримав державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД №000328, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ПЇ №28-18.
Господарський суд вказує, що державний акт на право постійного користування землею від 05.10.2000 р. серії І-ОД № 000328 в розумінні ст.23 ЗК України, чинної на момент його видачі, посвідчує наявність у СК “КАТЮША” права постійного користування названою в ньому землею, проте жодним чином не доводить існування у позивача за первісним позовом права на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, переданій у постійне користування.
Інших доказів, вивчивши які суд міг би встановити, що права на розміщене на території гаражної автостоянки “ДЮК” майно належить саме СК “КАТЮША” не представлено.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що, розглянувши акт державної комісії про приймання в експлуатацію автомобільної стоянки на 180 місць в гаражно-будівельному кооперативі “ДЮК” за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги, голова Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради оформив розпорядження “Про затвердження акту державної комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом гаражної стоянки за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги” від 05.11.1997р. №1847, в якому вирішив:
- затвердити акт державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту автомобільної стоянки на 180 місць за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги;
- видати у відповідності із розпорядженням Одеського міськвиконкому №882-р від 07.09.1996р. свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: 4-та станція Люстдорфської дороги;
- просити ОМБТІ зареєструвати вищевказаний об'єкт за кооперативом “ДЮК”.
Іншим розпорядженням голови Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.04.2000р. №619 “Про надання поштової адреси” гаражній автостоянці ГБК “ДЮК” в районі 4-ї станції Люстдорфської дороги введеній в експлуатацію розпорядженням від 05.11.1997р. №1847 гаражній автостоянці, розташованій на 4-й станції Люстдорфської дороги, за клопотанням голови Гаражно-будівельного кооперативу “ДЮК” присвоєно поштову адресу: вул. Люстдорфська дорога 92-а.
Названі документи підтверджують те, що:
-гаражна автостоянка побудована та введена в експлуатацію ще в 1997 р., тобто до отримання СК “Катюша” державного акту на право постійного користування землею від 05.10.2000 р. серії І-ОД № 000328;
- право власності на об'єкт нерухомого майна мало бути оформлено та зареєстровано за Гаражно-будівельним кооперативом “ДЮК” з видачею відповідного свідоцтва.
Господарський суд зауважує, що рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 11.12.1992р. №966 проведено реєстрацію статуту будівельного кооперативу “ДЮК” та дозволено йому здійснення фінансово-господарської діяльності.
Крім того, позивачем разом з первісним позовом надано до суду статут СК “КАТЮША”, згідно п.1.1. якого останній створено шляхом реорганізації ПП “КАТЮША”, зареєстрованого 12.04.1997 р.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що СК “КАТЮША” або ПП “КАТЮША” в установленому порядку, в т.ч. як правонаступник Гаражно-будівельного кооперативу “ДЮК” або шляхом укладання правочину з ним, набули право на нерухоме майно автостоянки за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 92-а.
Під час розгляду справи № 916/1629/21, судом встановлено наступне.
16.04.1992р. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів №168 “Про відвід Раді Спілки автомобілістів України земельної ділянки, площею 1,7 га в районі 4 станції Чорноморської дороги за рахунок частини території УкрНДІВІП у тимчасове, довготривале користування (до початку реконструкції району) для проектування та будівництва гаражної стоянки”, було вирішено:
1) вилучити з користування Українського науково-дослідного інституту верстатів, інструментів і приладів земельну ділянку, площею 1,7 га та передати на баланс міських земель у встановленому порядку;
2) відвести земельну ділянку, вказану в п.1 цього рішення, у тимчасове довготривале користування (до початку реконструкції району у відповідності з Генеральним планом розвитку міста) Київській районній Раді Спілки автомобілістів України для проектування та будівництва гаражної автостоянки;
3) зобов'язати Київську районну Раду Спілки автомобілістів України: розробити проектну-кошторисну документацію на будівництво гаражної автомобільної стоянки та передати на узгодження місьвиконкому в ІІІ кварталі 1992р.; здійснити будівництво гаражної автостоянки на підставі узгодженої та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації з введенням об'єкту в експлуатацію в ІІ кварталі 1993 року;
у встановленому законом порядку в строк до 01.08.92р. укласти з міськвиконкомом договір на право користування земельною ділянкою; головному управлінню архітектури та міськбудівництва видати паспорт земельної ділянки згідно цього рішення та здійснити відвід ділянки в натурі за затвердженою проектно-кошторисною документацією.
07.09.1992р. складено акт про проведення в натурі відвід земельної ділянки загальною площею, 0,93 га, розташованої по вул. Ак. Корольова в користування Київській районній Раді Спілки автомобілістів України під будівництво гаражної стоянки.
11.12.1992р. Рішенням Київської районної ради народних депутатів №966 “Про реєстрацію Статуту будівельного кооперативу “ДЮК” вирішено:
1) у відповідності до Закону СРСР “Про кооперацію СРСР”, зареєструвати Статут будівельного кооперативу “ДЮК”;
2) дозволити кооперативу здійснювати діяльність без печатки та штампів до їх виготовлення строком до 6 місяців.
02.09.1993р. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів №895 “Про внесення змін в рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 16.04.92р. №168 “Про відвід Раді Спілки автомобілістів України земельної ділянки, площею 1,7 га в районі 4 станції Чорноморської дороги за рахунок частини території УкрНДІВІП у тимчасове, довготривале користування (до початку реконструкції району) для проектування та будівництва гаражної стоянки”, вирішено: пункт №1, 4 рішення виконкому від 16.04.1992р. №164 викласти в наступній редакції:
1) вилучити неосвоєну за цільовим призначенням земельну ділянку, площею №1,51 га, в тому числі: з користування УкрНДІВІП - площею 1,13 га; з користування СПТУ - 6 Обласного управління торгівлі площею 0,38 га та передати на баланс міських земель у встановленому законом порядку.
2) Головному управлінню архітектури та міськбудування видати паспорт земельної ділянки, здійснити відвід в натурі за затвердженою проектно-кошторисною документацією та внести зміни в правовстановлюючі документи землекористування СПТУ - 6, УкрНДІВІП згідно п.1 цього рішення.
17.12.1993р. Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів №1479 “Про влаштування тимчасової довгострокової гаражної автостоянки спілки автомобілістів в районі 4-ї станції Чорноморської дороги», вирішено:
1) організувати для власників індивідуального транспорту гаражну тимчасову довгострокову автостоянку спілки автомобілістів, з них: 151 місце під одноповерхові гаражі; 200 місць під двоповерхові гаражі;
2) будівництво автостоянки здійснити: - одноповерхові гаражі будувати МП “ДЮК”; відповідальний ОСОБА_1 ; двоповерхові гаражі будує будівельна фірма “Прессмаш”, відповідальний ОСОБА_2 .
3) після завершення будівництва загальну гаражну автостоянку прийняти комісією/голова комісії - заступник голови виконкому В. Погуляй та передати в експлуатацію за актом районній Раді Спілки автомобілістів.
07.09.1996р. Розпорядженням Виконавчого комітету Одеської міської ради №882-р “Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтв” доручено оформлення та видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, які находяться у власності юридичних та фізичних осіб в м. Одесі, зокрема Управлінню житлово-комунального господарства міськвиконкому доручено оформлення та видачу свідоцтв про право власності на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані житлові будинки (домоволодіння) індивідуального житлового фонду, дачі, садові будинки, індивідуальні гаражі, підсобні будівлі та споруди.
05.11.1997р. Розпорядженням Київської районної адміністрації №1847 “Про затвердження акту державної комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом гаражної стоянки за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги”:
1) затверджено акт державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту - автомобільної стоянки на 180 місць за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги;
2) видано у відповідності із розпорядженням Одеського міськвиконкому №882-р від 07.09.96р. свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: 4-та станція Люстдорфської дороги;
3) доручено ОМБТІ зареєструвати вищенаведений об'єкт за кооперативом “ДЮК”.
10.04.2000р. Розпорядженням Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради №619 “Про надання поштової адреси гаражної автостоянки ГБК “ДЮК” в районі 4-ї станції Люстдорфської дороги, гаражній автостоянці, розташованій на 4-й станції Люстдорфської дороги присвоєно поштову адресу: вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса.
Всі вищевказані акти прийняті органом місцевого самоврядування територіальної громади м. Одеси.
Натомість позивач посилається, що 05.10.2000 р. Таїровською селищною радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області України видано СК “Катюша” державний акт серії І-ОД № 000328 на право постійного користування 1,2673 га землі в межах згідно з планом землекористування для експлуатації та обслуговування гаражної стоянки “ДЮК”. Державний акт серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000 р. зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ПЇ № 28-18.
На підтвердження присвоєння адреси вищевказаній земельній ділянці позивач, також, посилається на розпорядження Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.04.2000 р. за №619.
З наведеного вбачається, що земельна ділянка на яку вказує позивач та земельна ділянка яку займає позивач є різними земельними ділянками які розташовані в межах різних територіальних одиниць.
Таким чином, матеріали справи не містять належного підтвердження, що земельна ділянка в районі 4-ї станції Люстдорфської дороги на яку видано акт постійного користування та земельна ділянка за адресою вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса, яку займає ОК “Гаражний кооператив “ДЮК” є однією і тією ж земельною ділянкою.
Біль того, даний факт не знайшов свого підтвердження й під час розгляду справи №916/2609/18.
Суд не бере до уваги твердження позивача, що згідно постанови Верховної Ради України від 07.02.2002р. №3064-ІІІ “Про зміну меж міста Одеса Одеської області” з 01.01.2006 р. земельна ділянка СК “КАТЮША” розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, знята з обліку в Овідіопольському районі та включена до складу земель міста Одеси, адже як вбачається з позовної заяви позивач сам посилається акти органу місцевого самоврядування м. Одеси прийнятих у період 1991-2000 роки як на правову підставу отримання спірної земельної ділянки у користування.
Посилання позивача на розпорядження Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.04.2000 р. за №619 яким гаражній автостоянці “ДЮК”, розташованій в районі 4-ї станції Люстдорфської дороги, присвоєно поштову адресу: вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса, як на правову підставу користування спірною земельною яка була надана у постійне користування Таїровською селищною радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області на підставі Державний акт серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000 р. не приймається до уваги, адже два вищевказані акти прийняті різними органами місцевого самоврядування в межах різних адміністративно-територіальних одиниць, при чому адресу спірній земельній ділянці було присвоєно раніше органом місцевого самоврядування м. Одеси.
Позивачем не надано доказів, що земельна ділянка розташованій в районі 4-ї станції Люстдорфської дороги та вказана в акті постійного користування присвоєно адресу вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса,
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Метою цього аналізу є вивчення практики застосування судами України способів захисту цивільних прав та цивільних інтересів, з?ясування проблем, що виникають під час розгляду цивільних справ, для забезпечення правильного та однакового застосування законодавства.
При проведенні аналізу використано судову практику застосування ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), у тому числі відповідні судові рішення Верховного Суду України.
Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об?єктивного і прямо не опосередкований у суб?єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об?єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб?єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Таким чином, для захисту порушеного права позивачу потрібно довести порушення права саме конкретним відповідачем.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що СК “КАТЮША” має право постійного користування земельною ділянкою за адресою вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса. Сторонами не надано доказів і того, що ОК “Гаражний кооператив “ДЮК” також займає вказану земельну ділянку, адже в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень взагалі відсутній запис про спірну земельну ділянку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За результатами розгляду поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку щодо відсутності порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача.
За відсутністю доведеності порушення свого права безпосередньо відповідачем суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволені позову Споживчого кооперативу "КАТЮША" до Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Повний текст рішення складено 20 квітня 2023 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов