ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1556/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.,
суддів: Колоколова С.І., Діброви Г.І.
при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.
за участю представника позивача - Панкратової Г.С., довіреність №07/2022 від 11.07.2022, виписка з ЄДР від 09.08.2022
/відповідач не використав законного права на участь його представника у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення повідомлений належним чином (див. - рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.04.2023)/,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2023, проголошене суддею Літвіновим С.В. у м. Одесі, повний текст якого складено 26.01.2023
у справі № 916/1556/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ"
до скаржника
про стягнення 339 793,02 грн.,
У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі по тексту ТОВ) "Спільне підприємство РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) "Морський торговельний порт "Чорноморськ", в якому просило стягнути з останнього 339 793,02 грн., з яких 240 000 грн. - основний борг, 22 231,23 грн. - 3% річних та 77 561,79 грн. - інфляційні втрати. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору на закупівлю послуг з надання устаткування в тимчасове платне користування № 18/51-Т від 27.04.2018, зокрема в частині оплати наданих ним відповідачу послуг.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.01.2023 позов задоволено повністю та стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на користь ТОВ "Спільне підприємство РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ" основний борг в сумі 240 000 грн., 3% річних в сумі 22 231,23 грн., інфляційні в сумі 77 561,79 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 096,90 грн., а також стягнуто на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 30 грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за рахунком №000058 від 28.02.2019 реально існує. Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, то в її задоволенні судом відмовлено з огляду на те, що строк позовної давності не пропущений.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.
На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що сторони 28.03.2019 уклали додаткову угоду, в якій зазначили про відсутність будь-яких зобов'язань між собою, в тому числі боргів, при цьому жодні положення цієї угоди не були оскаржені та є чинними і до теперішнього часу.
Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує її доводи, зазначає, про те, що додаткова угода від 28.03.2019 була підписана у 2019 році, а відповідач продовжував здійснювати розрахунки з позивачем у 2020 року, це доводить що заборгованість його перед позивачем реальна та рахується у бухгалтерському обсягу. Враховуючі зазначені обставини позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія дійшла до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2018 між ТОВ «Спільне підприємство РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» та ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" укладено Договір №18/51-Т на закупівлю послуг з надання устаткування в тимчасове платне користування (надалі - Договір).
За даним Договором позивач зобов'язується надати в тимчасове платне користування устаткування (далі за текстом - Послуги), а відповідач зобов'язується сплачувати вартість тимчасового користування устаткуванням в строк, визначений в договорі. Згідно Додатку №1 до Договору передається наступне устаткування: стрічковий зерновий транспортер, модель ВАТСО 24120 у кількості 3 штук.
Відповідно до п.5.1 договору, відповідач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплатити надані послуги, які відповідно до п.3.1 Договору сплачує в безготівковій формі після підписання відповідно акту приймання-передачі наданих послуг або акту наданих послуг, протягом 60 банківських днів з дня отримання рахунку.
28.03.2019 між ТОВ «Спільне підприємство РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» та ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" укладено Додаткову угоду до Договору №18/51-Т 27.04.2018 на закупівлю послуг з надання устаткування в тимчасове платне користування, за якою сторони дійшли згоди про розірвання договору №18/51-Т 27.04.2018. Крім того, сторони у цій додатковій угоді визнали відсутність на дату її укладення взаємних претензій, боргів та невиконаних зобов'язань за договором.
Позивач зазначає, що у повному обсязі надав послуги, які отримав відповідач без будь-яких зауважень, що підтверджується рахунком №000058 від 28.02.2019 на суму 249 085,58 грн. та Актом надання послуг №59 від 28.02.2019 на суму 249 085,58 грн., однак ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" порушив умови п.3.1 Договору щодо строків сплати, зокрема сплатив 02.03.2020 лише частково рахунок №000058 від 28.02.2019 на суму 9 085,58 грн..
Таким чином, заборгованість відповідача перед ним відповідачем складає 240 000,00 грн., на яку позивачем нараховано 22 231,23 грн. - 3% річних, та 77 561,79 грн. інфляційних втрат.
Правовідносини сторін врегульовано наступними нормами права.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 названого Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 629 Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 903 Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Дослідивши обставини спору та матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає встановленим факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного між сторонами договору №18/51-Т на закупівлю послуг з надання устаткування в тимчасове платне користування на загальну суму 240 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, водночас доказів які б спростовували наявність такої заборгованості відповідачем не надано, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної заборгованості є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і вірно задоволені судом першої інстанції.
При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначив, що наявність укладеної між сторонами додаткової угоди від 28.03.2019 не свідчить про відсутність заборгованості відповідача за рахунком №000058 від 28.02.2019, враховуючи, що ним 02.03.2020 здійснено часткову його сплату у сумі 9 085,58 грн., оскільки предметом цієї додаткової угоди є рішення сторін про розірвання договору №18/51-Т 27.04.2018 і вона не містить чіткого визначення суми щодо якої припиняється заборгованість чи борг, а тому не свідчить про відсутність відповідної заборгованості відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши, здійсненні позивачем розрахунки втрат від інфляції та річних відсотків, колегія дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 231,23 грн. та інфляційних в сумі 77 561,79 грн..
При цьому, доводів щодо наявності помилок в розрахунку заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних апеляційна скарга не містить.
Враховуючи приписи ст. 269 Господарського процесуального кодексу України щодо меж апеляційного перегляду, а також закріплений ст. 14 Кодексу принцип диспозитивності, перегляд оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку здійснено в межах вимог заявника апеляційної скарги.
Доводів щодо незаконності рішення в частині вирішення питання щодо строку позовної давності апеляційна скарга не містить, тому перегляд рішення у відповідній частині судом апеляційної інстанції також не здійснюється.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу- без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.276 ГПК України).
З огляду на викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, отже, оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2023 скасуванню не підлягає.
Згідно із ст.129 ГПК України судові витрати слід залишити за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2023 у справі №916/1556/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" - без задоволення.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.04.2023 об 11.30
Головуючий суддя Г.П. Разюк
Суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.І. Діброва