ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
19 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2411/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 - адвокат Хомко С.В.
від АТ „Державний ощадний банк України” - Приходько В.М.
арбітражний керуючий Данілов А.І. особисто
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.01.2023
по справі №916/2411/21
за заявою боржника ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.09.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича, тощо.
25.01.2022 до суду першої інстанції від АТ „Державний ощадний банк України” надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 858394,53 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 задоволено частково заяву АТ “Державний ощадний банк України” в особі філії Одеського обласного управління АТ “Ощадбанк” про визнання грошових вимог та визнано АТ “Державний ощадний банк України” в особі філії Одеського обласного управління АТ “Ощадбанк” кредитором ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 524304,55 грн.
В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 по справі №2-1958/2011 встановлено розмір заборгованості боржника на суму 18480,95 доларів США, що за курсом НБУ на день звернення із заявою до суду становить 524304,55 грн. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви АТ “Державний ощадний банк України” частково на суму 524304,55 грн.
Не погодившись із даною ухвалою боржник звернувся до суду апеляційної інстанції із скаргою в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області про визнання вимог кредиторів у справі № 916/2411/21 від 17.01.2023 р. скасувати частково та викласти пункт 2 резолютивної частини в наступній редакції: «визнати АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» кредитором ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 146 069,70 гривень».
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовано обставини справи, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для визнання вимог AT «Ощадбанк» у розмірі 524 304,55 грн.
Так, апелянт вважає, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 146 069,70 грн. Відтак, в оскаржуваній ухвалі Господарський суд Одеської області помилково вказує, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011р. по справі №2-1958/2011 встановлено розмір заборгованості боржника на суму 18480,95 доларів США, оскільки в тексті вказаного рішення жодного разу не вказано про стягнення 18480,95 доларів США.
Скаржник вважає, що з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором стягнута за рішенням суду у гривні, а не в іноземній валюті з визначенням еквівалента у гривні. Відтак відсутні підстави перераховувати стягнуту судом суму заборгованості в гривні в будь-яку іноземну валюту.
Враховуючи, наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини справи, що призвело до помилкового визнання вимог кредитора АТ «Ощадбанк» у розмірі 18 480,95 доларів США, що за курсом НБУ на день звернення із заявою до суду становить 524 304,55 грн.
Наголошує скаржник й на тому, що місцевим господарським судом проігноровано заяву боржника про застосування строків позовної давності, оскільки у відзиві на заяву кредитора боржник заявляв про застосування строку позовної давності, який пропущено кредитором за вимогами, що перевищують розмір заборгованості у розмірі 146 069,70 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2411/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 та призначено справу до розгляду на 19.04.2023.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від АТ “Державний ощадний банк України” в якому товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В обґрунтування своїх заперечень АТ “Державний ощадний банк України” зазначає, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу врахував дійсну наявну та встановлену у суді першої та апеляційної інстанції суму заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Ощадбанк» на дату настання відповідної вимоги, яка складала 18 480,95 дол. США. З урахуванням курсу НБУ станом на дата направлення AT «Ощадбанк» до суду заяви кредитора, гривневий еквівалент зазначеної суми складав 524 304,55 грн.
При цьому, АТ “Державний ощадний банк України” зазначає, що незважаючи на стягнення суми боргу за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси в гривневому еквіваленті, залишок заборгованості, що був встановлений вказаними рішеннями суду, та облік банком такої заборгованості здійснюється у валюті, яка визначена договором позики. Відтак, оскільки зобов'язання боржника виникли на підставі кредитного договору, за яким позичальнику були видані кредиті кошти саме у доларах США, єдино правильним є звернення банком із грошовими вимогами до боржника з урахуванням саме тієї валюти, яка визначена договором позики - доларах США.
На переконання АТ “Державний ощадний банк України”, можливе зазначення у рішенні господарського суду визнаних кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» лише на суму 146 069,70 грн, як на тому наполягає боржник, буде суперечити ст. 45 КУзПБ, оскільки вказана сума є лише гривневим еквівалентом боргу на минулу дату, а не дійсною заборгованістю.
Щодо заяви боржника про застосування строків позовної давності, АТ “Державний ощадний банк України” зазначає, що з урахуванням часткового задоволення кредиторських вимог АТ «Ощадбанк», а саме в розмірі суми заборгованості, що визначена на момент пред'явлення вимоги (згідно відповідних рішень суду), задоволені судом першої інстанції кредиторські вимоги АТ «Ощадбанк» були заявлені у межах строку позовної давності.
Окрім того, АТ “Державний ощадний банк України” відзначає, що апелянт зазначаючи про необхідність застосування строків позовної давності не конкретизує до яких саме заявлених АТ «Ощадбанк» кредиторських вимог треба їх застосувати.
Під час судового засідання від 19.04.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник АТ «Ощадбанк» та арбітражний керуючий надали пояснення у відповідності до яких просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.09.2021, серед іншого, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
25.01.2022 до суду першої інстанції від АТ „Державний ощадний банк України” надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 858394,53 грн.
В обґрунтування своїх вимог до боржника, АТ „Державний ощадний банк України” зазначив, що 30 жовтня 2006 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 483, за яким Банк надав, а ОСОБА_1 отримала кредит для придбання автомобіля Mitsubishi Lancer 1.6 в сумі 15 593 долари США зі строком повернення до 30 жовтня 2013 року, із сплатою 11,5 % річних за користування кредитом. У цей же день між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір застави належного їй автомобіля.
За повідомленням УДАІ ГУМВС України в Одеській області, за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований автомобіль Mitsubishi Lancer реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011р. по справі №2-1958/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ “Ощадбанк” заборгованість за кредитним договором №483 від 30.10.2006 в розмірі 146069,70 грн.
Звертаючись із заявою про визнання грошових вимог до боржника АТ „Державний ощадний банк України” зазначив, що станом на 19.01.2022 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 483 від 30.10.2006 року складає 30 214, 52 Доларів США (858 397,53 гривень), з них: 13271,57 доларів США - основний борг, 6676,60 - сума прострочених процентів, 10266,35 - пеня.
Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд у ОСОБА_1 існує кредиторська заборгованість перед АТ “Державний ощадний банк України”, яка становить 18480,95 доларів США, що встановлено у відповідному рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011р. по справі №2-1958/2011, що за курсом НБУ на день звернення із заявою до суду становить 524304,55 грн.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Статтю 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
У відповідності до ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 30.10.2006 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №483 за умовами якого Банк зобов'язується надати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язується отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим Договором строки кредит в розмірі 15593,00 долари США та сплатити відсотки за користування Кредитом та комісійні винагороди в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Кредит надається на строк до 84 місяці з остаточним терміном повернення не пізніше 30 жовтня 2013 року (п.1.2. Договору).
За умова п.1.3. Договору кредит надається на придбання Майна, а саме автотранспорту Mitsubishi Lancer 1.6. Кредит надається шляхом перерахування коштів в національній валюті з кредитного рахунку Позичальника на поточний рахунок Продавця Майна на підставі платіжного доручення Позичальника, для здійснення оплати за Майно за Договором купівлі-продажу.
У відповідності до п.1.5. Договору за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку відсотки в порядку та розмірах, визначених цим Договором.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що виконання Позичальником Зобов'язання за цим Договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечується заставою Майна згідно договору(ів) застави майна що укладений(і) або можуть бути укладені в майбутньому відповідно до умов цього Договору та чинного Законодавства. Предмет застави може бути замінений за письмовою згодою та/або на вимогу Банку іншим майном.
У відповідності до меморіального ордеру №3 від 03.11.2006, на виконання умов договору, Банком було перераховано на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15593,00 доларів США.
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором в частині повного та своєчасного повернення отриманих грошових коштів, Перший заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі фі лії - Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 по справі №2-1958/2011 позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі фі лії - Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» заборгованість у розмірі в розмірі 146069,70 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07.06.2011 по справі №2-1958/2011 рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 залишено без змін.
При цьому, як відзначено судом апеляційної інстанції, звертаючись із позовними вимогами до суду позивач просив стягнути із ОСОБА_1 18480,95 доларів США (146069,70 грн) заборгованості, з яких 7409 доларів США(58559,25 грн) сума неповернутого кредиту, 5862,57 доларів США (46336, 58 грн) простроченої заборгованості за кредитом, 2574,98 доларів США (20352,13 грн) - сума заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 1231,14 доларів США (9730,72 грн) пеня за несвоєчасну сплату процентів, 1403,25 доларів США (11091,01 грн.) пені за несвоєчасне повернення кредиту.
За приписами ст. 45 КУзПБ склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.
Отже, враховуючи наведені приписи КУзПБ, колегія суддів вважає обґрунтованою заяву АТ “Ощадбанк” із грошовими вимогами до боржника, яка визначена у розмірі 18480,95 доларів США, як то встановлено рішенням судів по справі №2-1958/2011, що за курсом НБУ на день звернення із заявою до суду становить 524304,55 грн.
Щодо решти вимог заявлених АТ “Ощадбанк”, які складаються з процентів за користування кредитними коштами та пені, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 викладено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. В такий спосіб Верховним Судом було захищено фізичну особу-позичальника як слабкішу сторону у відносинах із банком від надмірного боргового тягаря, який утворився за значний період часу і цей правовий висновок може бути релевантним лише при вирішенні спорів за участю фізичних осіб як споживачів кредитних послуг та за подібності інших фактичних обставин.
Відтак, з урахуванням закінчення визначеного договором строку кредитування та звернення АТ “Ощадбанк” із позовними вимогами до боржника про стягнення існуючої заборгованості за кредитним договором, Банк втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 по справі №2-1958/2011 з боржника було стягнуто заборгованість у розмірі в розмірі 146069,70 грн, яка й складає розмір грошових вимог АТ “Ощадбанк” до боржника, з огляду на таке.
Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.02.2023 по справі №750/12/20, від 21.12.2021 по справі № 756/11351/18.
Слід також відзначити, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Так, у даному випадку зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ “Ощадбанк” виникло на підставі кредитного договору за умовами якого боржникові було надано грошові кошти саме в іноземній валюті, доларах США, відповідно й повернення таких коштів має відбуватись у валюті, яка була отримана за таким договором, але з урахуванням приписів ст. 45 КУзПБ сума грошових вимог має бути визначена в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
До того ж, як вже було зазначено вище, рішенням судів першої та апеляційної інстанції по справі №2-1958/2011 було встановлено, що позивач просив стягнути з ОСОБА_1 саме 18480,95 доларів США в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Не приймає колегія суддів до уваги й твердження апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у відзиві на заяву АТ „Державний ощадний банк України” із грошовими вимогами до боржника, останній заявив про застосування строків позовної давності, які кредитором пропущено за вимогами, що перевищують розмір заборгованості стягнутої рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.20211 по справі №2-1958/2011 (т.2, а.с. 231).
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. При цьому норма частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України поширюється як на загальну, так і спеціальну позовну давність
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
За умовами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулася до суду з позовом.
Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку АТ „Державний ощадний банк України” вже скористалось своїм правом на звернення до суду із позовом до Малиновського районного суду м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором, який судом було задоволено та стягнуто з боржника існуючу на моменту звернення з таким позовом заборгованість.
Однак, як свідчать наявні матеріли справи та не заперечується учасниками справи, боржником рішення суду виконано не було та грошові кошти АТ „Державний ощадний банк України” повернуті не були.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції визнаючи заявлені грошові вимоги АТ „Державний ощадний банк України” врахував такі обставини та визнав вимоги кредитора до боржника частково, саме у сумі, яка була предметом позову розглянутого Малиновським районним судом м. Одеси, однак, з урахуванням вимог ст. 45 КУзПБ така сума грошових вимог була визначена в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що грошові вимоги банку до боржника, які визнані судом першої інстанції є тими ж вимогами, які були розглянуті Малиновським районним судом м. Одеси, а тому правила позовної давності, які пов'язуються із спливом її строків застосуванню не підлягають.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/2411/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.04.2023.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.