Справа № 761/29069/22
Провадження № 2/761/1996/2023
(заочне)
13 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Пономаренко Н.В.,
з участю секретаря Бражніченко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудня 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 15889,38 грн. та судовий збір.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 17.10.2013 року, згідно якої отримав у користування кредитний ліміт у розмірі 29000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконав умови договору щодо повернення використаного кредитного ліміту та сплати відсотків за користування кредитним лімітом, а позивач звернувся із позовом до суду щодо стягнення кредитної заборгованості. Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м, Києва по справі 761/3485/21 від 25.08.2021 р. стягнуто тіло кредиту та відмовлено щодо стягнення інших нарахувань.
Позивачем вказано, що відповідно до роз'яснень ВСУ платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваним.» грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Позивач вважає за необхідне стягнути суму у розмірі 15889,38 грн., що складається із наступного: - відсотки за обліковою ставкою НБУ у розмірі 2601,54 грн. за період з 31.01.2020 по 31.12,2020 рр.; - втрати від інфляції за весь час прострочення у розмірі 13287,84 гри., які складається з 11075,09 гри, - нарахування інфл.втрат + 2212,75 грн. - нарахування 3% річних за період з 31.12.2020 по 31.05.2022 рр.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 09.01.2023 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом. Розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Разом з тим, до суду надійшла заява представника позивача 21.02.2023, у якій позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а справу розглядати у його відсутність згідно наданих матеріалів та згідно діючого законодавства. Крім того, позивач не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року у справі №761/3485/21 позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 17.10.2013 року у розмірі 44 347,25 грн., судові витрати у розмірі 1 714,40 грн. Рішення набрало законної сили 25.09.2021 року.
Вказаним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 встановлено наступні обставини.
Що 17.10.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт на картковий рахунок у сумі 0,00 грн.
У анкеті-заяві позичальника від 17.10.2013 року зазначено, що видано відповідачу кредитну картку «Зарплатний пакет» та не зазначено бажаної суми встановленого кредитного ліміту.
Також варто зауважити, що анкета-заява підписана ОСОБА_1 17.10.2013 року, в той же час, перший кредитний ліміт було встановлено 25.09.2014 року в розмірі 7 500,00 грн., тобто майже через рік - згідно довідки, наданої банком.
Суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 17.10.2013 року у розмірі 44 347,25 грн. (заборгованість за тілом кредиту) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, вказані вище обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому не підлягає встановленню.
Предметом спору у даній справі є стягнення суми боргу в розмірі 15 889,38 грн., яка складається з відсотків за обліковою ставкою НБУ у розмірі 2601,54 за період з 31.01.2020 по 31.12.2020, витрати від інфляції за весь час прострочення у розмірі 13287,84, яка складається з 11075,09 грн. - нараховані інляіційні втрати + 2212,75 грн. - нарахування 3% річних за період з 31.12.2020 по 31.05.2022, що виникла за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 17.10.2013 року та була стягнута за рішенням суду у справі № 761/3485/21, за період 31.01.2020 по 31.12.2020.
Відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи вимоги ст. 1048 ЦК України, а також те, що в кредитним договором №б/н від 17.10.2013 року були встановлені відсотки в стягненні яких рішення суду від 25.08.2021 року було відмовлено, тому вимого про стягнення 2601,54 грн. відсотків за обліковою ставкою НБУ задоволенню не підлягає.
Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 530 та ст. 599 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З правового аналізу зазначених вище норм вбачається, що з метою належного виконання зобов'язання сторонам договору необхідно дотримуватися визначених у договорі строків сплати коштів.
Прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно із ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування за ч.2 ст. 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми та індексу інфляції за весь час прострочення, нарахованого на суму боргу, має компенсаційний характер, а не штрафний, зважаючи на що три проценти річних за даною статтею не є неустойкою, в розумінні ст. 549 ЦК України.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отримані компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та стягнутими заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року, яке набрало законної сили.
У разі, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
Як уже зазначалось, та встановлено рішенням суду по справі № 761/3485/21, що відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов'язання за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 17.10.2013 року, зважаючи на що в січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 17.10.2013 року у розмірі 54 362,64 грн., станом на 10.11.2020 року, що складається із: заборгованість за тілом кредиту - 44 347,25 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 10 015,39 грн.
Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 визначено, що правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Таким чином зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Зважаючи на зазначене вище, з урахування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року, яким стягнуто суму боргу, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилось та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Проте, незважаючи на зазначене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, зважаючи на наступне.
Позивачем обґрунтовано 3 відсотки річних від простроченої суми та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України за такий період прострочення - з 31.12.2020 року по 31.05.2022 року.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що вказаний позивачем період, а саме дата, з якої нараховано три проценти річних, є безпідставним та необґрунтованим.
Оскільки наслідком невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 процентів річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.
Разом із тим, відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням сили рішенням суду.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.
З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору сплив у зв'язку із зверненням позивача до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості. Позивач реалізував своє право, передбачене ст. 1050 ЦК України, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом розгляду якого було ухвалене зазначене вище заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року.
Отже задоволення судом позову про стягнення заборгованості за кредитним договором припинило його дію на майбутнє. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.
Зважаючи на те, що в розумінні статті 653 ЦК України зобов'язання за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 17.10.2013 року припинились з моменту набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року законної сили (25.09.2021), права та інтереси позивача (кредитодавця) після розірвання кредитного договору забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України з дня набрання заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року законної сили, а не з зазначеного позивачем дня 31.01.2020.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц.
Крім того, як вбачається із розрахунку заборгованості, який долучений позивачем до позовної заяви 3% річних від простроченої суми, інфляційні втрати нараховані позивачем за період з 31.01.2020 по 31.05.2022 із тіла кредиту, який змінювався: - 31.01.20 - 17146,37 грн. (розмір тіла); 29.02.20 - 28972,05 грн. (розмір тіла); 31.03.20 - 31 997,36 грн. (розмір тіла); 30.04.20 - 32 584,73 грн. (розмір тіла); 31.05.2020 - 34 614,39 грн. (розмір тіла); 30.06.20 - 36644,05 грн. (розмір тіла); - 31.07.20 38 673,71 грн. (розмір тіла); - 31.08.20 - 40703,39 грн. (розмір тіла); 30.09.2020 - 41 918,01 грн. (розмір тіла), 31.10.20 - 43 132,63 грн. (розмір тіла); 30.11.20 - 44347,25 грн.(розмір тіла); - 31.12.20 - 45561,87 грн. (розмір тіла); - з 31.01.21 по 31.05.22 - 46 776,49 грн. (розмір тіла).
Аналогічний розрахунок долучено щодо нарахованих відсотків за обліковою ставкою НБУ за період з 31.01.2020 по 31.05.2022.
При цьому, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року вказано, що з долученого до справи розрахунку вбачається, що отриманий кредит відповідач за умовами договору не сплачує, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитним договором №б/н від 17.10.2013 року у розмірі 54 362,64 грн., станом на 10.11.2020 року, що складається із: заборгованість за тілом кредиту - 44 347,25 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 10 015,39 грн.
У ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 проценти річних та інфляційні втрати визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 процентів річних та інфляційних втрат за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні.
Таким чином, в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року тіло кредиту за кредитним договором №б/н від 17.10.2013 року стягнута у незмінному розмірі 44 347,25, а тому суми зазначені в розрахунках які змінювались, зазначені, як тіло кредиту є необґрунтованою, непідтвердженою і такою, що суперечить встановленій суму, що стягнута за рішення суду Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021. Крім того, вказаним рішення відмовлено в задоволенні вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками (10 015,39 грн.).
При цьому, матеріали справи не містять доказів та позивачем не зазначено в позовній заяві, щодо отримання виконавчого листа за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року у справі № 761/3485/21, яке набрало законної сили 25.09.2021 та його звернення до примусового виконання, даних щодо можливого часткового погашення заборгованості.
У зв'язку із викладеним, суд позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок 3 процентів річних.
Невиконане грошове зобов'язання, на яке позивач просить нарахувати 3 проценти річних, інфляційні витрати, відсотки за обліковую ставкою НБУ є не зобов'язанням за кредитним договором №б/н від 17.10.2013 року, а трансформованим з нього зобов'язанням, встановленим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2021 року, дані про виконання якого матеріали справи не містять.
При обрахунку 3 процентів річних, за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні. Три проценти річних та інфляційні втрати розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеній судовому рішенні у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
При цьому враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці; якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Положеннями ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язко доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 16, 207,525, 526, 530, 625, 629, 634,638, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 280-282, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України,-
в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.04.2023.
Суддя: