Справа № 357/11677/22
Провадження № 2/357/385/23
іменем України
10 квітня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участю секретаря - Сокур О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
В грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на наступні обставини.
Він, ОСОБА_1 , надалі Позивач, є особою з інвалідністю 2 групи і має пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни. Він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На даний момент він проходить службу на посаді командира добровольчого формування №1 Гребінківської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.
16 грудня 2022 року в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931), ОСОБА_2 розмістила на своїй сторінці відео де з 26.50 хвилини була оприлюднена інформація, що не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність і ділову репутацію, а саме ОСОБА_2 обізвала його п'яницею, бидлом, скотинякою, мародером. На момент написання позовної заяви це відео мало 2120 переглядів.
Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи.
Також, поширенням вказаної інформації, відповідач створив негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь, оскільки посада командира добровольчого формування №1 Гребінківської територіальної громади є соціально важливою під час війни, передбачає безперервне спілкування з підлеглими, з мешканцями громади та взаємодії з ними.
Також, через поширенням вказаної інформації, в нього погіршилися відносини в сім'ї, для дітей він був героєм, а не бидлом чи скотинякою. Молодший син дуже пригнічений, що в школі тепер будуть казати, що батько п'яниця та мародер.
Після перегляду цього відео, в нього різко погіршилося здоров'я, стався гіпертонічний криз, і йому прийшлося звернутися за допомогою до сімейного лікаря, про що зроблено відповідний запис в медичній картці.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що поширенням недостовірної інформації щодо нього, відповідачем завдано шкоди його немайновим інтересам, порушивши його гідність, честь та ділову репутацію.
Просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931), зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом розміщення відео з спростуванням ОСОБА_2 на особистій сторінці в соціальній мережі Facebоок та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 10000 грн. ( а. с. 1-7 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2022 року ( а. с. 16 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
21 грудня 2022 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 21 ).
25 січня 2023 року за вх. № 3086 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 22 ).
Згідно отриманої відповіді відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 07.10.2008 року.
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 26 січня 2023 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 20 лютого 2023 року ( а. с. 23-24 ).
07 березня 2023 року за вх. № 9739 судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву ( а. с. 35-42 ).
15 березня 2023 року протокольною ухвалою було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 10.04.2023 року ( а. с. 46-48 ).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та просив задовольнити його вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 , кожний окремо, заперечували проти позовних вимог, поросили відмовити позивачу в їх задоволенні, оскільки є недоведеними. Зазначали, що за посиланнями відповідача на сторінку https://m.facebook.com/scory.php?story_fbid=68157358347342&id=l00014394182931 на якій зі слів позивача була розміщена інформація, яку останній вважає недостовірною, але за вказаним посиланням і на електронному сайті міститься інформація, що «Данні не знайдено. Посилання, за яким ви переходили, можливо, пошкоджене або цю сторінку видалено», що не можна встановити взагалі будь-яке розповсюдження. Окрім того, відповідач зазначала, що вона не може підтвердити, що нею 16.12.2022 року вівся ефір, на якому за доводами позивача вона саме в цей день розповсюдила інформацію, яку позивач вважає недостовірною та такою, що порушує його права. До того ж, зазначали, що копія електронного доказу, який був наданий позивачем до матеріалів справи в якості доказів не може бути взятий судом до уваги, оскільки є сумнів у відповідності поданої копії оригіналу.
Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Так, звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, позивач ОСОБА_1 зазначав про те, що 16 грудня 2022 року в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931), відповідач ОСОБА_2 розмістила на своїй сторінці відео де з 26.50 хвилини була оприлюднена інформація, що не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність і ділову репутацію, а саме ОСОБА_2 обізвала його п'яницею, бидлом, скотинякою, мародером та на час написання позовної заяви, відео мало 2120 переглядів.
Позивач наголошував, що поширенням вказаної інформації, відповідач створив негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь, та як наслідок, через поширенням вказаної інформації, в нього погіршилися відносини в сім'ї, погіршилося здоров'я, стався гіпертонічний криз, і йому прийшлося звернутися за допомогою до сімейного лікаря.
Звертаючись до суду з вказаною позовною заявою позивач просив суд визнати розповсюджену інформацію відповідачам неправдивою, зобов'язати останню спростувати її та стягнути моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації.
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі статтею 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Відповідно до Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частина перша статті 34 Конституції України).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачає право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова) при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширення інформації стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснити своє особисте немайнове право.
Пунктом 4 зазначеної постанови роз'яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, якими закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визначення цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадянських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією фізичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого Протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки. Для охорони порядку, або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошення конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У зв'язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до Цивільного кодексу України, зокрема, статті 277 ЦК України доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме - недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку.
Пунктом 19 постанови роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити їх на предмет їх відповідної дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Так, у Рішенні Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі Лінгенса (12/1984/84/131) зазначається, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
Відповідно до пункту 21 постанови, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорті чи будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Отже, під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Окрім того, відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) . Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім'я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім'я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адреса facebook не належать до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
Пунктом 18 указаної Постанови роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.
Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 р. № 12 роздруківки Інтернет - сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Тому ЗМІ утримуються від публікацій своїх матеріалів у соціальних мережах. Офіційний інтернет - сайт «Facebook» є соціальною мережею, де кожен користувач, без ідентифікації може створити будь - яку сторінку та публікувати тексти, коментарі тощо під вигаданим ім'ям. При цьому, скріни соцмережі «Facebook» могли виготовлятися за допомогою програми типу «Фотошоп».
Проаналізувавши зміст оспорюваної позивачем інформації, в контексті досліджених доказів по справі, з боку позивача не було доведено, що така інформація розміщена 16 грудня 2022 року в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931) саме відповідачем.
В свою чергу, відповідач не підтвердила того факту, що нею 16.12.2022 року в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931) розміщувалася інформація відносно позивача.
З боку позивача не було надано до суду відповідної сторінки в мережі Facebook, з якої можливо було б встановити, що за вищевказаним посиланням дійсно міститься інформація, яка розміщена відповідачем, яку оспорює позивач, а також те, що така інформація була доведена до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.
Зазначене узгоджується з постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», де в п. 15 зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширення інформації стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснити своє особисте немайнове право.
Тобто, така сукупність обставин, як поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, позивачем не було доведено.
Так, єдиним доказом з боку позивача було надано до позовної заяви копію електронного носія ( електронного доказу ).
Дійсно, на запису міститься інформація, де відповідач, про що не було спростовано останньою, піднімаються певні питання, які мають місце в Гребінківській територіальній громаді та стосовно позивача.
Однак, оглянувши в судовому засіданні вказану копію електронного носія інформації, судом не було встановлено, що така інформація була розміщена в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931) та відповідно дати такого розміщення.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні після огляду запису підтвердив та погодився, що дійсно з нього не можливо встановити коли цей запис був вчинений, хто його подивився.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Отже, позивачем не було доведено, що вказане відео мало перегляди.
Відповідно, пояснення позивача про те, що саме відповідачкою було розміщено таку інформацію в соціальній мережі 16.12.2022 року є лише припущенням, яке, за відсутності доказів, не може прийматись судом до уваги.
В свою чергу, не було спростовано сторонами у справі, що за вищевказаним посиланням, на електронному сайті міститься інформація, що «Данні не знайдено. Посилання, за яким ви переходили, можливо, пошкоджене або цю сторінку видалено».
За вказаних обставин, не можливо дійти висновку, що позивачем вірно зазначено адресу посилання, на якому з пояснень останнього була розміщена з боку відповідача недостовірна інформація.
Отже, позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами те, що сторінка в соціальній мережі Facebook, на якій відповідачем було розміщено недостовірну інформацію про що наголошував останній, належить саме відповідачеві.
Тому, вимоги позивача в частині визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі Facebоок (посилання https://n.facebook.com/storv.php?story_fbid=681573583473424&іd=100014394182931) та зобов'язання останню спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом розміщення відео з спростуванням ОСОБА_2 на особистій сторінці в соціальній мережі Facebоок є такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю.
Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., то суд виходить з наступного.
В обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди, позивач вказав, що через поширену відповідачем неправдиву інформацію в нього погіршилися відносини в сім'ї та різко погіршилося здоров'я, стався гіпертонічний криз, і йому прийшлося звернутися за допомогою до сімейного лікаря, про що зроблено відповідний запис в медичній картці.
Відповідно до п.27 вищевказаної Постанови способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5). Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК ( 435-15 ) моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Проаналізувавши зміст долученого позивачем Виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 5870 та узагальнюючи його висновки, а також з огляду на те, що позивачем не доведено факту, що відповідач поширила оспорювану інформацію, у зв'язку з чим судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, розповсюджену у соціальній мережі "Фейсбук", а позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є похідною від цієї вимоги, тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).
Як вбачається із копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.05.2015 року позивач є учасником бойових дій (а.с.12).
Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Крім того, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.11.2017 року позивач є інвалідом 2 групи.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а у задоволенні позову відмовлено, тому судові витрати слід віднести на рахунок держави.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 32, 34 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 201, 277, 297 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Пленумом Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5), Законом України "Про інформацію", Законом України "Про судовий збір", суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 ).
Повний текст судового рішення виготовлено 20 квітня 2023 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов