ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2023Справа № 910/2658/23
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" (31200, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Волочиськ, вул. Запорізька, будинок 7)
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" (03189, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 6-Д, офіс 43)
простягнення 458 623 грн 55 коп.
Представники сторін: не викликались
21.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" про стягнення 458 623 грн 55 коп. заборгованість за контрактом № 2411161 від 24.11.2016, в тому числі: 427 757 грн 00 коп. заборгованості, 9 479 грн 70 коп. інфляційних втрат та 21 386 грн 85 коп. пені.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами контрактом № 2411161 від 24.11.2016 не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 427 757 грн 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 9 479 грн 70 коп. інфляційних втрат та 21 386 грн 85 коп. пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2023 відкрито провадження у справі № 910/2658/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Станом на 18.04.2023 відповідачем вимог ухвали суду від 23.02.2023, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 06.03.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105493822531.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.11.2016 між Приватним підприємством "Транс-Авто-Д" (експедитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна" (замовник за договором, відповідач у справі) укладено контракт № 241116-1, предметом якого є взаємовідносини сторін, що виникають при надання транспортно-експедиційних послуг з організації та забезпечення перевезень вантажів, пред'являються експедитору замовником для транспортування в міжнародному сполучення автомобільним транспортом, морським контейнером, а також при мультимодальних перевезень.
Згідно з пунктом 1.2 контракту кількість і вид вантажу, терміни перевезень, маршрути, пункти відправлення та призначення вантажу, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту та інші необхідні умови визначаються разовими заявками (додатками), що є невід'ємною частиною цього контракту додатково перед кожним конкретним перевезенням або групою перевезень.
Ціни та валюта платежу, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень), наведені в разових заявках (пункт 2.1 контракту).
У відповідності до пуну 3.4 контракту термін оплати обговорюється в разових заявках, якщо в разових заявках строк не встановлений, то надані експедитором послуги повинні бути оплачені замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку експедитора.
Пунктом 9.2 контракту в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2018 сторони погодили, що цей контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного проведення розрахунків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.
Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 1 статті 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Як встановлено судом, позивачем на виконання умов контракту № 241116-1 від 24.11.2016 було надано відповідачу послуги перевезення вантажу за погодженими сторонами маршрутами, що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 4800 від 11.10.2022 на суму 162 757 грн 00 коп., № 4801 від 11.10.2022 на суму 144 673 грн 00 коп. та 4907 від 14.10.2022 на суму 159 564 грн 00 коп., а також виставленими позивачем рахунками на оплату № 4800 від 11.10.2022, № 4801 від 11.10.2022 та № 4907 від 14.10.2022, які були надані відповідачу в момент підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг).
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства залежним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отримані послуг у розмірі 427 757 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих послуг на суму 427 757 грн 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 9 479 грн 70 коп. інфляційних втрат та 21 386 грн 85 коп. пені.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг з перевезення вантажу за контрактом № 2411161 від 24.11.2016 та факту наявності заборгованості у розмірі 427 757 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 427 757 грн 00 коп.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 479 грн 70 коп. інфляційних втрат та 21 386 грн 85 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 19.10.2022 по 14.02.2023.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
Приписами статтей 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 6.4 контракту сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату послуг експедитора замовник сплачує експедитору пеню у розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті, за кожен день прострочення оплати. Сума пені не може перевищувати 5 % від суми такого транспортного перевезення.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.4 договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 479 грн 70 коп. інфляційних втрат та 21 386 грн 85 коп. пені, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Kеруючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю "Агсолко Україна" (03189, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, Будинок 6-д, офіс 43, ідентифікаційний код 39681109) на користь Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" ( 31200, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Волочиськ, вулиця Запорізька, будинок 7, ідентифікаційний код 34412482) 427 757 (чотириста двадцять сім тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн 00 коп. заборгованості у розмірі, 9 479 (дев'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) грн 70 коп. інфляційних втрат, 21 386 (двадцять одна тисяча вісімдесят шість) грн 85 коп. пені та 6 879 (шість тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн 35 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька