Номер провадження: 22-ц/813/4313/23
Справа № 495/5081/20
19.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Орловської Н.В.
суддів Бездрабко В.О.
Пузанової Л.В.
секретар Трофименко О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення боргу, -
26.08.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення із відповідачів солідарно 70 000 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.04.2016р. ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_6 на підставі виданої ним 31.05.2011р. довіреності, отримала позику в розмірі 70000 дол. США, які зобов'язалась повернути 17.04.2020р., про що видала письмову розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а його спадкоємцями є відповідачі, які відповідно до ст.526, ст.1049 та ст. 1281 ЦК України, відповідають, у тому числі, і по зобов'язанням спадкодавця, що є підставою для стягнення суми боргу солідарно з відповідачів.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 року позовні вимог задоволені частково.
Постановлено: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 17.04.2016р. у сумі 70 000 дол. США та судові витрати в сумі 5 586 грн. У задоволенні вимог щодо стягнення боргу з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 надала розписку, за якою отримала у борг від позивача 70 000 дол. США на строк до 17 квітня 2020р., проте у визначений строк кошти позичальнику не повернула.
Суд встановив, що довіреність від 31.08.2011р., видана ОСОБА_6 , не містить повноважень ОСОБА_2 отримувати від його імені позику, а позивачем не доведено, що позичені кошти отримані ОСОБА_2 за погодженням із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя останнього витрачені на його сімейні потреби.
Оскільки позикові зобов'язання у спадкодавця відсутні, а тому відсутні підстави для стягнення суми боргу із відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є спадкоємцями ОСОБА_6 .
Враховуючи, що позика у встановлений строк не повернута, стягненню підлягає сума боргу на користь позивача лише із позичальника ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та доказам, яким суд не надав належної оцінки. Зокрема, суд не врахував, що на підставі довіреності від 31.08.2011р., виданої ОСОБА_6 , ОСОБА_2 мала повноваження укладати будь-які правочини, а тому суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_6 не надав згоду на отримання коштів за борговою розпискою від 17.04.2016р., яка видана ОСОБА_2 .
Оскільки позика отримана ОСОБА_2 за згодою та від імені ОСОБА_6 , вважає, що після смерті останнього обов'язок повернення коштів має покладатись і на спадкоємців ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У відзиві, поданому ОСОБА_5 та адвокатом Смирновою Л.П., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , доводи апеляційної скарги заперечують, оскільки позивач не надав доказів про те, що ОСОБА_6 схвалив правочин, укладений ОСОБА_2 , за яким остання отримала позику від ОСОБА_1 , а також підлягали доведенню обставини, що отримані за розпискою кошти витрачені на потреби сім'ї позичальника.
Крім того, позивачем не дотримані строки і процедура, передбачена ст.1281 ЦК України щодо заявлених ним вимог до спадкоємців ОСОБА_6 , а також є помилковою вимога щодо солідарної відповідальності спадкоємців, що суперечить ст. 1282 ЦК України.
Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення та стягнути на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу під час апеляційного розгляду, розрахунок яких буде надано у відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається і встановлено судом, що ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який укладений 15.08.1992р.
31.08.2011р. ОСОБА_6 надав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатись всім належним йому майном з терміном дії на 5 років (т.1 а.с.10; т.2 а.с.208).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями останнього, які прийняли спадщину, є відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1 а.с. 120- 204).
Суд визнав встановленим, що 17.04.2016р. ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 суму 70 000 дол. США, які вона отримала і зобов'язалась повернути таку ж суму коштів до 17.04.2020р., про що видала письмову розписку.
Станом на час вирішення справи в суді борг позивачеві не повернутий. Вказані обставини справи жодна із сторін не заперечує.
Із змісту позовної заяви та пояснень позивача в ході розгляді справи вбачається, що позичальник ОСОБА_1 порушення своїх прав пов'язує із тією обставиною, що відповідальними особами за договором позики є не тільки ОСОБА_2 , яка отримала кошти та видала письмову розписку, але і її чоловік ОСОБА_7 , оскільки останній видав нотаріальну довіреність, якою уповноважив позичальника розпоряджатись всім його майном та укладати будь-які правочини.
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи та наданим позивачем доказам на підтвердження обсягу зобов'язань позичальника ОСОБА_2 та ОСОБА_6 судом досліджений текст боргової розписки та зміст довіреності від 31.08.2011р.
Як вбачається зі змісту розписки від 17.04.2016р., ОСОБА_2 зазначила, що за попередньою усною домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , вона, ОСОБА_2 діє за довіреністю від 31.08.2011р. від імені ОСОБА_6 , взяла у борг 70 000 дол. США під заставу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язалась повернути борг повністю до 17 квітня 2020р.
Таким чином, за своєю суттю вказана боргова розписка є документом, який виданий боржником ОСОБА_2 кредитору за договором позики після отримання коштів, та підтверджує як факт укладення, зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора вказаної у розписці грошової суми. Крім того, позичальник також визнала і власний обов'язок повернення суми боргу у строк , встановлений цим договором.
Оскільки між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, а позичальник свого зобов'язання у визначений договором строк не виконала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Не спростовують такий висновок суду доводи апеляційної скарги щодо солідарного боргового зобов'язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідно до ст. 541 ЦК України солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом.
За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, приналежних до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя. ( ч.4 ст. 65 СК України).
Таким чином, цивільні права та обов'язки за договором виникають в обох із подружжя за умови, коли одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї.
За змістом доручення від 31.08.2011р., виданого ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_2 уповноважена на розпорядження майном, що належить на праві власності довірителю. Саме для реалізації таких повноважень надано право укладати дозволені законом правочини, а також виконувати інші дії від імені та в інтересах довірителя, спрямованих на реалізацію наведених повноважень.
При цьому, жодних повноважень щодо укладання від імені довірителя правочинів, що є підставою для виникнення боргових зобов'язань ця довіреність не містить, як не містить згоди на укладання спірного договору позики.
Оскільки умови договору позики, який укладений ОСОБА_2 , не передбачають солідарного боргового зобов'язання позичальника та ОСОБА_6 , а також відсутні докази щодо згоди останнього на отримання позики в інтересах сім'ї, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що боргові зобов'язання за вказаним договором не належать до спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця.
Враховуючи викладене, а також встановлений факт невиконання позичальником обов'язку повернути борг до 17.04.2020р., суд дійшов вірного висновку, що відповідальною особою у спірних правовідносинах є лише позичальник ОСОБА_2 , що є підставою для стягнення суми позики на користь позивача.
Оскільки справу розглянуто з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2022 р. залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2023 року.
Головуюча _______________ Н.В.Орловська Судді: _______________ В.О.Бездрабко _______________ Л.В.Пузанова