вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/210/23
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагман Сіфуд»
до ОСОБА_1
про стягнення 8 374,98 грн
Без виклику учасників судового процесу;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Флагман Сіфуд» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 8 374,98 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо виконання умов договору купівлі-продажу № Н2256/01 від 29.01.2021 в частині здійснення оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 5 149,99 грн основної заборгованості та 3 224,99 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.01.2023 у справі № 911/210/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагман Сіфуд» залишено без руху.
31.01.2023 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 23.01.2023.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2023 було відкрито провадження у справі № 911/210/23. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
У зв'язку із відсутністю фінансування суду на здійснення поштової кореспонденції, зазначена ухвала суду про відкриття провадження від 06.02.2023 у справі № 911/210/23 не була направлена поштою на адресу-місцезнаходження відповідача рекомендованим повідомленням.
Однак, з метою належного повідомлення останнього, судом здійснено направлення ухвали суду про відкриття провадження від 06.02.2023 у справі № 911/210/23 на електронну адресу відповідача, зазначену позивачем в позовній заяві.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.02.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також, з метою дотримання норм Господарського процесуального кодексу України, Господарським судом Київської області 03.02.2023 по справі № 911/210/23 було здійснено запит на доступ до персональних даних до Державної міграційної служби України щодо інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .
21.02.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вимоги позивача не визнає повністю.
01.03.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
08.03.2023 до канцелярії суду від Державної міграційної служби України надійшла відповідь про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
29.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флагман Сіфуд» (далі - продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Недашківською Оленою Віталіївною (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № Н2256/01 (далі - договір) за умовами п. 2.1 якого продавець протягом терміну дії чинного договору зобов'язується передавати у власність, а покупець зобов'язується примати товар та сплачувати його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору визначено, що товар, в чинному договорі, позначається рибна продукція.
Згідно з п. 2.2 договору, найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною даного договору.
За змістом п. 3.1 договору, прийом та передача товару відносно його кількості здійснюється на підставі врахованої кількості місць і згідно їх ваговим маркуванням ваги-нетто по трафарету. У випадку виявлення ваги-нетто від трафаретної покупець зобов'язаний на місці, в процесі прийому товару узгодити вагу-нетто з продавцем.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що момент переходу права власності на товар до покупця і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.
Судом встановлено, що позивач у лютому 2022, на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 6 449,99 грн, що підтверджується видатковими накладними № 0420089 від 11.02.2022 на суму 1 824,24 грн та № 0540592 від 23.02.2022 на суму 4 625,75 грн, а також товарно-транспортними накладними № 0420089 від 11.02.2023 та № 0540592 від 23.02.2023, копії яких наявні в матеріалах справи. Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписані позивачем та представником відповідача за довіреністю без будь-яких зауважень та заперечень та скріплені печатками підприємств.
Відповідно до п. 4.1 договору, вартість товару визначається сумарною вартістю товару переданого товару згідно відповідних видаткових накладних протягом всього терміну дії даного договору.
Згідно з п. 4.2 договору, покупець сплачує вартість отриманого товару, згідно відповідних видаткових накладних, у національній валюті України.
В пункті 4.3 договору сторони узгодили, що покупець зобов'язується повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок продавця протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання видаткової накладної.
Як зазначає позивач, відповідач виконав умови договору в частині здійснення оплати за поставлений товар лише частково, сплативши позивачу грошові кошти в сумі 1 300,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № @2PL750967 від 19.10.2022 на суму 1 300,00 грн, копія якого наявна в матеріалах справи.
Одночасно, станом на день звернення позивачем до суду із даним позовом, відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар на загальну суму 5 149,99 грн. У зв'язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 5 149,99 грн основної заборгованості та 3 224,99 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 4.5 договору.
Відповідно до пп. 6.1 та 6.2 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Даний договір укладено на невизначений строк. Сторона, яка бажає розірвати цей договір повинна письмово сповістити про таке іншу сторону за 30 діб до моменту такого розірвання.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу № Н2256/01 від 29.01.2021, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вже вказувалося судом вище та передбачено сторонами в п. 3.2 договору, що момент переходу права власності на товар до покупця і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.
Судом було встановлено, що позивач у лютому 2022, на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 6 449,99 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписані позивачем та представником відповідача за довіреністю без будь-яких зауважень, заперечень та скріплені печатками підприємств.
Отже матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як вже вказувалося судом вище, в п. 4.3 договору сторони узгодили, що покупець зобов'язується повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок продавця протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання видаткової накладної.
При цьому судом досліджені заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач не заперечує факту поставки товару 11.02.2022 та 23.02.2023. Однак відповідач зазначив, що підприємницька діяльність здійснювалась за адресою Київська обл., Бучанський район, смт. Ворзель, вул. Курортна 60-Д, де з 24.02.2022 відбувалися бойові дії. Так відповідач зазначає, що приймання товару здійснювалося представником відповідача. Відповідач твердить, що 25.02.2022 була вимушена виїхати на західну Україну, тому, за її ствердженням, не бачила поставлений товар. Крім того відповідач зазначив, що у тому числі поставлений товар та видаткові накладні були викрадені з приміщення, в якому здійснювалась підприємницька діяльність, про що була написана відповідна заява до правоохоронних органів. Відповідач зазначає, що у жовтні, на виконання п. 5.3 договору, направила позивачу лист про виникнення форс-мажорних обставин разом із довідкою Торгово-промислової палати. Враховуючи все зазначене, відповідач не підтримує вимоги позивача та просить суд в позові відмовити повністю.
Дослідивши аргументи відповідача, якими обґрунтовує підстави для відмови у позові, суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом раніше та не заперечується самим відповідачем, 11.02.2022 та 23.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6 449,99 грн, що підтверджується видатковими накладними № 0420089 від 11.02.2022 на суму 1 824,24 грн та № 0540592 від 23.02.2022 на суму 4 625,75 грн, а також товарно-транспортними накладними № 0420089 від 11.02.2023 та № 0540592 від 23.02.2023, копії яких наявні в матеріалах справи. Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписані позивачем та представником відповідача за довіреністю без будь-яких зауважень, заперечень та скріплені печатками підприємств.
При цьому, пунктом 3.2 договору передбачено, що момент переходу права власності на товар до покупця і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.
Отже, оскільки товар був поставлений позивачем належним чином та прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, то посилання відповідача на здійснення господарської діяльності за адресою Київська обл., Бучанський район, смт. Ворзель, вул. Курортна 60-Д, де з 24.02.2022 відбувалися бойові дії та викрадення в подальшому поставленого товару та відповідних накладних, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки, відповідно до п. 3.2 договору, з моменту підписання видаткової накладної ризики, яких може зазнати товар, несе покупець.
Щодо посилання відповідача на виникнення форс-мажорних обставин та повідомлення позивача про виникнення останніх, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5.1 договору, під настанням обставин непереборної сили розуміються: пожежі, стихійні лиха, війни або військові операції будь-якого характеру, заборони експорту або імпорту, або інших, незалежних від волі сторін обставини, які затримують термін виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
За змістом п. 5.3-5.4 договору, сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за цим договором повинна, не пізніше 7 днів з моменту настання вказаних в цьому параграфі обставини, сповістити іншу сторону. Належним доказом наявності вказаних вище обставин і їх тривалості, будуть служити довідки Торгово-промисловою палатою України.
Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів звернення до позивача в порядку та строки, визначені п. 5.3 договору, із повідомленням про обставини виникнення непереборної сили. Доказів неможливості звернутися до позивача у строки, визначені п. 5.3 договору, про настання форс-мажорних обставин відповідачем до суду також не надано.
Враховуючи вищенаведене та з урахуванням п. 5.3 договору, відповідач позбавлений можливості посилатися на форс-мажорні обставини, як підставу для звільнення від відповідальності та оплати за поставлений товар.
Станом на дату розгляду даної справи договір жодною із сторін договір не розірваний в порядку, передбаченому умовами договору, в судовому порядку не визнаний недійсним, а отже є чинним та обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо посилань відповідача на той факт, що станом на дату подання відзиву до суду відповідач не здійснює підприємницьку діяльність, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент звернення позивачем із даним позовом, ОСОБА_1 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець - 31.05.2022.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України, Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», у випадку припинення підприємницької діяльності Фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та постанові Верховного Суду від 27.07.2020 у справі № 909/454/19.
Отже, даний спір належний до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як Фізичної особи-підприємця не припинились.
З урахуванням зазначеного, втрата ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця не є підставою для звільнення відповідача від зобов'язань, які виникли з договору купівлі-продажу № 2256/01 від 29.01.2021, укладеного між ТОВ «Флагман Сіфуд» та ФОП Недашківською Оленою Віталіївною.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи встановлені судом вище обставини, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, а також враховуючи, що видаткові накладні підписані представником відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що строк здійснення оплати відповідачем за поставлений товар за видатковою накладною № 0420089 від 11.02.2022 є таким, що настав - 25.02.2022, а за видатковою накладною № 0540892 від 23.02.2022 є таким, що настав - 09.03.2022.
Судом було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач лише частково виконав свої зобов'язання за договором, сплативши позивачу за поставлений товар грошові кошти в загальній сумі 1 300,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером, копія якого наявна в матеріалах справи.
Проте станом на день звернення позивачем до суду із даним позовом, відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором в частині здійснення оплати за поставлений товар на загальну суму 5 149,99 грн. У зв'язку із цим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в загальній сумі 5 149,99 грн. Протилежного суду не доведено, доказів повної та своєчасної оплати за поставлений товар до суду не надано.
Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання з оплати переданого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 5 149,99 грн.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Відповідно до п. 4.5 договору, у випадку порушення покупцем п. 4.3 чинного договору більше ніж на 25 (двадцять п'ять календарних днів), покупець сплачує продавцеві штраф в розмірі 50 % (п'ятдесят відсотків) несплаченої вартості переданого покупцеві товару.
Зі встановлених судом вище обставин вбачається, що відповідачем порушено п. 4.3 договору більше ніж на 25 календарних днів, що є підставою для нарахування позивачем штрафу в порядку п. 4.5 договору.
Здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованого штрафу за порушення строків оплати поставленого товару підлягають задоволенню повністю в сумі 3 224,99 грн (6 449,99 грн * 50 %).
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 684,00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагман Сіфуд» (місцезнаходження: вул. Броварська, буд. 152, смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська обл., 07442; код ЄДРПОУ 39369112) 5 149,99 грн основної заборгованості, 3 224,99 грн штрафу та 2 684,00 грн судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2023.
Суддя Л.В. Сокуренко