вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" квітня 2023 р. Справа№ 910/12508/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023, повний текст якого складений 09.02.2023
у справі № 910/12508/22 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»
до Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Київській області
про стягнення 136 866,35 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 115 404,23 грн. за поставлену у листопаді 2021 року за умовами договору про постачання електричної енергії споживачу № 3107039ВЦ від 29.04.2021, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, 3 % в сумі 2 172,13 грн. та інфляційних втрат 19 289,99 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що у договорі про постачання електричної енергії споживачу № 3107039ВЦ від 29.04.2021 сторони погодили, що загальна сума договору становить 2 429 367,36 грн., а позивач не має права вимагати від відповідача будь-якої іншої плати за електричну енергію, ніж визначена умовами договору, на виконання умов вказаного договору ним у 2021 році загалом позивачу було перераховано 2 429 367,36 грн., а відтак позивач не має права вимагати стягнення з відповідача спірної заборгованості.
Позивач у свою чергу зазначив про те, що заявлена до стягнення плата становить вартість електричної енергії, яка була спожита відповідачем понад погоджені визначені спірним договором обсяги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі № 910/12508/22 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:
- виходячи з положень чинного законодавства зміна умов договору, в тому числі щодо зміні ціни договору в будь-якому випадку має відбуватись шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка (угода) укладається або за згодою сторін або у судовому порядку, проте у матеріалах справи відсутні докази укладення відповідної додаткової угоди, якою б було збільшено ціну договору.
- спірну закупівлю здійснено на кошти бюджету, а відтак, правовідносини сторін щодо договору регулюються, в тому числі і положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» яким встановлено, що зміна істотних умов договору про закупівлю є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися;
- у спірному випадку позивач, вимагаючи стягнення заборгованості в сумі 115 404,23 грн., фактично вимагає збільшення ціни спірного договору на вказану суму, тобто, враховуючи загальну ціну спірного договору (2 429 367,36 грн.) на 4,75 %, що суперечить положенням Закону України «Про публічні закупівлі»;
- виходячи з положень спірного договору, а саме обсягів електричної енергії, яка мала бути поставлена за його умовами (1 064 000 кВт/год.), та загальної ціни такого договору (2 429 367,36 грн.), при укладенні такого договору сторони виходили з того, що ціна 1 кВт/год становить 2,28 грн., проте за листопад 2021 року позивач визначає ціну 1 кВт/год. у розмірі 3,56 грн., не наводячи обґрунтування визначеної ним ціни електричної енергії, як поставленої у листопаді 2021 року, так і поставленої протягом дії договору, проте вказані обставини є істотними для вирішення спору сторін, так як з матеріалів справи слідує, що під час дії договору електричну енергію поставлено у обсязі меншому, ніж визначено договором, а оплачено повну ціну договору;
- за таких обставин вимога позивача сплатити за спірним договором грошові кошти, у сумі, яка перевищує ціну договору, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства;
- враховуючи, що позовні вимоги про стягнення 19 289,99 грн. інфляційних втрат та 2 172,13 грн. трьох відсотків річних не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 115 404,23 грн., то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі № 910/12508/22 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів».
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, не у повному обсязі з'ясував обставини справи, оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, а також таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- висновок суду першої інстанції про те, що позивач, вимагаючи стягнення заборгованості в сумі 115 404,23 грн., фактично вимагає збільшення ціни спірного договору на вказану суму, тобто, враховуючи загальну ціну спірного договору (2 429 367,36 грн.) на 4,75 %, що має відбувались шляхом укладення додаткової угоди, є невірним, так як сторонами у спірному договорі не було визначено тверду ціну вартості електричної енергії, а розрахунок вартості поставленої у листопаді 2021 електричної енергії позивачем здійснений за погодженою сторонами у договорі формулою;
- апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо погодженого у спірному договорі об'єму електричної енергії та її ціни, оскільки у додатку № 3 до вказаного договору сторонами було погоджено, що фактична вартість електричної енергії буде розраховуватися по завершенню розрахункового періоду за наведено формулою, тобто вартість наданої електричної енергії у кожному розрахунковому період залежить від об'єму спожитої енергії та вартості електричної енергії за 1 кВт/год. у цей період;
- відповідач допустив перевищення договірних величин споживання електричної енергії у листопаді 2021 року;
- з огляду на те, що позивачем було поставлено електричну енергію на суму, яка перевищує ціну спірного договору, а відповідачем її прийнято без жодних зауважень, електричне енергія поставлена після того, як відповідачем було отримано енергію в межах загальної ціни спірного договору, фактично набута останнім без відповідної правової підстави, а відтак плата за таку енергію має бути стягнута на підставі ст. 1212 ЦК України. При цьому апелянт зауважив на тому, що, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023, справу № 910/12508/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12508/22, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/12508/22.
15.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі №910/12508/22, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
03.04.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що сторонами не було дотримано імперативних приписів ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також положень ЦК України та ГК України, в частині внесення змін до спірного договору щодо зміни його ціни, а відтак зміна позивачем в односторонньому порядку ціни спірного договору не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1376/23 від 17.04.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12508/22.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 910/12296/22, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі № 910/12508/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..
Станом на 18.04.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
29.04.2021 позивач (постачальник) та Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Київській області (споживач) за результатами процедури закупівлі ID UA-2021-02-19-015593- уклали договір про постачання електричної енергії споживачу №3107039ВЦ (далі Договір) в п. 2.1 якого погодили, що на умовах Договору та за результатами проведеної процедури закупівлі постачальник продає товар: активна електрична енергія згідно коду ДК 021:2015:09310000-5 - електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно п. 2.3 Договору загальна сума Договору становить 2 429 367 ,36 грн., в т.ч. ПДВ 404 894,56 грн.
У Додатку 1 до Договору сторони погодили помісячні договірні обсяги електричної енергії , а у Додатку 2 - механізм визначення вартості електричної енергії.
Згідно п. 5.7 Договору, у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені, у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, що діяла у період за який сплачується пеня.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.2021, а в частині розрахунків Договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 13.1 Договору).
Пунктами 5.3, 5.4 та 5.5 Договору передбачено, що ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про сплату електричної енергії за цим договором. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за електричну енергію відповідно до умов цього договору. Рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Постачальник до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, виставляє споживачу рахунок за спожиту електричну енергію та акт купівлі-продажу електричної енергії. Оплата вартості обсягів споживання електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 робочих днів від дня підписання акту купівлі-продажу електричної енергії. Рахунок за споживання електричної енергії формується постачальником з урахуванням отриманих від споживача фактичних оплат попередніх періодів. Постачальник підписує акт купівлі-продажу електричної енергії (у двох примірниках), за відповідний розрахунковий період та направляє споживачу його оригінал. Споживач підписує зі свого боку акти купівлі-продажу електричної енергії та направляє один примірник акту купівлі-продажу електричної енергії постачальнику до 20 (двадцятого) числа місяця наступного за розрахунковим. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернення, скарг та пропозицій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (п. 5.6. договору).
З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2021 році відповідачем спожито електричної енергії в об'ємі 128 546 кВт*год. вартість якої визначена позивачем в сумі 548 764,57 грн., про що позивачем складено та підписано акт прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії №3107039ВЦ/176264/1 від 30.11.2021. Вказаний акт разом з рахунком-фактурою №3107039ВЦ/176264/1 направлено відповідачу 30.12.2021 з листом вих. № 16.1/6572 від 24.12.2021 на доказ чого до матеріалів справи долучено копії списку згрупованих відправлень « 30.12.21», фіскального чеку та опису вкладення.
Проте, відповідач підписаний акт прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії №3107039ВЦ/176264/1 від 30.11.2021 позивачу не повернув, за спожиту електроенергію не розрахувався, при цьому зауважень щодо обсягу та вартості наданої електричної енергії у листопаді 2021 році не надав.
Позивач зазначає про те, що поставлена у листопаді 2021 року електрична енергія була відповідачем оплачена частково, а неоплаченою залишились сума 115 404,23 грн.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 115 404,23 грн. - заборгованості за спожиту електричну енергію у листопаді 2021 року, 2 172,13 грн. - 3% річних та 19 289,99 грн. - інфляційних втрат.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що у договорі про постачання електричної енергії споживачу № 3107039ВЦ від 29.04.2021 сторони погодили, що загальна сума договору становить 2 429 367,36 грн., а позивач не має права вимагати від відповідача будь-якої іншої плати за електричну енергію, ніж визначена умовами договору проте на виконання умовами вказаного договору ним у 2021 році загалом позивачу було перераховано 2 429 367,36 грн., а відтак позивач не має права вимагати стягнення з відповідача спірної заборгованості.
Позивач у свою чергу зазначив про те, що заявлена до стягнення плата становить вартість електричної енергії, яка була спожита відповідачем понад погоджені Договором обсяги, проте доказів цього матеріали справи не містять.
Колегія суддів зазначає про те, що зі змісту Додатку 1 до Договору слідує, що за загальний обсяг електричної енергії яка має бути куплена відповідачем становить 1 064 000 кВт/год., з них у листопаді 2021 року - 139 500 кВт/год.
Враховуючи те, що зі змісту складеного позивачем акту прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії №3107039ВЦ/176264/1 від 30.11.2021 слідує, що відповідачем у листопаді 2021 року було спожито 128 546 кВт/год та те, що матеріали справи не містять доказів того, що до листопада 2021 року відповідач спожив електричну енергію у кількості 1 064 000 кВт/год,, твердження позивача про те, що заявлена до стягнення плата становить вартість електричної енергії, яка була спожита відповідачем понад погоджені Договором обсяги, не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Частиною 1 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
При розгляді справи № 910/5136/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» до Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Київській області про стягнення 638 226,16 грн., предметом розгляду у якій були вимоги про стягнення плати за поставлену за умовами Договору у грудні 2021 року електричну енергію, судом було встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем у 2021 році було спожито 874 893 кВт/год, а оплачено - 2 429 367,36 грн.
З матеріалів справи слідує, що заявлена до стягнення сума основного боргу є частиною вартості поставленої у листопаді 2021 року електричної енергії. В свою чергу сторони не мають будь-яких спорів щодо якості та кількості поставленої у 2021 році електричної енергії, а також щодо суми, яку відповідачем було перераховано в рахунок її оплати, а спір сторін стосується виключно вартості як електричної енергії поставленої у листопаді 2021 року, так і електричної енергії, яка постачалась у попередні періоди.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки електричної енергії (енергопостачання).
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 275 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з п. 5.1 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, наведеним у Додатку 2 до цього Договору.
У додатку №2 до Договору сторони погодили механізм визначення вартості електричної енергії та домовились, що фактична вартість електричної енергії буде розраховуватися по завершенню розрахункового періоду за формулою, наведеною у цьому додатку складовими якої, серед іншого, є Цфакт - фактична ціна електричної енергії, що закуплена позивачем для відповідача та Тпер - тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджений регулятором для оператора системи передач.
У додатку №3 до Договору сторонами погоджено технічну специфікацію, в якій зазначено, що: обсяг електричної енергії, що закуповується становить 1 064 000 кВт*год.; фактична вартість електричної енергії буде розраховуватися по завершенню розрахункового періоду за наведено формулою.
Отже, сторони у Договорі дійшли згоди про те, що вартість фактично поставленої електричної енергії не визначена у твердій сумі.
В свою чергу, згідно з п. 3.3 Договору постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, ніж визначену умовами Договору.
При цьому в п. 2.3 Договору сторони дійшли згоди про те, що загальна сума Договору становить 2 429 367,36 грн.
З матеріалів справи слідує, що спірну закупівлю здійснено на кошти бюджету, а відтак, правовідносини сторін щодо Договору регулюються, в тому числі і положеннями Закону України «Про публічні закупівлі».
За змістом ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом положень ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За загальним правилом, викладеним у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 ГК України).
Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Частина 2 ст. 651 ЦК України встановлює, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч. 5 ст. 188 ГК України).
Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з правила, встановлених положеннями ГК України та ЦК України.
У п. 13.3 Договору сторонами погоджено, що істотні умови Договору можуть бути змінені у порядку, передбаченому ст. 188 ГК України, та у випадках, визначених у ч.ч. 5 та 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин, а у п. 13.5 - що внесення змін до Договору здійснюється шляхом укладення додаткових угод до нього (крім повідомлень про зміну реквізитів).
Отже, зміна умов Договору, в тому числі щодо зміні ціни Договору в будь-якому випадку має відбуватись шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка (угода) укладається або за згодою сторін або у судовому порядку.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази укладення відповідної додаткової угоди, якою б було збільшено ціну Договору.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити і на наступному.
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Згідно з ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень чистини шостої цієї статті.
Дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку (ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Водночас, у спірному випадку позивач, вимагаючи стягнення заборгованості в сумі 115 404,23 грн., фактично вимагає збільшення ціни Договору на вказану суму, тобто, враховуючи загальну ціну Договору (2 429 367,36 грн.) на 4,75 % без укладення відповідної додаткової угоди, що суперечить і положенням Закону України «Про публічні закупівлі».
При цьому колегія суддів зауважує і на тому, що виходячи з положень Договору, а саме обсягів електричної енергії, яка мала бути поставлена за його умовами (1 064 000 кВт/год.), та загальної ціни Договору (2 429 367,36 грн.), при укладенні Договору сторони виходили з того, що ціна 1 кВт/год. становить 2,28 грн., проте за листопад 2021 року позивач визначає ціну 1 кВт/год. у розмірі 3,56 грн.
Слід зазначити і про те, що як слідує з матеріалів справи позивачем взагалі не наведено обґрунтування визначеної ним вартості електричної енергії, як поставленої у листопаді 2021 року, так і поставленої протягом дії Договору. Водночас вказані обставини є істотними для вирішення спору сторін, так як з матеріалів справи слідує, що під час дії Договору електричну енергію поставлено у обсязі меншому, ніж визначено Договором, а оплачено повну ціну Договору.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що наведена ним в апеляційній скарзі формула розрахунку фактичної вартості поставленої у листопаді 2021 року електричної енергії не підтверджена жодними документальними доказами (тобто первинними документами, які підтверджують вартість всіх складових, необхідних для формування розрахунку фактичної вартості поставленої у листопаді 2021 року позивачем відповідачу електричної енергії - примітка суду).
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, саме позивач має довести обґрунтованість визначеної ним вартості електричної енергії, як поставленої у листопаді 2021 року, так і поставленої протягом дії Договору, проте належних до допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин ним, до матеріалів справи не додано.
При цьому колегія суддів вважає помилковою позицію позивача про те, що, так як ним було поставлено електричну енергію на суму, яка перевищує ціну Договору, а відповідачем її прийнято без жодних зауважень, електрична енергія поставлена після того, як відповідачем було отримано енергію в межах загальної ціни Договору, фактично набута останнім без відповідної правової підстави, а відтак плата за таку енергію має бути стягнута на підставі ст. 1212 ЦК України та зауважує позивачу на тому, що за умовами Договору він прийняв на себе обов'язок постачати відповідачу електричну енергію у період з квітня по грудень 2021 року у визначених у Договором обсягах на загальну суму 2 429 367,36 грн., а відтак, у випадку поставки ним у період з квітня по грудень 2021 року електричної енергії на суму, яка перевищує суму Договору проте в межах обсягів погоджено у Договорі він мав право ініціювати внесення змін до такого Договору або його розірвання, в тому числі і в судовому порядку.
Отже, вимога позивача сплатити за Договором грошові кошти, у сумі, яка перевищує ціну Договору, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 115 404,23 грн. відсутні.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення 3 % в сумі 2 172,13 грн. та інфляційних втрат 19 289,99 грн. не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 115 404,23 грн., то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення яким у задоволенні цих позовних вимог відмовляється.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 115 404,23 грн. за поставлену у листопаді 2021 року за умовами договору про постачання електричної енергії споживачу № 3107039ВЦ від 29.04.2021, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, 3 % в сумі 2 172,13 грн. та інфляційних втрат 19 289,99 грн.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі №910/12508/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі №910/12508/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі №910/12508/22 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12508/22.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала