ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1627/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Колоколова С.І.,
Разюк Г.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон”
на рішення Господарського суду Одеської області
від 26 вересня 2022 року (повний текст складено 26.09.2022)
у справі №916/1627/22
за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії “Південна залізниця”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон”
про: стягнення 57 586, 08 грн.,-
суддя суду першої інстанції: Смелянець Г.Є.
дата та місце винесення рішення: 26.09.2022, м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
У липні 2022 року до Господарського суду Одеської області звернулось Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Південна залізниця” (далі - позивач, АТ «Українська залізниця», Залізниця) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” (далі - відповідач, ТОВ СП «Нібулон») заборгованості в розмірі 57 586, 08 грн., а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на нарахування збору, порядок нарахування та сплати якого передбачено Правилами зберігання вантажів, затв. Наказом Мінтрансу від 21.11.2000 №644, за затримку вагонів для накопичення власних вагонів з причин, що залежать від вантажовідправника. Також, позивач просив суд визнати поважними причини пропущення позивачем строку позовної давності з причини, що не залежали від останнього та поновити йому строк для подання відзиву, з посиланням на встановлений в Україні карантин, у зв'язку з пандемією, спричиненою коронавірусною хворобою (COVID-19) та воєнний стан, введений Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22 (суддя Смелянець Г.Є.) позовні вимоги Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії “Південна залізниця” задоволено у повному обсязі.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт затримки вантажу саме з вини відповідача, а відповідачем, у свою чергу, не доведено суду, що затримка вантажу сталася не з його вини.
Водночас, з посиланням на ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд залишив без розгляду клопотання АТ «Українська залізниця» про визнання поважними причин пропущеної позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки заяви відповідача про застування строків позовної давності до господарського суду не надходило.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” звернулось безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22, застосувати строки позовної давності у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії “Південна залізниця” до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” відмовити у повному обсязі.
На думку скаржника, оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, а позовні вимоги безпідставними, з огляду на наступне:
- судом порушено норми процесуального законодавство, оскільки суд вирішив справу за відсутності відзиву відповідача на позов, незважаючи, що можливість вчасного подання документів з боку останнього ускладнена веденням активних бойових дій на території Миколаївської області та регулярних обстрілів м. Миколаєва, на території якого розташовано ТОВ СП «Нібулон»;
- позов було подано с пропуском строку на таке подання, оскільки строк позовної давності у справах із залізницею становить 6 місяців, (ст. 137 Статуту залізниць України), а відповідно до доводів позову, підстава для надання останнього виникла 23.09.2021. Вказане є підставою для відмови у задоволенні позову, проте, рішення суд першої інстанції не містить жодних мотивів, за якими він би визнав наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду. Водночас, позивачем жодним чином не обґрунтовано причинно-наслідковий зв'язок між введенням військового стану та його неможливістю вчасно подати позов;
- підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні, оскільки затримка вагонів відбувалась за обставин, що залежать від Залізниці, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного поїзда, про що було вказано у зауваженнях до відповідних накопичувальних карток, які надані позивачем до позову
- ТОВ СП «Нібулон» сплатило позивачу у повному обсязі послугу з накопичення вагонів на коліях загального користування відповідно до умов Додатку №1-4 до договору (що підтверджує і сам позивач), з метою навантаження та формування усіх вагонів та оформлення їх як маршрутної відправки;
- за пунктами 8, 9 Правил №644, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, істотною обставиною, яку необхідно встановити у даній справі є наявність вини ТОВ СП «НІБУЛОН» у затримці, проте, ні позивач, ні суд першої інстанції жодним чином не обґрунтували та не надали належних доказів наявності вини відповідача у затримці вагонів на коліях станції;
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
10.11.2022 від АТ "Українська залізниця" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує, що до правовідносин, де перевізником є Залізниця, застосовується спеціальний строк позовної давності, який підпав під період карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, дію якого на даний час продовжено. Тому, на думку позивача у вирішенні цього питання слід застосувати п.12 Прикінцевих ті перехідних положень Цивільного кодексу України, що знаходить своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 у справі №903/323/20. Водночас, Залізниця вказує, що відповідно до ч.1 ст. 263 Цивільного кодексу Україні, перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборні сила), якою з 24.02.2022 є введення воєнного стану в Україні. Крім того, на переконання позивача, оскільки клопотання про застосування строків позовної давності відповідачем до місцевого господарського суду не подавалась, то на стадії апеляційного оскарження, з огляду на вказані норми права, заява не підлягає задоволенню.
Водночас, по суті спору Залізниця наполягає на тому, що актами загальної форми було засвідчено факти затримки вагонів; затримка вагонів відбулась з причин оформлення вантажу після збирання їх з місць навантаження/вивантаження, які простоюють в очікуванні оформлення перевізних документів відправником ТОВ СП «Нібулон» на маршрут, а отже з вини відповідача.
Таким чином, Залізниця вважає, що Господарський суд Одеської області ухвалив обґрунтоване рішення, з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просить апеляційну скаргу ТОВ СП «Нібулон» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22 залишити без змін.
30.11.2022 від ТОВ СП «Нібулон» до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, в якому відповідач зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів, наведених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу. Також, апелянт зауважив, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що збір за зберігання вантажу та плата за накопичення вагонів не є тотожними послугами. На думку скаржника, позивач такими діями намагається двічі отримати грошові кошти за де-факто одну і ту саму послугу - знаходження вагонів відправника на коліях станції в очікуванні формування маршрутної відправки. Скаржник наполягає на тому, що предметом спору є правовідносини, які виникли під час «маршрутного перевезення», яке має спеціальні умови та відноситься до «окремих послуг» (Додаток 1-4, 2-5 до Договору), які є відмінними від загальних умов перевезень внаслідок своєї специфіки і сутті операцій - «накопичення вагонів з вантажем».
Скаржник вважає, що сама по собі процедура «накопичення вагонів» передбачає затримку окремих вагонів (порожніх/з вантажем) на певний час, обумовлений обома сторона з метою формування маршрутного поїзда (50 вагонів), на що Залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем Договору. Дана послуга кореспондується з тарифом встановленим на цю послугу. Отже, спеціальні правовідносини «Послуги накопичення вагонів маршрутного потягу» передбачають сплату платежів виключно за «затримку власних вагонів Перевізника» до складу якої входить «затримка вантажу з вини Замовника».
ТОВ СП «Нібулон» посилається на те, що 20.11.2019 АТ "Українська залізниця» видано роз'яснення №Ц-2/58/405-19 щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП), згідно п. 3.5 яких зазначено, що збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується. Такі роз'яснення АТ "Українська залізниця» пояснюють порядок реалізації правовідносин сторін під час накопичення маршрутного поїзда, під час якого збір за зберігання вантажів не нараховується.
При цьому, апелянт наводить аналогічну правову позицію, викладену у постановах Північного апеляційного господарського суду, справи: №№ 910/20843/20 від 03.11.2021; 910/18746/20 від 26.05.2021; 910/20799/20 від 01.02.2022; 910/19623/20 від 17.01.2022; 910/20851/20'від 25.08.2021; 910/904/21 від 21.02.2022; 910/908/21 від 27.10.2022; 910/18899/20 від 30.09.2021; 910/1551/21 від 08.07.2021; 910/1552/21 від 30.06.2021; 910/910/21 від 13.09.2021.
Відповідач також вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, оскільки розглядав час перебування ваґонів на коліях, зафіксований в актах форми ГУ-23, як час затримки вагонів з вини Відправника.
06.12.2022 від АТ "Українська залізниця» до суду надійшов відзив на пояснення відповідача із запереченнями на викладені доводи ТОВ СП «Нібулон», в яких, зокрема, позивач зазначає, що затримка вагонів на станційних коліях станції «Решетилівка» відбулась саме з вини відповідача.
За твердженням позивача, АТ «Українська залізниця» дійсно надавалось за вих. №Ц-2-58/405-19 від 20.11.2019 роз'яснення щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного маршрутного поїзда. Однак, листом від 28.08.2020 за вих. №ЦТЛ-19/1513 АТ "Українська залізниця» повідомило про припинення дії Договору про перевезення вантажів за розкладом руху маршрутних поїздів від 26.09.2019 (розміщено на сайті http://uz-cargo.com/contractprojects-docs.html#special-conditions).
Таким чином, АТ "Українська залізниця" наполягає на тому, що не можуть застосовуватись роз'яснення до договору, який припинив свою дію.
Позивач також зазначає, що судова практика на яку посилається відповідач, стосується спорів, які виникали з правовідносин на підставі Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів (Договір РРМП) та у період дії роз'яснення №Ц-2-58/405-19 від 20.11.2019, які припинили свою дію у 2020 році.
19.01.2023 ТОВ СП «Нібулон» надало до суду клопотання про врахування судової практики під час розгляду даної справи, а саме висновку Верхового Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану та у зв'язку із перебуванням головуючого судді Савицького Я.Ф. у відпустці з 07.03.2023 по 17.04.2023, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” на рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
26.06.2020 ТОВ СП "Нібулон" в порядку, встановленому ст. 634 Цивільного кодексу України, направило АТ "Українська залізниця" заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №14291113/2020-001 від 25.02.2020. Вказана заява підписана шляхом накладення електронного цифрового підпису 26.06.2020.
У то же день, 26.06.2020 АТ «Українська залізниця» (Перевізник) направлено ТОВ СП "Нібулон" (Замовник) інформаційне повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 (в редакції від 27.08.2021 та який вводиться в дію 01.09.2021), яким позивач засвідчив прийняття від ТОВ СП «Нібулон» пропозиції (акцепт) укладення вищенаведеного договору та повідомило про присвоєння Замовнику кодів відправника/одержувача - 8496, платника - 8211375 з відкриттям особового рахунку з ідентичним номером.
Також повідомлено, що код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер договору.
За умовами п. 1.1 вказаного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (в редакції, що оприлюднено 31.05.2020 та яка вводиться в дію 01.07.2020) (надалі - договір) предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та /або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном Перевізника не є орендною платою.
Відповідно до п.1.2 договору при виконанні договору сторони використовують такі скорочені найменування нормативно-правових актів:
- Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут залізниць України);
- Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 (далі - Правила перевезення вантажів);
- Правила планування перевезень вантажів (статті 17-21 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за №1030/7318 (далі - Правила планування перевезень вантажів);
- Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458 (далі - Правила користування вагонами);
- Збірник Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356 (далі - Збірник Тарифів, Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, відповідно);
- Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС)
- Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ).
У п. 1.3 договору сторони погодили, що наведені нижче визначення вживаються в договорі в такому значенні, зокрема:
- ЕПД - електронний перевізний документ;
- маршрутна відправка - партія вантажу за однією накладною, яка відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені Перевізником;
- маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами;
- перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов'язується доставити довірений Замовником вантаж до п. призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому Договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до Договору, Статуту залізниць України, Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС, КОТІФ відповідно;
- первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, інші;
- послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - послуги, що надаються Перевізником Замовнику згідно з Договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки Замовника;
- розрахункові документи - документи, що відображають розрахунки між Сторонами та формуються на підставі первинних документів.
Згідно з п.1.4 договору надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до п. 2.1 договору Замовник зобов'язаний, зокрема:
- надавати місячні замовлення на перевезення (п. 2.1.1);
- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника; (п. 2.1.4);
- відшкодовувати Перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5);
- у строки, встановлені розділом 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу фор-ми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та надавати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п. 2.1.7).
В свою чергу, за умовами п.п. 2.3.2, 2.3.5 договору Перевізник зобов'язаний:
- приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) Замовника або у власних вагонах (контейнерах) Перевізника, надавати власні вагони (контейнери) Перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками Замовника, згідно інформації розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та Збірнику тарифів;
- складати документи, передбачені п. 1.3., 1.4. та розділом 4 договору, щодо нарахування сум платежів.
Відповідно до п. 3.1 договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Згідно з п. 3.4 договору Замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях не загального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від Перевізника.
За пунктом 7.3 договору строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.
Згідно з п. 13 договору невід'ємною частиною останнього є додатки, зокрема:
- додаток 1-1 «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами»;
- додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів» (далі Додаток №1-4).
Згідно з п.1 Додатку №1-4, на окреме замовлення Перевізник надає послуг и Замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів Перевізника та / або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Відповідно до п. 2 Додатку №1-4, станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Для організації накопичення вагонів Замовник направляє для погодження Перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду Перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення Замовника, Перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову (п.3 Додатку №1-4).
За умовами п.4 Додатку №1-4, в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, Замовник щомісячно надає Перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
На станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (п.5 Додатку №1-4).
Відповідно до п.6 Додатку №1-4, початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником (п. 7 Додатку №1-4).
Згідно з п.8 Додатку №1-4, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
У п.9 Додатку №1-4 встановлено, що за послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом “Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу” відповідно до Додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.9.1);
- за затримку вагонів Замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.9.2);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (9.3).
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується.
Відповідно до п.10 Додатку №1-4, нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Пунктом 13.1 договору встановлено, що у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
За твердженням ТОВ СП “НІБУЛОН”, останнє не має власних потужностей для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів на власній території, у зв'язку з цим між ПАТ “Українська залізниця” та ТОВ СП “Нібулон” (Користувач) 30.05.2017 було укладено договір №4230 про подачу та забирання вагонів при станції Решетилівка Південної залізниці (далі - договір №4230).
Строк дії цього договору визначений з 25.06.2017 по 24.06.2022 (включно).
Відповідно до умов п.1 договору №4230, згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка належить Користувачу, примикає через стрілку №9 до колії №1 станції Решетилівка Південної залізниці і яка обслуговується локомотивом Залізниці. Межею під'їзної колії є знак “Межа під'їзної колії”, який встановлено на відстані 156 м від вістря стрілки №9.
Згідно з п.6. договору №4230, вагони на під'їзну колію подаються локомотивом Залізниці із розставленням вагонів на місцях завантаження, вивантаження. Здача вагонів провадиться: на місцях завантаження, вивантаження. Загальна кількість вагонів, які передаються на під'їзну колію однією групою, не більше 08 одиниць.
Час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту подачі вагонів на під'їзну колію до моменту отримання Залізницею повідомлення Користувача про готовність вагонів до забирання (п.10 договору №4230).
У п.14 договору №4230 встановлено, що Користувач сплачує Залізниці плату:
- за подачу, забирання вагонів;
- за користування вагонами (контейнерами) - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами, ставками Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (далі Збірник тарифів). За час перебування на під'їзній колії вагонів, що належать підприємствам, чи орендовані ними, плата не вноситься, якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї, або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків;
- за складування вантажів або примикання під'їзних колій у смузі відведення, компенсує плату за земельну ділянку, зайнятої під'їзною колією і спорудами Користувача за узгодженим тарифом;
- інші збори і плати, які встановлені Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів згідно Збірника тарифів або за узгодженими тарифами.
Збори і плати вносяться: 100% попередня оплата.
Апеляційним судом встановлено, що на виконання умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2022, ТОВ СП «Нібулон» надано позивачу замовлення про надання окремих послуг №14291113/2021-0005 від 22.09.2021 стосовно накопичення вагонів, яке було прийнято Залізницією, про що свідчить повідомлення про умови надання окремих послуг №43-14291113/2021-0001 від 30.09.2021.
Також, з огляду на матеріали справи вбачається, що по станції «Решетилівка» відповідач проводив навантаження 48 залізничних вагонів, накопичення яких у період з 24.09.2021 по 25.09.2021 на станції «Решетилівка» регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Українська залізниця” проводилось на коліях станції (коліях загального користування), що засвідчено Актами загальної форми ГУ-23, наступними партіями:
- №480, №497 від 24.09.2021 на вагони №№95932117, 95932018, 95412128, 95410304, 95931978, 95932026, 95410247, 95606216;
- №485, №500 від 24.09.2021 на вагони №№95410809, 95606364, 95411443, 95931481, 95411187, 95931416, 95411088, 95931473;
- №486 №498 від 25.09.2021 на вагони №№95932067, 95411245, 95411054, 95606406, 95931663, 95410833, 95605358, 95932059;
- №491, №499 від 25.09.2021 на вагони №№95407623, 95407649, 95410288, 95411229, 95606521, 95931648, 95931655, 95932075;
- №492 від 25.09.2021 на вагони №№95407672, 95411401, 95931424, 95931440, 95931507, 95931630, 95931986, 95932182;
- №496 від 25.09.2021 на вагони №№95407615, 95410270, 95410445, 95410775, 95411179, 95605317, 95605747, 95605861.
Матеріали справи свідчать, що після накопичення групи 48 власних вагонів з вантажем “пшениця” на коліях загального користування станції відправлення «Решетилівка» регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Українська залізниця”, ТОВ СП “Нібулон” (вантажовідправником) була оформлена накладна №43656388 на відправлення цієї групи вагонів.
25.09.2021, відповідно до накладної №436563388 АТ «Українська залізниця» прийняло до перевезення по станції «Решетилівка» маршрутний поїзд у кількості 48 залізничних вагонів, які надалі слідували по маршруту «Решетилівка» - «Миколаїв-вантажний».
На підставі Актів загальної форми ГУ-23 №№496/497, 498/499/500, 491, 492 позивачем сформована накопичувальна картка форми ФДУ-92 №26090083 від 26.09.2021, згідно з якою відповідачу було нараховано плату за зберігання вантажів на загальну суму 47 988,40 грн. без ПДВ.
Накопичувальну картку №26090083 від 26.09.2021 підписано представником вантажовласника - ТОВ СП «Нібулон» зауваженнями наступного змісту: “Маршрут відправлено маршрутною відправкою за попередньою заявкою в АС Месплан. Надано письмову заявку №323 щодо накопичення маршруту згідно Додатку 1-4 Договору про надання послуг”.
За твердженням позивача, ТОВ СП “Нібулон” погодився зі стягненням плати за вільним тарифом “Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу” та плати за користування вагонами, але від нарахованого збору за зберігання вантажу у сумі 47 988,40 грн. без ПДВ відмовився. Вказане зазначено у позовній заяві та не заперечується сторонами у справі.
При цьому, позивач вважає, що неспроможність відповідача швидко сформувати маршрутну відправку є причиною тривалого перебування вантажу на станційних коліях протягом 24.09.2021-25.09.2021 і, як наслідок, проведених позивачем нарахувань за надані послуги зберігання вантажу на коліях загального користування, враховуючи, що першу партію вагонів на відправку відповідачем подано на станційні колії 24.09.2021 об 11 год. 20 хв., а перевізний документ на повний маршрутний поїзд - накладну №43656388 надано перевізнику 25.09.2021 о 18 год. 14 хв., що підтверджується електронним підписом «ЕЦП» Кічій Р.А. у графі №55 накладної.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовився від сплати нарахованого позивачем збору за зберігання вантажу, Залізниця звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
Детальний розрахунок заборгованості по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №26090083 від 26.09.2021 на загальну суму 47 988,40 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 9 597,68 грн., всього - 57 586,08 грн. з ПДВ, виконаний позивачем на підставі п. 2.1 розділу 3, п.4 розділу 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, виходячи зі ставки плати в розмірі 4 грн. за одну тонну вантажу за кожну добу із застосуванням коригуючих коефіцієнтів 3, 023 грн. згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 11.08.2021 №418 та п.9 Правил зберігання вантажів.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, оскільки суд вирішив справу за відсутності відзиву відповідача на позов.
Обґрунтовуючи свою позицію у даному питанні, відповідач зазначає, що суд не врахував те, що можливість вчасного подання документів з боку ТОВ СП «Нібулон» ускладнена веденням активних бойових дій на території Миколаївської області та регулярних обстрілів м. Миколаєва, на території якого розташовано підприємство.
В контексті наведеного судова колегія зауважує, що за змістом п.6 ч.2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на позов суд встановлює в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Частиною 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Апеляційною колегією встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 25.07.2022 було відкрито провадження у справі №916/1627/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. В даній ухвалі суду відповідачу строк для подання до суду відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказана ухвала одержана відповідачем 04.08.2022, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, однак відзив на позов, у встановлений в ухвалі суду від 25.07.2022 строк до суду не надав.
При цьому, частинами 1-4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Враховуючи наполягання відповідача на неможливості вчасного подання відзиву ТОВ СП «Нібулон», у зв'язку із регулярними обстрілами м. Миколаєва, на території якого розташовано підприємство, апеляційний суд наголошує, що відповідач не був позбавлений права на звернення до місцевого господарського суду із заявою про продовження встановленого судом строку на подання відзиву в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України.
Проте, доказів відповідного звернення до суду першої інстанції у матеріалах справи не міститься.
Таким чином, з огляду на приписи ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, місцевий господарський суд розглянув дану справу без порушення відповідних процесуальних норм.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем передбаченого ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 137 Статуту залізниць України шестимісячного строку позовної давності, то оскільки заява про таке застосування відповідачем в суді першої інстанції не заявлялась, у судової колегії відсутні підстави до дослідження відповідного питання.
Також колегія суддів зазначає щодо нерелевантності до даних правовідносин судової практики, на яку посилається апелянт (зокрема, постанови Верховного Суду у справах №№910/20843/20, 910/20799/20, 910/19623/20, 910/904/21, 910/908/21, 910/1552/21 та ін.), оскільки висновки, на які посилається відповідач, стосуються правовідносин та обставин, які відрізняються від тих, що є предметом розгляду в даній справі. Вказані постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийняті відповідні судові рішення.
Так, надана відповідачем судова практика стосується розгляду господарським судом міста Києва спорів, які виникали з правовідносин на підставі Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів та у період дії роз'яснення №Ц-2-58/405-19 від 20.11.2019, які припинили свою дію у 2020, у зв'язку з введенням в дію змін та доповнень до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом і внаслідок роз'яснення №Ц-4-83/2888-20 від 23.12.2020.
Щодо суті спору.
За змістом ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин.
Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 306 Господарського кодексу України, передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Водночас, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, правилами, що видаються відповідно до них. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ч.5 ст. 307 Господарського кодексу України).
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України).
Разом з цим, права й обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.
Постановою Кабінету міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України (далі-Статут), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п. 2 Статуту).
У ст. 71 Статуту залізниць зазначено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Предметом даного спору є правовідносини, які виникли під час «маршрутного перевезення» при застосуванні послуги щодо накопичення вагонів, яке передбачено укладеним між сторонами Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001.
Відповідно до п.2 Правил перевезення вантажів маршрутами відправника, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 №334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №565/6853, маршрутом відправника (далі - маршрут) уважається поїзд установленої маси або довжини, сформований відправником відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Мінтрансу України від 20.12.1996 №411 та зареєстрованих у Мінюсті України 25.02.1997 за №50/1854, та плану формування поїздів на залізничній під'їзній колії підприємства або за договором із залізницею - на коліях залізничної станції призначенням на одну станцію або з розпиленням на кількох станціях з обов'язковим зменшенням кількості його переробок на попутних технічних станціях.
Судова колегія вказує, що виходячи з вищезазначеного, умов Договору №40-14291113/2020-001 та матеріалів даної справи, між сторонами склались спеціальні правовідносини з перевезення вантажів, а саме: перевезення маршрутним потягом, який відповідає установленій довжині та прямує на одну станцію призначення.
Як зазначалось вище, пунктом 13.1 вказаного Договору встановлено, що у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Договір №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020 має спеціальні умови, що відносяться до «окремих послуг», що унормовано, зокрема, Додатком №1-4 до Договору, і які є відмінними від загальних умов перевезень внаслідок своєї специфіки і сутті операцій - «накопичення вагонів з вантажем».
Додаток №1-4 до Договору є невід'ємною частиною останнього.
Виходячи з приписів Додатку №1-4 «Умови накопичення вагонів» до Договору, при перевезенні вантажу маршрутними відправками та відсутності можливості формувати маршрут на під'їзній колії, що належить відповідачу, навантажені вагони затримуються на коліях станції.
Судом встановлено, що ТОВ СП “НІБУЛОН” не має власних потужностей для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів на власній території, а тому, саме для отримання послуги з накопичення вагонів відповідач скористався передбаченими Договором відповідними можливостями.
Водночас, для проведення навантаження зернових вантажів на під'їзній колії ТОВ СП «НІБУЛОН» між сторонами був укладений Договір про подачу та забирання вагонів - №4230.
Суд враховує, що згідно з п.6 Договору про подачу та забирання вагонів загальна кількість вагонів, які передаються на під'їзну колією однією групою, становить не більше 8 одиниць.
Отже, з урахуванням приписів Додатку №1-4 до Договору та умов Договору №4230, у даному випадку метою позивача, при замовленні спеціальної послуги, було саме накопичення вагонів для формування маршрутного поїзда в 48 вагонів.
Тобто, сама по собі процедура накопичення вагонів апріорі передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що Залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем Договору.
Так, ТОВ СП “НІБУЛОН” на коліях станції «Решетилівка» (коліях загального користування), наступне накопичення вагонів: 24.09.2021 о 11 год. 20 хв. подано 8 вагонів; 24.09.2021 о 15 год. 15 хв. подано 8 вагонів; 24.09.2021 о 23 год. 50 хв. подано 8 вагонів; 25.09.2021 о 03 год. 10 хв. подано 8 вагонів; 25.922021 о 12 год. 50 хв. подано 8 вагонів; 25.922021 о 18 год. 20 хв. подано 8 вагонів.
Таким чином, Перевізник надав Замовнику, згідно Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої Замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
В свою чергу, Замовник отримав вказану послугу з накопичення вагонів, оскільки в період з 24.09.2021 по 25.09.2021 фактично сформовано маршрутний поїзд, проведено навантаження вагонів та оформлено перевізний документ (накладну), за що відповідачем було сплачено відповідні платежі, які визначені у п.9 Додатку №1-4 до Договору.
Інших платежів послуга «накопичення вагонів» не передбачає.
ТОВ СП «Нібулон» погоджується із нарахованою Залізницею платою за накопичення вагонів по станції «Решетилівка» по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №26090083 від 26.09.202.
Однак, ТОВ СП «Нібулон» заперечує проти нарахованої суми збору за зберігання вантажу по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №26090083 від 26.09.2021, оскільки за твердженням останнього збір за зберігання вантажу та плата за накопичення вагонів є тотожними послугами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує свою позицію посиланням на п.п. 8, 9 Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 (далі - Правила №644), якими врегульовані порядок та умови нарахування збору за зберігання вантажу.
Пунктом 5 Правил №644 встановлено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Статтею 46 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до п. 3 зазначених Правил, для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.
Згідно п.8 Правил №644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами п. 9 Правил №644 встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил №644 нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Позивач наполягає на тому, що існує факт затримки вагонів з вини клієнта, який пов'язаний з оформленням вантажу після забирання їх з місць навантаження/вивантаження. Зазначаючи, що першу партію вагонів на відправку відповідачем подано на станційні колії «Решетілівка» 24.09.2021 об 11:20 год., друга партія вагонів подана 24.09.2021 о 15:15 год., третя партія вагонів подана 24.09.2021 о 23:50 год., четверта партія вагонів подана 25.09.2021 о 03:10 год., п'ята партія вагонів подана 25.09.2021 о 12:50 год. й остання партія вагонів подана 25.09.2021 о 18.20 год., а перевізний документ накладну №43656388 надано перевізнику 25.09.2021 о 18:14 год., що підтверджується електронним підписом «ЕЦП» Кічій Р.А. у графі №55 накладної. Залізниця вважає, що таке очікування оформлення перевізного документу відбулось внаслідок вини ТОВ СП «Нібулон» та є підставою для нарахувань за послуги щодо зберігання вантажу.
Вказане накопичення вагонів засвідчено актами загальної форми ГУ-23, що повністю узгоджується з вимогами п.п. 5-8 Додатку №1-4 до Договору.
У даному контексті слід зазначити, що сама по собі процедура «накопичення вагонів» передбачає перебування окремих вагонів (порожніх/з вантажем) протягом певного часу, обумовленого обома сторонами, на коліях Залізниці з метою формування маршрутного поїзда (48 вагонів), на що саме Залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем Договору та Додатку №1-4.
Відтак, відповідна затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг.
Колегія суддів критично ставиться до тверджень позивача стосовно наявності вини відповідача в простої вагонів з огляду на те, що затримка вагонів відбулась з причин простою вагонів в очікуванні оформлення перевізних документів з боку ТОВ СП “Нібулон” на маршрут.
Судова колегія звертає увагу на п.1.3. Договору, відповідно до якого маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами, однак зауважує, що:
- статтею 23 Статуту надано право оформлення однієї накладної на маршрут або групу вагонів, при перевезенні масових вантажів, на зворотному боці якої зазначаються для кожного вагона маса вантажу і кількість місць;
- пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644) встановлено, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 №542, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за №798/5989);
- якщо вантажі мають одне найменування, приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу, то таки вантажі маршрутом або групою вагонів приймаються до перевезення за одним перевізним документом (п.6.1. Правил оформлення перевізних документів).
У накладній №43656388 в графі 29 проставлена відмітка в розділі «групова/маршрутна відправка». В графі 19 вказано «Загальна кількість вагонів - 48. Відповідно Додатку №3 до Правил оформлення перевізних документів в графі 64 вказується номер маршруту. Відправником зазначено найменування відправки - «пшениця».
Відтак, ТОВ СП “НІБУЛОН” повністю дотримано умови Договору та вказаних нормативних актів щодо оформлення маршрутного потягу однією накладною з відомістю вагонів що перевозяться маршрутом.
Водночас, з огляду на вищевикладене вбачається, що оформлення / не оформлення окремої накладної на кожну партію вагонів з маршрутного потягу, або одного документу на весь маршрутний потяг, жодним чином не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 48 вагонів з вантажем.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) в даному випадку відбувається в рамках договірних відносин (є предметом послуги за яку сплачується тариф), отже не може кваліфікуватись як «матеріальна відповідальність» та не має такого елементу як «вина» відправника.
Щодо самого факту складення Актів форми ГУ-23, то судова колегія зазначає, що даний обов'язок сторін встановлено умовами п.8 Додатку №1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в Акті загальної форми ГУ-23.
В Актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (п. 8 Правил користування вагонами та контейнерами).
Тобто, в умовах Договору, що регулює спеціальну послугу та відповідно наведеним вимогам Правил користування вагонами та контейнерами, Сторонами узгоджено, що Актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що, в свою чергу, є предметом послуги «накопичення вагонів з вантажем до 48 вагонів - маршрутний поїзд», оскільки вказаний Акт відображає час, за який сплачується тариф.
Проте, судом першої інстанції не досліджено наведені нюанси укладеного Договору, а прийнято до уваги лише позиція Залізниці, яка не враховуючи на запропоновані нею же умови Договору, трактує загальні підстави, визначені для укладення актів загальної форми ГУ-23, на свою користь, незважаючи на те, що у даному випадку форми ГУ-23 не є документом, що засвідчує вину вантажовідправника стосовно затримки вагонів.
Разом з цим, окремо судова колегія звертає увагу на те, що Акти загальної форми ГУ-23 підписані невстановленими особами, оскільки не зазначені прізвища підписантів в графі «Підпис», а комерційний агент Лазарева Ю.С., яка зазначена у спірних Актах, за твердженням відповідача, не є співробітником ТОВ СП «НІБУЛОН».
Також варто звернути увагу на те, що з аналізу умов Додатку №1-4 «Умови організації накопичення вагонів» вбачається, що у період «накопичення» сплачується плата, яка встановлена в п. 9.1. цього Додатку - за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку №1-1 до Договору. При цьому, Додаток №1-1 - це «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами».
Разом з цім, в період «затримки вагонів» з вини Замовника (саме затримки вагонів а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому, обов'язковим елементом встановленим для застосування п. 9.2. Додатку №1-4 до Договору є «затримка з вини Замовника».
Отже, навіть п.9 Додатку №1-4 не ототожнює, а розділяє «накопичення рухомого складу» (п.9.1) та «затримку вагонів Перевізника» (п.9.2).
Відтак, апеляційна колегія погоджується з доводами апелянта про те, що вищенаведені обставини затримки вагонів не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від Залізниці.
Додатково слід звернути увагу що п. 9.2. Додатку №1-4 до Договору застосовується «на шляху прямування» (перевезення) а накопичення маршрутного потягу (9.1. Додатку №1-4 до Договору) відбувається на загальних коліях коли маршрутний потяг ще не прийнято до перевезення Залізницею (перевізні документи - накладна ще не складена).
Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
У ст. 6 Статуту зазначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статтею 110 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Тобто, до моменту оформлення накладної №43656388 у Залізниці не було підстав нараховувати вартість зберігання вантажу, з урахуванням, що у цей час враховувались саме договірні відносини з приводу «накопичення вагонів порожніх/з вантажем» на коліях станції у відповідності до умов Додатку №1-4 до Договору.
При цьому, «очікування накопичення маршруту до 48 вагонів» і «очікування оформлення перевезення» - це різні, не тотожні речі. Як зазначалось вище, вагони з маршрутного поїзду не будуть відправлені поки не буде сформований повний обсяг маршрутного поїзду, навіть якщо буде оформлено не одним перевізним документом а декількома (п. 1.3. Договору).
Крім того, в пункт 9 Правил №644 застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Однак, у даному випадку перебування вагонів на станції не викликано «затримкою оформлення документів», а є свідомою дією обох Сторін щодо «накопичення» маршрутного поїзда, що в свою чергу, є предметом договірної послуги з боку Позивача, оскільки до моменту повного виконання зобов'язань - формування 48 вагонів, маршрутний поїзд не може бути відправлений.
Правовідносини з «накопичення маршрутного поїзду з 48 вагонів з вантажем» мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона Перевізником (п.п. 6, 7 Додатку №1-4 до Договору), що в своє чергу є предметом окремої послуги (Додаток №1-4 до Договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому шо відсутні документи, а тому що не сформовано 48 вагонів (маршрут).
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що затримка вагонів на коліях загального користування сталася поза межами встановлених у Договорі строків та з порушенням порядку, визначеного у Додатку №1-4 до Договору «Умови накопичення вагонів».
Таким чином, відсутня протиправна поведінка або вина когось із сторін оскільки виконувались умови Договору.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що Залізниця безпідставно заявляє вимоги як «матеріальну відповідальність».
Окремо судова колегія зауважує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що 26.06.2020 ТОВ СП "Нібулон" акцептуючи укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №14291113/2020-001 від 25.02.2020, розраховувало на умови цього Договору, викладені у загальному доступі на відповідному сайті Залізниці, а тому подальше трактування окремих умов Договору з боку позивача, яке йде в розріз із суттю умов Договору та Додатку №1-4 До нього, дає підстави вважати, що поведінка позивача не є добросовісною.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а позовні вимоги АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії “Південна залізниця” про стягнення з ТОВ СП «Нібулон» коштів є необґрунтованими, оскільки підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом, при винесенні оскаржуваного рішення, не з'ясовано обставин, що мають значення для справи, а тому прийнято помилкове рішення про задоволення позову.
Враховуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” слід задовольнити, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22 належить скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 57 586, 08 грн. за зберігання вантажу.
Щодо розподілу судових витрат, то апеляційна колегія зазначає, що пунктом 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, відповідно до наведених вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:
- судовий збір за подачу позову залишити за позивачем;
- витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються у даному випадку на позивача - АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії “Південна залізниця”.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 у справі №916/1627/22 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця №5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії “Південна залізниця” (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра №7, код ЄДРПОУ 40081216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства “Нібулон” (54002, м. Миколаїв, Каботажний спуск, буд. 1, код ЄДРПОУ 14291113) 3 721, 50 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Судовий збір за подачу позову залишити за позивачем.
Доручити Господарському суду Одеської області на виконання даної постанови видати відповідні накази.
Матеріали справи №916/1627/22 повернути до Господарського суду Одеської області.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Разюк Г.П.