Справа № 489/5919/18
Кримінальне провадження №1-кп/489/179/23
Іменем України
19 квітня 2023 р. м. Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
із секретарями судових засідань - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження на підставі обвинувального акту за обвинуваченням:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Беркашат, Армавірського району, Республіки Арменія, громадянина України, з повною середньою освітою, не одруженого, перебуваючого у цивільному шлюбі, працюючого ПП Гаяне - водієм-експедитором, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 ч.2 КК України,
встановив.
ОСОБА_9 , 02.09.2018 р. близько 17.40 год., перебуваючи по вул. Будівельників, 18-а в м. Миколаєві, біля кафе «Затишний дворик», у стані алкогольного сп'яніння, маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, шляхом ривку, відкрито заволодів золотим ланцюжком, вагою 25 гр., вартістю 15669,75 грн., золотим кулоном «ладанка», вагою 3 гр., вартістю 1880,37 грн., золотим хрестиком, вагою 2 гр., вартістю 1253,58 грн., належними потерпілій ОСОБА_8 , спричинивши останній матеріальну шкоду на загальну суму 18803, 70 грн.
Дії обвинуваченого ОСОБА_9 , кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
В судовому засіданні обвинувачений вину визнав, заперечував нанесення потерпілій удару кулаком в обличчя, зазначаючи, що схопив ланцюжок, хотів зірвати його та потерпіла почала чинити опір і він лише відштовхнув її долонею, можливо в області обличчя, але не бив її. Інші обставини не заперечував, підтвердив перебування у стані алкогольного сп'яніння. Цивільний позов залишив на розсуд суду. Зазначив, що неодноразово вибачався перед потерпілою, намагався відшкодувати заподіяну моральну шкоду, але вона відмовлялась.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 пояснила, що 02.09.2018 р. о 17.20 год., йшла додому, почула як хтось позаду наблизився, вона обернулася і побачила обвинуваченого, який став зривати з неї золотий ланцюжок, через це вона стала чинити опір, після чого обвинувачений наніс їй удар у правий бік обличчя, зірвав ланцюжок і побіг. У неї було викрадено золоті ланцюг, ладанку та хрестик, які були повернуті працівниками поліції. При цьому наполягала, що обвинувачений наніс їй сильний удар по обличчю, після чого у неї був синець. Вона їздила до лікарні, робила знімок, у неї є медична документація. Цивільний позов підтримала.
Відповідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19.09.2018 р., ОСОБА_8 заявила про те, що 02.09.2018 р. приблизно о 17 годині 40 хвилин невстановлена особа, відкрито, шляхом ривка із застосуванням фізичного насильства, заволодів золотим ланцюжком, на якому знаходився кулон Божої матері та хрестик.
Протоколом огляду від 02.09.2018 р. з фототаблицею зображення, зафіксовано огляд ділянки місцевості, розташовану за адресою: м. Миколаїв, вул. Будівельників, 18а . В ході проведення огляду проводилася фотозйомка, нічого не вилучалось.
Згідно протоколу огляду від 02.09.2018 р. з фототаблицею зображення, оглянуто ділянку місцевості, розташовану за адресою: м. Миколаїв, перетин вул. 1 Лінія, вул. 11 Поздовжня, неподалік магазину «Візит». В ході проведення огляду вилучено: золотий ланцюжок з кулоном у вигляді «ладанки», хрестик.
Національний банк України від 11.09.2018 № 61-0053/49042 надав відомості про закупівельну ціну дорогоцінного металу (золото) в брухті станом на 02.09.2018, вартість 1 граму металу з золота, пробою «500» складає 535,72 грн., за пробою «583» складає 624,64 грн., за пробою «585», складає 626,79 грн.
Органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_9 , було кваліфіковано, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Однак, на переконання суду вказана кваліфікація є необґрунтованою та недоведеною стороною обвинувачення з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.186 КК України грабіж з об'єктивної сторони є відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними як викрадення. Але вона ігнорує це. Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову, можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо). З суб'єктивної сторони грабіж передбачає тільки прямий умисел, тобто, що особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, відкрито вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду. Обов'язковими суб'єктивними ознаками є корисливий мотив та корислива мета.
Кваліфікуючою ознакою частини 2 статті 186 КК України є насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Під таким насильством розуміється: фізичне насильство - обмеження волі (зв'язування, замкнення в певному приміщенні тощо), завдання ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності. Суспільна небезпечність такого грабежу підвищується у зв'язку з тим, що додатковими об'єктами тут є свобода, тілесна недоторканість особи;
Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують (абзац другий пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності").
При цьому статті 242 КПК України встановлює підстави для проведення експертизи, зокрема пунктом 2 частини другої встановлено що для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень проведення експертизи є обов'язковим.
Відповідно висновку експертизи № 335 від 31.03.2021 року (проведення якої, для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, відповідно до вимог ст.242 КПК України, є обов'язковим) у ОСОБА_8 не мається будь-яких тілесних пошкоджень. Діагноз «забій м'яких тканин обличчя» при оцінці ступеню тяжкості тілесних пошкоджень до уваги не приймався, так як не підтверджений об'єктивними клінічними даними.
Згідно зі ст. 91 КПК України мета вчинення кримінального правопорушення є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України суд може змінити обвинувачення та перекваліфікувати дії обвинуваченого на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи обвинуваченого за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.
Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на статті кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при визначені його громадських прав має право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора, які як сторона обвинувачення, здійснюють збирання доказів, у тому числі і шляхом проведення слідчих дій ( ч.2 ст. 93 КПК України).
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, висловлену у п. 60 Рішення у справі «Коробов проти України», яке набуло статусу остаточного, відповідно до якої Європейський суд з прав людини в черговий раз звертає увагу на те, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту», вимоги норм ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, суд приходить до переконання про недотримання стороною обвинувачення стандарту підтвердження доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в частині наявності такої кваліфікуючої ознаки вчинення злочину, як застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
Враховуючи наведене, виходячи із системного тлумачення Закону, оскільки кримінальна відповідальність за ч.2 ст. 186 КК України настає лише у тому разі, коли відповідні протиправні дії вчинялися із застосуванням насильства, а тому відсутність доказів вчинення відносно потерпілої насильства, як кваліфікуючої ознаки частини другої є підставою для тлумачення усіх сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого на його користь.
Доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).
Суд зазначає, що під час судового засідання прокурором не було надано суду будь-яких доказів, які б доводили, що під час відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_8 , ОСОБА_9 застосував насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої.
Отже, в судовому засіданні стороною обвинувачення не доведено достовірними, належними та достатніми доказами, що обвинувачений ОСОБА_9 , в ході відкритого викрадення майна ОСОБА_8 , застосував щодо неї насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, і таких доказів не встановлено в ході судового розгляду справи.
Відповідно до частини 3 статті 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Частиною 3 статті 370 КПК України та частиною 1 статті 94 КПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження.
Приписами статті 337 КПК України визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до пункту 23 Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29 червня 1990 року, всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі 366/3050/16-к, згідно із ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, та за умови, що такі дії особи охоплюються обсягом висунутого їй обвинувачення.
Отже, при наявності іншого складу кримінального правопорушення, на підставі статті 337 КПК України, суд має право перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_9 з частини 2 статті 186 КК України на частину 1 статті 186 КК України.
Згідно з рекомендаціями, викладеними у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на статті кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист.
Дії ОСОБА_9 щодо відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, охоплювалися обсягом пред'явленого обвинувачення. Наведене зумовлює саме необхідність перекваліфікації діянь обвинуваченого ОСОБА_9 в порядку п. 2 ч.3 ст. 337 КПК України з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 1 ст. 186 Кримінального кодексу України (відкрите викрадення чужого майна (грабіж)), що покращує становище обвинуваченого.
Дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов до переконання, що вони доводять факт того, що дії ОСОБА_9 слід кваліфікувати за частиною 1 статті 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання, необхідні і достатні для її виправлення та попередження нових злочинів.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
При цьому, згідно вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України віднесено до нетяжких злочинів.
При вивчені особи обвинуваченого, встановлено, що він має постійне місце роботи, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліках у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, має постійне місце проживання та перебуває у цивільному шлюбі.
Обставиною, що пом'якшує покарання, передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, передбаченою ст. 67 КК України є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено випискою із медичної карти амбулаторного хворого № 2229 від 02.09.2018 р.
Суд приходить до висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.1 ст.186 КК України, що відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України буде достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Враховуючи обставини справи, а саме спонтанність умислу на викрадення, відсутність негативних наслідків діяння для потерпілої, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, суд дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, у зв'язку з чим приймає рішення про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.
Також, суд покладає на обвинуваченого ОСОБА_9 обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню.
У строк відбуття покарання підлягає зарахуванню строк тримання ОСОБА_9 під вартою з 02.09.2018 по 28.09.2018.
По справі потерпілою ОСОБА_8 заявлено цивільний позов, у якому вона просила стягнути з ОСОБА_9 100 тисяч гривень моральної шкоди, заподіяної для неї внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
За положеннями ч.1 ст.1167 названого Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В ході судового розгляду доведено, що обвинувачений вчинив відносно ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, під час якого потерпіла зазнала страждання у зв'язку з викраденням належного неї майна, вона понесла душевні страждання, а відтак ОСОБА_8 на підставі наведених норм має право на відшкодування моральної шкоди, завданої неї неправомірними, винними діями ОСОБА_9 ..
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд визначає виходячи із характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань завданих ОСОБА_8 , їх тривалості, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи вимоги розумності і справедливості, на думку суду, сума моральної шкоди має становити 10 тисяч гривень, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої.
Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
У судовому провадженні відсутні витрати на проведення експертиз.
Керуючись ст. 374, 375 Кримінального процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 ч.1 КК України та призначити покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки.
На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України, покласти на засудженого обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_9 час тримання під вартою з 02.09.2018 р. по 28.09.2018 р.
Запобіжний захід засудженому у вигляді застави залишити попереднім до набрання вироком законної сили, а після набрання вироком законної сили, заставу у сумі 73540,00 грн., повернути заставодавцю ОСОБА_10 .
Стягнути з засудженого ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди - 10 000 (десять тисяч) гривен.
Речові докази: золотий ланцюжок із двома золотими підвісками у вигляді хрестика та «ладанки» - повернути потерпілій ОСОБА_8 .
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий: /підпис/
Згідно з оригіналом.
Виготовлено з автоматизованої
системи документообігу суду.
Суддя: