Справа № 761/14563/21 Головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.
Провадження № 22-ц/824/127/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
4 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині, скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання права власності,
У квітні 2021 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Глухенького С.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Київська державна нотаріальна контора, в якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини протягом трьох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили, визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 вересня 2020 року частково недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 54102064 від 17 вересня 2020 року, визнати за відповідачем право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 . 9 березня 2021 року позивач, дізнавшись про смерть батька, звернувся до Першої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено у видачі свідоцтва зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Також позивачу стало відомо про видачу відповідачу, яка була дружиною спадкодавця, свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2020 року та державної реєстрації за нею права власності на квартиру.
Позивач зазначив, що поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини стали його необізнаність про смерть спадкодавця, наявність у нього хвороби психічного характеру і перебування на лікуванні, введення на території України карантинних обмежень, а також його неповідомлення нотаріусом про відкриття спадщини. Внаслідок видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності на спірну квартиру порушуються права позивача, як спадкоємця першої черги за законом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька - ОСОБА_3 , протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1 від 17 вересня 2020 року, що видане державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори у спадковій справі № 203/2020 та зареєстроване в реєстрі за № 11-145.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинене 17 вересня 2020 року державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Сердцевич О.В., індексний номер 54102064, про реєстрацію права власності в цілому на квартиру АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 178,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивача були наявні перешкоди, які унеможливлювали та ускладнювали можливість вчасноподати заяву про прийняття спадщини з урахуванням його стану здоров'я, наявності захворювання, яке потребувало лікування, перебування на стаціонарному лікуванні, а також встановлених карантинних обмежень, що підтверджено належними та допустимими доказами, аналіз яких в сукупності свідчить про наявність у позивача об'єктивних, непереборних та істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті батька. Судом також враховано, що відповідач у своїй заяві про прийняття спадщини не вказала про наявність іншого спадкоємця першої черги за законом, у зв'язку з чим позивача не було повідомлено про відкриття спадщини. Ураховуючи наведені обставини, встановлені поважні причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини та фактично відсутність іншого способу захисту права на отримання спадщини, суд дійшов висновку про можливість поновлення позивачу строку на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки це є єдиний можливий спосіб захисту порушених прав та подальшого оформлення спадкових прав на майно померлого. Внаслідок поновлення позивачу такого строку, видачею іншому спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину порушується його право на спадщину, що є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого відповідачу, недійсним. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідною від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, тому підлягає задоволенню як така, що відповідає вимогам закону та є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. Щодо позовної вимоги про визнання за відповідачем права власності на 1/2 частку спірної квартири, то вона визнана судом передчасною з огляду на обставини задоволення інших вимог позову, які зумовлюють необхідність вчинення нотаріусом подальших дій, в які суд втручатись не вправі.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника - адвоката Шейко В.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, враховуючи під час вирішення спору наявність захворювання у позивача, не вказав, яким чином воно впливає на обставини непереборності та неможливості звернення до нотаріуса в шестимісячний строк із заявою для прийняття спадщини, а також не звернув уваги, що позивач, будучи хворим з 2006 року, не визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним, не має опікуна та групу інвалідності. Зазначаючи в рішенні, що підставою для поновлення строку є перебування позивача на стаціонарному лікуванні, суд не надав жодної оцінки періодів такого перебування та наявності можливості для звернення до нотаріуса, адже знаходження у лікарні не покриває визначений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини. Позивачем не доведено, що він не мав можливості звернутися до нотаріуса для оформлення спадщини після смерті батька, а обов'язок щодо сповіщення позивача про вчинення нотаріальних дій у нотаріуса відсутній та, відповідно, право позивача на звернення із заявою про прийняття спадщини не порушене. Висновки суду першої інстанції щодо наявності карантинних обмежень, які вплинули на своєчасне прийняття позивачем спадщини, що нібито узгоджується з постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20, є необґрунтованими, оскільки обставини цієї справи та справи, яка розглядається, різняться між собою. Суд першої інстанції скасував свідоцтво про право на спадщину повністю, виходячи за межі позовних вимог, адже позивачем було заявлено про таке скасування лише в частині. Також суд помилково вважав, що надання строку на прийняття спадщини є підставою для скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності на квартиру й з огляду на те, що придбання спадкодавцем 7/16 часток спірної квартири за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2019 року відбулось зі згоди відповідача як його дружини, тому фактично ця частка є спільною сумісною власністю подружжя, а 14/32 частини квартири - особистою власністю відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Глухенький С.О. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно і всебічно з'ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Свої заперечення обґрунтував тим, що необізнаність позивача, який є інвалідом ІІ групи, про смерть спадкодавця, введення відповідачем нотаріуса в оману щодо відсутності інших спадкоємців, тяжка хвороба позивача у вигляді шизофренії, довготривале лікування у закладі охорони здоров'я та рекомендоване лікарем амбулаторне лікування в домашніх умовах в сукупності із запровадженими карантинними обмеженнями свідчать про поважність причин пропуску строку на звернення із заявою про прийняття спадщини. Суд не вийшов за межі позовних вимог, визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане відповідачу, оскільки задовольнив позов частково, вважаючи, що визнання недійним вказаного свідоцтва та скасування рішення про реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири з одночасним визнанням за відповідачем права власності на вказану частку у спадковому майні є фактично вирішенням між сторонами майнового спору по суті, що є передчасним.
Відзив третьої особи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи та їх представників в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був батьком позивача ОСОБА_2 .
Із спадкової справи № 203/2020, заведеною Першою Київською державною нотаріальною конторою до майна померлого ОСОБА_3 , вбачається, що 20 лютого 2020 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулась його дружина ОСОБА_1 . Відомості про наявність інших спадкоємців в даній заяві відсутні.
17 вересня 2020 року відповідач звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом у вигляді квартири АДРЕСА_1 та вкладів в АТ КБ «ПриватБанк». У цій заяві відповідач вказала, що крім неї, інших спадкоємців передбачених законом, в тому числі малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, немає.
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається із квартири АДРЕСА_1 , що належала померлому ОСОБА_3 на праві приватної власності.
9 березня 2021 року позивач звернувся до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька - ОСОБА_3 .
Згідно постанови державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Сердцевич О.В. від 9 квітня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 через пропуск шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За загальними положеннями про спадкування, встановленими ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини;право на спадкування мають особи, визначені в заповіті; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (статті 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1270 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Глухенького С.О. посилався як на поважну причину пропуску строку на прийняття спадщини, зокрема, на необізнаність про смерть спадкодавця, наявність у позивача психічного захворювання і тривалого перебування на лікуванні, введення на території України карантинних обмежень, що в сукупності об'єктивно перешкоджало йому реалізувати свої спадкові права протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
У постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини 20 лютого 2020 року, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом 17 вересня 2020 року, шестимісячний строк на прийняття спадщини закінчився 5 серпня 2020 року, а із заявою про прийняття спадщини позивач ОСОБА_2 звернувся 9 березня 2021 року.
Суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 з поважних причин у визначений законом строк не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тому наявні підстави для поновлення вказаного строку.
Так, відповідно до довідки-характеристики начальника сектору превенції ВП № 2 Солом'янського УП ГУНП України у м. Києві від 25 березня 2021 року та довідки КНП «Київський міський психоневрологічний диспансер № 5» від 19 березня 2021 року ОСОБА_2 з листопада 2006 року перебуває під наглядом у лікаря-психіатра, у зв'язку із періодичним загостренням захворювання та неадекватною поведінкою неодноразово був госпіталізований до лікувальних психіатричних закладів, а також зникав з місця проживання, схильний до волоцюгування.
Наявність у позивача психічного захворювання підтверджується також виписними епікризами КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 .
На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» з 16 квітня 2020 року по 28 травня 2020 року та з 2 серпня 2020 року по 5 серпня 2020 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року в Україні було запроваджено карантин.
Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 494/498/16-ц вказано, що «вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд зобов'язаний дослідити поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції врахував положення зазначених норм ЦК України, а також усталену практику його застосування, та, дослідивши поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що ОСОБА_2 своєчасно не реалізував своє право на прийняття спадщини у зв'язку з поважними причинами, а тому дійшов правильних висновків про наявність підстав для встановлення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції необхідно визнати помилковими щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування судового рішення, яке відповідає закону. При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. Принцип пропорційності тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення Верховний Суд врахував також зміст волевиявлення спадкодавця, сформульоване у складеному нею за життя заповіті від 16 березня 2007 року, пріоритетність спадкування за заповітом, що відповідає духу Цивільного кодексу України. Також Судом враховано наявність у позивача інвалідності, його похилий вік, характер захворювання, що безпосередньо зумовлює об'єктивну обмеженість можливості у його вільному пересуванні, а також той факт, що позивач звернувся до нотаріальної контори із досить незначним за тривалістю пропуском строку, який не перевищує місяця після спливу шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини».
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 332/1434/15-ц вказано, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Разом із тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. У справі, що переглядається, установлено, що шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 сплив ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із відповідною заявою ОСОБА_1 звернулась 27 березня 2015 року. Обґрунтовуючи поважність причин пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалась на те, що за життя батько склав на її користь заповіт, який у подальшому був визнаний недійсним у судовому порядку. Об'єктивними поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважала її тривалу хворобу, перебування у цей період на лікуванні як амбулаторному, так і стаціонарному. У абзаці 6 пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема, тривала хвороба спадкоємців. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів позивача про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини та не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи. Так, згідно з листком непрацездатності позивач з 23 жовтня по 08 листопада 2014 року була тимчасово непрацездатною (а. с. 20 т. 1). Із медичної картки ОСОБА_1 вбачається, що станом на час перебігу та спливу строку для прийняття спадщини позивач неодноразово зверталась до лікарів зі скаргами на стан її здоров'я, у зв'язку з чим проходила відповідне обстеження, зокрема у жовтні 2014 року (а. с. 68, 71, 72, т. 1), у листопаді та грудні 2014 року (а. с. 49-55, т. 1). Згідно з висновком МСЕК від 05 листопада 2014 року позивачу надано третю групу інвалідності (а. с. 75, т. 1). Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 пропустила незначний період часу для подання заяви про прийняття спадщини. Таким чином, наведена позивачем причина пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною для надання судом додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки тривала хвороба ОСОБА_1 призвела до неможливості подати заяву про прийняття спадщини у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, а пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини є незначним. Саме таких висновків дійшов суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надавши їм належну правову оцінку, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, не врахував указаних обставин, формально поставився до дослідження доказів у справі в їх сукупності та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції».
У постанові Верховного Суду від 2 листопада 2020 року у справі № 473/277/18 вказано, що«оцінюючи доводи про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції зробив підставні висновки про наявність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій у зв'язку з тим, що з 05 липня 2017 року позивач перебувала на обліку у психіатричному кабінеті з діагнозом «посттравматичний стресовий розлад з астеноневротичною тривожно фобічною конічною симптоматикою ситуаційно обумовленою». Наведені висновки судом зроблені на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів - довідки КУ «ВЦРЛ» та пояснень лікаря-психіатра позивача. Верховний Суд в оцінці обставин виходить з того, що між сторонами у цій справі тривалий час існує конфлікт, у позивача протягом періоду для прийняття спадщини, що є предметом спору, існували об'єктивні та істотні труднощі для своєчасного вчинення дій для її прийняття, такі перешкоди виникле невдовзі після відкриття спадщини та не припинилися на час завершення строку для її прийняття, тривалість періоду пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини є незначною. Усе наведене, враховуючи усі обставини цієї справи, дають підстави для висновку, що позивач претендувала на спірну спадщину, ці вимоги відомі відповідачу, а нетривалий пропуск строку для прийняття спадщини за умови наявності у неї об'єктивних для цього перешкод не може слугувати достатньою підставою для припинення у неї спадкових прав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції із урахуванням норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд під час розгляду справи вийшов за межі підстав позову, визначених позивачем, є необґрунтованими, оскільки у позовній заяві позивач посилалася як на підставу поважності причин пропуску строку на наявність у неї психічного розладу, що і було встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наданих доказів».
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 зазначено, що «скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 з поважних причин у визначений законом шестимісячний строк після смерті матері не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку (два місяці) для подання заяви про прийняття спадщини. Апеляційним судом враховано обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року в Україні у зв'язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами. Необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері. Окрім того, позивач є єдиним спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка за життя склала заповіт на його ім'я. Висновки апеляційного суду є обґрунтованими, судом правильно застосовано норми статей 1270, 1272 ЦК України».
У постанові від 20 вересня 2021 року справі № 206/3473/20 Верховний Суд зазначив, що «суд апеляційної інстанції правильно врахував обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року в Україні у зв'язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами, що вплинуло на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька. Також враховано, що пропуск є незначним (із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся 14 липня 2020 року, тобто через два місця після закінчення шестимісячного терміну, на які, зокрема, припадали карантинні обмеження)».
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
У справі, що переглядається, спадщина відкрилась 5 лютого 2020 року, а останнім днем звернення до нотаріуса із заявою було 5 серпня 2020 року, тобто закінчення строку на подання заяви на прийняття спадщини припав на період, коли на всій території України були установленні карантинні обмеження.
Судом першої інстанції враховано, що обмеження діяли з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року в Україні у зв'язку із запровадженням карантину, в результаті чого було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами, що вплинуло на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька.
Необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до державного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька.
Між тим, суд також врахував, що у позивача були наявні й інші перешкоди, які унеможливлювали та ускладнювали можливість вчасноподати заяву про прийняття спадщини з урахуванням його стану здоров'я, наявності захворювання, яке потребувало лікування, перебування на стаціонарному лікуванні.
Колегія суддів відзначає, що сам по собі факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я не у всіх випадках може вважатися підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість лікування та ступінь захворювання.
Як було встановлено судовим розглядом, ОСОБА_2 з листопада 2006 року перебуває під наглядом у лікаря-психіатра та неодноразово був госпіталізований до лікувальних психіатричних закладів, а також зникав з місця проживання, оскільки схильний до волоцюгування.
Позивач перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» з 16 квітня 2020 року по 28 травня 2020 року та з 2 серпня 2020 року по 5 серпня 2020 року з діагнозом: шизофренія; параноїдна форма; безперервний перебіг; виражений апатико-дисоціативний дефект; параноїдний синдром - F 20.00.
Тобто, загострення хвороби психічного характеру позивача відбулося після уведення карантинних обмежень і початку перебігу строку для прийняття спадщини, закінчення стаціонарного лікування мало місце одночасно зі спливом зазначеного шестимісячного строку і за призначеннями лікарів позивачу було визначено амбулаторне лікування за місцем проживання, а тому в останнього не було об'єктивної можливості реалізувати свої спадкові права відразу після проходження стаціонарного лікування.
Встановивши з дотриманням процесуальних норм вищевказані об'єктивні обставини, суд правильно застосував положення частини третьої статті 1272 ЦК України.
Крім того, в матеріалах справи наявні відомості, які свідчать, що вищевказане захворювання у період перебігу строку для прийняття спадщини у деякій мірі впливало на здатність позивача розуміти значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується виписними епікризами КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» з медичної картки стаціонарного хворого та не заперечувалося сторонами.
Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, визначив, що вищевказані обставини в сукупності, на які посилався позивач, слід визнати поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки ці обставини пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами на вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті батька.
При цьому сама відповідач у заяві про прийняття спадщини від 20 лютого 2020 року та у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2020 року не вказала про наявність іншого спадкоємця першої черги - позивача, у зв'язку з чим останнього не було повідомлено про відкриття спадщини.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , встановивши наявність карантинних обмежень під час перебігу строку для прийняття спадщини за законом, зазначивши, що об'єктивними поважними причинами пропуску позивачем цього строку є стан його здоров'я, наявність загострення захворюванняпсихічного характеру, перебування на лікуванні у КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», а також необхідність продовження амбулаторного лікування за місцем проживання, внаслідок психічного розладу.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Цей принцип закріплений і у частині третій статті 2 ЦПК України.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц, від 7 квітня 2020 року у справі № 756/9379/15-ц, від 2 лютого 2021 року у справі № 491/327/18.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, районний суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов цілком законного висновку, що позовні вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини підлягають задоволенню, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини, а ураховуючи фактично відсутність іншого способу захисту права на отримання спадщини, правомірно вважав за можливе поновити позивачу строку на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки це є єдиний можливий спосіб захисту порушених прав та подальшого оформлення спадкових прав на майно померлого.
Посилання апеляційної скарги на те, що місцевий суд не надав належної оцінки періодів перебування позивача на стаціонарному лікуванні та наявності можливості для звернення до нотаріуса, адже знаходження у лікарні не покривало визначений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що після перебування ОСОБА_2 на лікуванні в закладі охорони здоров'я та виписки остатньому було призначено амбулаторне лікування в домашніх умовах. При цьому, під час вирішення спору судом враховані й карантинні обмеження, які були введені з 12 березня 2020 року, тоді як спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач звернулась із заявою про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Доводи ОСОБА_1 та її представника - Шейко В.В. про те, що зазначені позивачем у позовній заяві причини пропуску строку для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 не можуть вважатися поважними, зводяться до власного тлумачення стороною відповідача положень частини третьої статті 1272 ЦК України, без урахування фактичних обставин даної справи, яким суд першої інстанції надав правильну оцінку.
Колегія суддів вважає, що дотримуючись загальних засад цивільного судочинства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, на підставі повної та всебічної оцінки зібраних у справі доказів, суд надав належну оцінку обставинам, на які позивач посилався на підтвердження поважності причин пропуску ним строку для прийняття спадщини, у взаємозв'язку з правовідносинами сторін, що склалися конкретно у цій справі, та не досить тривалому пропуску спадкоємцем такого строку (сім місяців), у сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_2 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_3 , протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Згідно з усталеною судовою практикою свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 755/7103/18.
На підставі статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Аналіз статті 1301 ЦК України дозволяє стверджувати, що до інших випадків, які встановлені законом, відноситься, зокрема, визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.
У постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 від 31 січня 2022 року у справі № 326/1511/20 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Згідно із частиною першою статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
З урахуванням викладених норм матеріального права слід дійти висновку, що правом на оспорення свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця наділяється особа, яка має право на спадкування та це право порушується іншою особою, що отримала відповідне свідоцтво на спадщину.
Встановивши, що внаслідок поновлення позивачу строку на подання заяви про прийняття спадщини, видачею відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом порушено право позивача на спадкування після смерті батька, гарантоване законом, суд першої інстанції правильно вважав, що зазначені обставини є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1 від 17вересня 2020 року, що видане державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори у спадковій справі №203/2020 та зареєстроване у реєстрі за №11-145.
Вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідною від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яка підлягає задоволенню, а тому суд правомірно скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинене 17 вересня 2020 року державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Сердцевич О.В. за індексним номером 54102064, відповідно до якого здійснено реєстрацію права власності в цілому на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем.
При цьому суд першої інстанції вірно відмітив, що вказаний спосіб захисту відповідає вимогам закону та є ефективним у спірних правовідносинах відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
З метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 3 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц та інших.
Доводи апеляційної скарги про те, що повністю скасувавши свідоцтво про право на спадщину, суд вийшов за межі позовних вимог, чим допустив порушення процесуальних норм, є необґрунтованими, оскільки позов було задоволено частково, в тому числі з тих підстав, що визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та скасування рішення про реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири з одночасним визнанням за відповідачем права власності на вказану частку у спадковому майні є фактично вирішенням між сторонами майнового спору по суті, що у даному випадку є передчасним.
Більш того, сама сторона відповідача звертала увагу суду першої інстанції на те, що спірна квартира повністю не належала спадкодавцю на праві особистої приватної власності, так як набуття ОСОБА_3 7/16 часток цієї квартири відбулося за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2019 року зі згоди ОСОБА_1 як його дружини, тому фактично ця частка є спільною сумісною власністю подружжя, а 14/32 частини квартири - особистою власністю відповідача. Тобто між сторонами існує невирішений майновий спір щодо часток у спадковому майні, який не є предметом судового розгляду в межах даної справи.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 523/3522/16-ц зроблено висновок, що: «законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права».
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, вирішення спору між сторонами в такий спосіб, на переконання колегії суддів, є розумним, виваженим та справедливим, який при цьому не порушуватиме права та інтереси кожного із учасників справи у спадкових відносинах, які складались, а також відповідатиме завданню та основним засадам цивільного судочинства, проголошених у статті 2 ЦПК України.
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка як кожному окремо, так і в сукупності.
Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: М.В. Мережко
С.І. Савченко