про залишення позовної заяви без руху
17.04.2023 р. Справа № 914/1196/23
Суддя Наталія Мороз,
розглянувши матеріали позовної заяви: Фізичної особи-підприємця Балакірєва Івана Васильовича, м. Пустомити, Львівська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера-Україна», м. Львів
про розірвання договору з надання послуг вивезення твердих побутових відходів
Встановив:
Позовну заяву подано Фізичною особою-підприємцем Балакірєвим Іваном Васильовичем до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера-Україна» про розірвання договору з надання послуг вивезення твердих побутових відходів.
Розглянувши вказану позовну заяву та додані до неї документи, господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху, з огляду на наступне.
Статтею 164 ГПК України, передбачено документи, що додаються до позовної заяви. Так, згідно ч.1 вказаної статті, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку судового збору 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривні.
В даному випадку, за подання до господарського суду позову немайнового характеру позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Однак, всупереч зазначеному, станом на момент подання позовної заяви Фізичною особою-підприємцем Балакірєвим Іваном Васильовичем не подано суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Одночасно з поданням позовної заяви позивачем подано клопотання про розтермінування судового збору на час розгляду справи на підставі Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Кройц проти Польщі.
Розглянувши подане клопотання суд зазначає наступне.
Статтею 8 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.
Суд зазначає, що положеннями вищенаведеної статті передбачено право, а не обов'язок суду щодо розстрочення (відстрочення) сплати судового збору. При цьому, таке право надається суду лише за наявності виключних обставин. Так, у законі прямо визначений вичерпний перелік осіб, яким може бути надано відстрочення та розстрочення сплати судового збору на певний строк, та підстави вчинення таких дій.
У позовній заяві Фізичною особою-підприємцем Балакірєвим Іваном Васильовичем не наведено жодних обставин, які мають наслідком розстрочення сплати судового збору.
Враховуючи те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин щодо неможливості сплати судового збору за подання позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору.
Разом з тим, необхідно зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору у справі не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
В рішенні від 19.06.2001 у справі «Кройц проти Польщі», Європейський суд з прав людини зауважив, що самі по собі вимоги про сплату судових втрат у цивільному процесі не можуть розглядатися як такі, що суперечать п. 1 ст. 6 Конвенції. Вказане конвенційне положення не може тлумачитися як таке, котре надає право на отримання безкоштовної юридичної допомоги від держави у процесі вирішення цивільної справи чи право на «безкоштовний» цивільний процес.
Таким чином, сама по собі вимога щодо сплати судового збору не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно імперативних вимог процесуального Закону, належні та допустимі докази сплати судового збору мають бути подані до суду станом на момент подання позовної заяви.
Суд також звертає увагу позивача на вимоги ч.3 ст. 162 ГПК України, згідно яких позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем вказано адресу реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера-Україна»: 79000, м. Львів, вул.Староєврейська, 23.
Проте, суд звертає увагу, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера-Україна» є: 79008, м. Львів, вул.Староєврейська, будинок 22.
Крім того, у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Згідно з ч. 1 ст. 172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 05.03.2009 № 270 документом, що підтверджує прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення є розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку, а саме касовий чек, розрахункова квитанція.
Пунктом 2 вказаних Правил також визначено, що: адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці; поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці; реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку. Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення (п.59 Правил). У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення (п.61 Правил).
Відповідно до п. 3.2.1.2 “Порядку пересилання поштових відправлень” затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12.05.2006 № 211, при прийманні листа (бандеролі) з оголошеною цінністю з описом вкладення працівник зв'язку звіряє вкладення з описом ф. 107 (рис. 27), а також перевіряє відповідність місця призначення, найменування адресата та суми оголошеної цінності, зазначених на відправленні та примірнику опису, розписується на ньому і проставляє відбиток календарного штемпеля.
Таким чином, належним доказом відправлення іншій стороні копій позовної заяви та доданих до неї документів є оригінал опису вкладень в поштове відправлення та оригінал документу, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Однак, Фізичною особою-підприємцем Балакірєвим Іваном Васильовичем не долучено до позовної заяви оригіналів опису вкладення в поштове відправлення та касового чеку (розрахункової квитанції).
Не надання позивачем опису вкладення, який би свідчив про надсилання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів є порушенням приписів ст. ст. 164, 172 ГПК України.
Суд також звертає увагу позивача на приписи ч. ч. 2, 4 ст. 91 ГПК України, у відповідності до яких, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог п.5.26 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163:2020», затвердженого наказом Державного підприємства "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР ПРОБЛЕМ СТАНДАРТИЗАЦІЇ, СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЯКОСТІ" від 1 липня 2020 року N 144, а в разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій - також і цих вимог.
Згідно з п. 5.26 Державного стандарту «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2020" (чинний з 01.09.2021), відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій».
Копія набуває юридичної сили лише в разі засвідчення в установленому порядку (правова позиція Верховного суду викладена у постанові від 08.05.2019 у справі № 160/7887/19).
Неправильно засвідчені або незасвідчені копії документів є недопустимими доказами фактичних обставин справи та є підставою для скасування судового рішення у справі (правова позиція Верховного суду викладена у постанові від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17).
Як вбачається з матеріалів, поданих на розгляд суду, позивачем долучено документи у неналежно засвідчених копіях, оскільки в порушення вимог оформлення документів, на частині додатків відсутній напис «Згідно з оригіналом», а частина не містить вказівки на дату засвідчення копії.
Згідно з приписами п.8 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява повинна містити зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Однак, судом встановлено, що позивачем не зазначено жодних відомостей щодо наявності у нього або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, відтак останнім не дотримано вимог п.8 ч.3 ст.162 ГПК України.
У відповідності до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Проте, позивачем зазначених вимог не дотримано та не вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
Суд звертає увагу, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
Крім того, положеннями ч. 3 ст. 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
У контексті наведеного суд наголошує, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги. Таким чином, позивачу слід чітко сформулювати прохальну частину позовної заяви, зокрема, конкретизувати реквізити договору.
Відповідно до п.10 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Однак, в порушення вимог п.10 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява не містить підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім цього, суд зазначає, що подана позивачем копія договору від 20.03.2017 не дозволяє встановити зміст даного документу, оскільки такий має неналежну якість (є нечитабельним), у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зобов'язати позивача надати належно виготовлену копію вищезазначеного документу на підтвердження викладу обставин, якими останній обгрунтовує свої вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Інститут залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання до відкриття провадження по справі.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-3П, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовної заяви та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 162, 164, 174, 234 ГПК України, суд,
1. Відмовити Фізичній особі-підприємцю Балакірєву Івану Васильовичу в задоволенні клопотання про розтермінування сплати судового збору на час розгляду справи у суді.
2. Позовну заяву Фізичної особи-підприємця Балакірєва Івана Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера-Україна» про розірвання договору з надання послуг вивезення твердих побутових відходів - залишити без руху, надавши позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення виявлених недоліків.
3. У разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст. 235 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.