ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.04.2023Справа № 910/13462/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13462/22
За позовом Фізичної особи-підприємця Кошуби Тетяни Володимирівни
до Приватного підприємства «КМС-1»
про стягнення 236648,58 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Кошуба Тетяна Володимирівна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного підприємства «КМС-1» (далі - відповідач) про стягнення 236648,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не розрахувався за надані позивачем транспортні послуги, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 152000,00 грн, 3% річних у розмірі 16154,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 68494,58 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13462/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.12.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04107, м. Київ, вул. Татарська, буд. 21 А.
З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 була отримана відповідачем - 03.01.2023.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім, відповідач, у визначений законом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
У період з квітня по вересень 2019 року Фізичною особою-підприємцем Кошубою Тетяною Володимирівною (надалі - позивач) були надані послуги перевезення Приватному підприємству «КМС-1» (надалі - відповідач), про що сторонами складено та підписано без заперечень товарно-транспортні накладні.
Так, згідно товарно-транспортних накладних №1 від 15.04.2019, №2 від 16.04.2019, №3 від 17.04.2019 та №4 від 23.04.2019, які підписані уповноваженими представниками вантажовідправника, перевізника та вантажоодержувача, позивачем було здійснено перевезення вантажу автомобілем марки DAF XF 95.480 державний номерний знак НОМЕР_1 з причепом державний номерний знак НОМЕР_2 за погодженими умовами.
15.05.2019 року сторони підписали без зауважень та заперечень акт надання послуг №2, яким підтвердили надання позивачем відповідачеві послуг перевезення по маршруту м. Суми - Дніпропетровська обл., с. Курилівка на загальну суму 140000,00 грн.
11.09.2019 року сторони підписали без зауважень та заперечень акт надання послуг №8, яким підтвердили надання позивачем відповідачеві послуг перевезення по маршруту Нововодолазький р-н. с. Столичне - Путивль с. Мазівка на загальну суму 12000,00 грн.
Тоді як, відповідач не здійснив оплату за отримані послуги з перевезення вантажу, внаслідок чого виникла заборгованість, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 908 ЦК України).
Згідно із статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Вищевикладене свідчить, що сам факт відсутності підписаного сторонами договору на перевезення вантажу, як окремого документа, не спростовує факту існування між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу, що підтверджується оформленням товарно-транспортних накладних №1 від 15.04.2019, №2 від 16.04.2019, №3 від 17.04.2019 та №4 від 23.04.2019, які містять відмітки вантажоодержувача (відповідача) в графі про прийняття вантажу.
Факт надання послуг з перевезення підтверджується і підписаними сторонами без заперечень та зауважень актами надання послуг №2 від 15.05.2019 та №8 від 11.09.2019, в яких сторони узгодили вартість наданих послуг. У той час як, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, що позивачем на замовлення відповідача здійснювалося перевезення вантажу згідно зазначених товарно-транспортних накладних.
Отже, як встановлено судом, між сторонами виникли договірні зобов'язальні відносини щодо послуг перевезення та, відповідно, існують зустрічні зобов'язання щодо надання послуг перевезення позивачем та щодо оплати отриманих послуг відповідачем.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Факт надання послуг перевезення у період з квітня по вересень 2019 року позивачем Приватному підприємству «КМС-1» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а отже у відповідача виник обов'язок оплатити отримані ним без заперечень послуги перевезення.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У даному випадку, сторонами не надано доказів узгодження строків оплати послуг перевезення, а відтак такий строк повинен визначатися згідно з вимогами статті 530 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, відтак останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 23.10.2018 у справі №910/17838/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2019 року сторонами підписано без зауважень та заперечень акт надання послуг перевезення №2 та позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №2 від 15.05.2019 на суму 140000,00 грн, а 11.09.2019 року - акт надання послуг перевезення №8 та виставлено рахунок на оплату №8 від 11.09.2019 на суму 12000,00 грн, які відповідачем не оплачені. Доказів зворотного суду під час розгляду справи, як і доказів не отримання рахунків, відповідачем не надано.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що відповідно до приписів статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність суд прийшов до висновку, що з моменту підписання актів надання послуг та виставлення рахунків у відповідача виник обов'язок оплатити отримані ним послуги перевезення на загальну суму 152000,00 грн, у строк встановлений ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Втім, відповідач оплати отриманих ним без заперечень послуг з перевезення вантажів не здійснив.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем визначених послуг з перевезення вантажів та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 152000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати послуг перевезення вантажу, на підставі наведених вище норм чинного законодавства, позивачем нараховано за період з 15.05.2019 по 28.11.2022 та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 16154,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 68494,58 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, враховуючи встановлений судом момент виникнення у відповідача обов'язку оплатити отримані послуги за кожним актом окремо, що, за розрахунком суду, становить 15936,33 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, з урахуванням методики їх розрахунку та виходячи з належного моменту виникнення у відповідача обов'язку оплати отриманні послуги за кожним актом окремо, судом встановлено, що їх розмір, виходячи з визначеного чинним законодавством порядку та бази нарахування, є більшим, ніж визначено позивачем.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).
З огляду на викладене, враховуючи, що позивач вказує про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 68494,58 грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за отримані послуги перевезення, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кошуби Тетяни Володимирівни до Приватного підприємства «КМС-1» про стягнення 236648,58 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «КМС-1» (04107, м. Київ, вул. Татарська, будинок 21 А; ідентифікаційний код 36826431) на користь Фізичної особи-підприємця Кошуби Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) основний борг у розмірі 152000 (сто п'ятдесят дві тисячі) грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 15936 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять шість) грн 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 68494 (шістдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто чотири) грн 58 коп. та судовий збір у розмірі 3546 (три тисячі п'ятсот сорок шість) грн 46 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2023.
СуддяТ.В. Васильченко