Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 714/877/15
провадження № 61-13835св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
особа, яка не брала участі у розгляді справі та подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Литвинюк І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від
16 липня 2007 року № 1927, укладеного між Акціонерним комерційним Промислово-інвестиційним банком (у подальшому змінив назву на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», далі - ПАТ «Промінвестбанк») та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 71 000,00 дол. США.
17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та АТ «Альфа Банк» укладено договір відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями, в тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість станом на 26 серпня 2015 року на загальну суму 480 578, 94 грн.
АТ «Альфа Банк» просило стягнути з відповідача кредит в сумі 414 279,90 грн, відсотки в сумі 38 275,87 грн, комісію в сумі 4 142,80 грн, пеню в сумі 23 880,37 грн, а всього: 480 578, 94 грн.
Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2015 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ «Промінвестбанк».
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа Банк» з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що при укладенні оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 не було отримано згоди його дружини.
Крім того, кредитором не було надано необхідний обсяг інформації при укладенні договору, через що порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року № 168. Договір кредиту від 16 липня 2007 року №1927, укладений між ПАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 не містить обов'язкових умов, визначених пунктом 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Договір від
18 вересня 2008 року № 1134 про внесення змін до договору кредиту від
16 липня 2007 року № 1927 не містить зазначення детального розпису загальної вартості кредиту, чергових платежів.
Пункт 3.9 договору кредиту від 16 липня 2007 року № 1927 суперечить принципам справедливості, оскільки покладає на позичальника всі ризики, пов'язані із знеціненням гривні, не передбачає обов'язкового зменшення процентної ставки у випадку збільшення вартості гривні.
Крім того пунктом 3.4 договору встановлено комісію, яку ОСОБА_1 має сплачувати на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від
16 липня 2007 року № 1927 зі змінами від 18 вересня 2008 року № 1134.
Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 26 липня
2017 року позови об'єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня
2018 року позов АТ «Альфа Банк» задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 480 578,94 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за договором кредиту, а відтак право АТ «Альфа Банк» підлягає захисту на підставі частини першої статті 526 та частини першої статті 1054 ЦК України. Судом також встановлено, що в період із серпня 2015 року (час звернення позивача до суду) до дня розгляду справи судом ОСОБА_1 не здійснював платежі відповідно до умов кредитного договору. Ураховуючи, що на день розгляду справи судом не здобуто доказів про виконання відповідачем свого обов'язку перед позивачем в частині погашення заборгованості за кредитним договором, то вимоги позивача суд вважає обґрунтованими та підлягаючими до задоволення. Посилання відповідача та його представника ОСОБА_3 на висновок судово-економічної експертизи № 146, за твердженням яких ним спростовується доводи представника позивача про наявність заборгованості відповідача перед Банком, суд до уваги не приймає через його неналежність як доказ в контексті положень статті 77 ЦПК України, так як вказаний висновок не містить інформацію щодо предмета доказування, а саме виконання відповідача своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що сторони узгодили істотні умови, посвідчили підписом вчинення правочинів, ОСОБА_1 протягом тривалого часу виконував зобов'язання. Суд першої інстанції послався на правила, передбачені частиною першою статті 207, частиною першою статті 1055 ЦК України, частиною третьою статті 65 СК України, статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначив, що договір кредиту не є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого з подружжя.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня
2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним в частині скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Визнано договір між ПАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 кредиту від 16 липня 2007 року № 1927 в частині пункту 3.4 недійсним.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня
2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором та судового збору змінено.
Зазначено про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» за договором між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 кредиту від
16 липня 2007 року № 1927 грошові кошти в сумі 159 691,46 грн, що складаються з кредиту в сумі 139 860,29 грн, процентів в сумі 13 688,25 грн, пені в сумі
6 142,92 грн.
В іншій частині залишено без змін.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» судовий збір в сумі 1 218 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про додержанням вимог закону при укладенні договору кредиту, оскільки встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Вказав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведеність ненадання ОСОБА_1 у письмовій формі інформації та обов'язкових умов, передбачених Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; що кредитний договір від 16 липня 2007 року
№ 1927 не є розпорядженням майном подружжя, тому не потребує письмової згоди іншого подружжя.
З огляду на наявність підстав для визнання пункту 3.4 кредитного договору недійсним, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності невиконання ОСОБА_1 зобов'язання за договором зі сплати грошових коштів саме в сумі 480 578,94 грн. Судом першої інстанції залишено поза увагою доводи ОСОБА_1 щодо спростування розрахунку заборгованості квитанціями про сплату ОСОБА_1 грошових коштів, а висновком додаткової судово-економічної експертизи спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний центр» від 08 лютого
2019 року № 388 встановлено, що заборгованість за кредитним договором згідно даних оригіналів квитанцій про сплату за виключенням суми сплаченої комісії станом на 26 серпня 2015 року становить кредит в сумі 5 181,93 доларів США, відсотки в сумі 507,16 доларів США, пеня в сумі 227,60 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 159 691,46 грн.
Постановою Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу АТ «Альфа Банк» задоволено частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині вирішення позову АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.
Справу у наведеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня
2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого
2019 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» про визнання недійсним пункту 3.4 кредитного договору від
16 липня 2007 року скасовано, у цій частині прийняти нову постанову про відмову в задоволенні цих вимог з підстав, наведених у цій постанові.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині вирішення інших позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновок про прийняття та дослідження додаткової судово-економічної експертизи спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний центр» від
08 лютого 2019 року № 388 апеляційним судом, всупереч вимогам частини третьої статті 367, частини першої статті 382 ЦПК України, в судовому рішенні не мотивований. Апеляційний суд також не навів жодного правового обґрунтування, чому при вирішенні розміру заборгованості перевага надана саме вказаному висновку. Судова експертиза, у якій суд попереджав експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок у матеріалах справи відсутня.
Крім того, апеляційний суд не дав жодної правової оцінки постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 726/2196/15-ц (провадження
№ 61-14819св18) за позовом АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору про внесення змін до договору кредиту, визнання недійсним пункту договору; за позовом ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору та зобов'язання за ним припиненими. Апеляційний суд не перевірив, чи виконано судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлення банком платежів за надання кредиту заборонено нормативно-правовими актами, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, є незаконним. Такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Верховний Суд погодився з висновками суду про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами істотний дисбаланс прав та обов'язків, визначених пунктом 3.9 кредитного договору, яким сторони узгодили порядок збільшення процентної ставки, і завдання шкоди споживачу, та тим, що кредитний договір не є розпорядженням майном подружжя, а відповідно не потребує письмової згоди іншого подружжя на його укладення.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня
2018 року в частині задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до
ОСОБА_1 про стягнення комісії в сумі 4 142,80 грн скасовано.
У задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії в сумі 4 142,80 грн відмовлено.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня
2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 480 578,94 грн змінено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 193 071,39 грн, з яких: 158 314,92 грн заборгованість за тілом кредиту, 15 510,10 грн заборгованість за процентами, 19 246,37 грн заборгованість за пенею.
Змінено розподіл судових витрат. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» 3 979,98 грн судових витрат. Стягнено з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 3 979,98 судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційним судом при прийнятті рішення не приймається до уваги висновок додаткової судово-економічної експертизи № 388 від 08 лютого 2019 року поданий
ОСОБА_2 до апеляційної скарги. Крім того, вказаний висновок не містить інформації про попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої неможливе встановлення комісії, то позовні вимоги банку в частині стягнення комісії у розмірі 4 142,80 грн не підлягають задоволенню.
У зв'язку з визнанням пункту 3.4 кредитного договору нікчемним, колегія суддів не погоджується із стягнутим судом першої інстанції розміром заборгованості за тілом кредиту, відсотками та пенею.
В матеріалах справи міститься вимога АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредиту від 17 червня 2015 року №53343-102-б/б. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Разом з тим, судом першої інстанції залишено поза увагою доводи щодо спростування розрахунку заборгованості квитанціями про сплату ОСОБА_1 грошових коштів. Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник АТ «Альфа Банк», що при укладенні 17 грудня 2012 року договору відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями, ПАТ «Промінвестбанк» не надав АТ «Альфа Банк» первинні бухгалтерські документи про виконання свого зобов'язання ОСОБА_1 , а тому АТ «Альфа Банк» не володіє інформацією щодо помісячної сплати ОСОБА_1 кредитного зобов'язання та позбавлений можливості зробити новий розрахунок заборгованості, в якому сплачену комісію можна було зарахувати на погашення тіла кредиту або відсотків, починаючи з дня укладення кредитного договору. З метою реалізації принципу змагальності сторін у даній справі та доведення ними перед судом обґрунтованості своїх вимог, а саме з'ясування дійного розміру заборгованості за кредитним договором, зважаючи на те, що для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду необхідні спеціальні знання, апеляційним судом за клопотанням апелянтів 07 травня 2021 року була призначена у справі судова економічна експертиза.
Беручи до уваги висновок судово-економічної експертизи № 26 від 02 липня 2021 року, апеляційним судом встановлено, що дійсний розмір за зобов'язаннями ОСОБА_1 за даними квитанцій, за виключенням суми сплаченої комісії за обслуговування кредиту, зі зміною процентної ставки, станом на 26 серпня 2015 року, з урахуванням пені за умовами кредитного договору за період з 01 січня 2015 року по 26 серпня 2016 року, становить
5 799,23 дол. США за тілом кредиту, 568,15 дол. США за процентами та 19 246,37 грн за пенею, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України (станом на 08 липня 2021 року 27,2993 грн за 1 дол. США) складає 193 071,39 грн, з яких: 158 314,92 грн заборгованість за тілом кредиту, 15 510,10 грн заборгованість за процентами, 19 246,37 грн заборгованість за пенею, який і підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції врахував, що постановою апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1927, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 у розмірі 19 881,88 доларів США, що складається із: 18 312,00 доларів США - заборгованості за тілом кредиту,
1 386,76 доларів США - заборгованості зі сплати процентів та 183,12 доларів США - комісії, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з належними до нього спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 312 кв. м., у тому числі житловою площею 110,70 кв. м., який належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 2 809 070 грн. Дане судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано.
Колегія суддів в даній ситуації враховує ту обставину, що у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки основний боржник ОСОБА_4 не був стороною у справі, на час розгляду справи перебував з ОСОБА_2 в неприязних відносинах та відповідно не надав квитанції про сплату кредитної заборгованості. Оскільки майновий поручитель ОСОБА_2 не виконував кредитні зобов'язання, а тому він був позбавлений можливості доводити розмір заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року. У АТ «Альфа-Банк» відсутні будь-які первинні бухгалтерські документи, що дозволяло б перевірити розмір заборгованості за спірним кредитним договором.
Після розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки, змінилася правова позиція щодо стягнення комісії. Отже, такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає за можливе встановити розмір заборгованості за кредитним договором від 16 липня
2007 року № 1927 на підставі квитанцій, наданих боржником ОСОБА_1 та враховуючи сплачену комісію, що незаконно була отримана банком.
Таким чином, обсяг зобов'язань майнового поручителя ОСОБА_2 невід'ємно пов'язаний із обсягом заборгованості за кредитним договором, виходячи із його умов та принципів цивільного законодавства.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду в частині часткової відмови в первісних позовних вимогах та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» судові витрати у справі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно взято до уваги висновки судово-економічної експертизи № 26 від 02 липня
2021 року, оскільки Верховний Суд у цій справі вказав, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги висновок додаткової судово-економічної експертизи від 08 лютого 2019 року № 388, всупереч вимогам частини третьої статті 367, частини першої статті 382 ЦПК України, адже в судовому рішенні не мотивовано з яких підстав такий доказ не було подано при розгляді справи у першій інстанції, не було заявлено та задоволено клопотання про поновлення строків на подачу відповідного доказу та не було обґрунтовано, які у відповідача були перешкоди у наданні відповідного доказу. Фактично при повторному розгляді даної справи апеляційний суд допустив ті ж самі порушення норм законодавства, адже надаючи оцінку такому доказу як висновки судово- економічної експертизи № 26 від 02 липня 2021 року суд зазначив тільки те, що проведення експертизи було необхідним для повного та об'єктивного розгляду справи, але не зазначив, що перешкоджало відповідачу звернутись із відповідним клопотанням та подати такий доказ у суді першій інстанції, чи були такі обставини, що надають підстави для поновлення подачі доказу та чи були вони поважними, чи взагалі заявляв відповідач клопотання про поновлення процесуальних строків для подачі доказів, як це передбачено ст. 127 ЦПК України.
Зазначена справи розглядалась судом тривалий час, з 29 вересня 2015 року.
16 серпня 2018 року в судовому засіданні, під звукозапис, головуючим суддею запропоновано сторонам скористатись правом на клопотання, в тому числі щодо призначення повторної або додаткової експертизи, витребування додаткових доказів, тощо, однак представник відповідача відмовилась від права на звернення до суду з будь- якими додатковими клопотаннями. Жодних доказів того, що за період з 29 вересня 2015 року по 16 серпня 2018 року відповідач не мав можливості надати суду контррозрахунок заборгованості або заявити клопотання про призначення додаткової експертизи чи про витребування документів, суду надано не було.
Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду в постанові № 200/5647/18 від 16 вересня 2020 року зробив висновок про те, що банківська виписка руху коштів є належним доказом здійснення банківських операцій.
З матеріалів справи, згідно додаткової угоди від 18 вересня 2008 року сторонами було погоджено процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі - 15 % річних (на зміну попередній процентній ставці в розмірі 12 % річних). А згідно пункту 3.5 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 24 % річних, порядок нарахування та сплати яких визначається відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 цього Договору.
Однак, такі умови договору не були враховані при проведенні судово-економічної експертизи у висновку № 26 від 02 липня 2021 року, яким керувався суд апеляційної інстанції задовольняючи позов частково, адже розрахунки заборгованості у ньому проведені на підставі процентної ставки в розмірі 12 % річних а не 15 % річних на строкову заборгованість та 24 % річних на прострочену заборгованість, як це передбачено умовами кредитного договору, а тому такий висновок спростовується наявними в матеріалах справи іншими доказами, зокрема умовами кредитного договору та розрахунком заборгованості наданим позивачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) не відступила від правової позиції, викладеної у справі № 5017/1987/2012 (постанова від 5 березня 2019 року), в якій Верховний Суд вказав на те, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України. У пункті 6.38. цієї постанови зазначено, що правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що розглядається, позаяк у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.
Відповідачем при зверненні до суду із зустрічним позовом при посиланні на незаконність пункту 3.4 кредитного договору щодо нарахування комісії, не заявлялись позовні вимоги щодо перерахунку заборгованості, а саме зарахування сум сплаченої комісії в рахунок зменшення сум заборгованості у відповідні дати сплати таких платежів, та не заявлялись вимоги про стягнення цих сум як безпідставно отриманих або в якості реституції, не було вимоги і про взаємозалік. Усі сплачені платежі по комісії були отримані саме первісним кредитором, окрім 01 серпня 2013 року в сумі 289,68 дол. США та 24 липня
2014 року в сумі 218,64 дол. США, які були сплачені новому кредитору, а тому підстав для стягнення інших платежів з нового кредитора або ж зменшення суми заборгованості перед новим кредитором не було. Однак у висновку судово-економічної експертизи від № 26 від 02 липня 2021 року такі суми сплаченої позичальником комісії, в тому числі попередньому кредитору, безпідставно зараховані в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, суд фактично вийшов за межі позовних вимог шляхом зменшення суми заборгованості на суми сплачених відповідачем платежів по комісійній винагороді, чим порушив частини другої статті 264 ЦПК України.
На даний час залишається чинною постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року по справі № 726/2196/15-ц за позовом АТ «Альфа- Банк» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору про внесення змін до договору кредиту, визнання недійсним пункту 3.4 кредитного договору та за позовом
ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк» про визнання договору та зобов'язання за ним припиненими.
Отже судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи порушено норми частини другої статті 82 ЦПК України. У справі відсутні докази, що учасники справи № 726/2196/15-ц звертались до кредиторів та за позичальника і не мали можливості їх отримати.
Більше того, на даний час ОСОБА_2 не є іпотекодавцем та власником іпотечного майна, оскільки 24 липня 2017 року право власності на предмет іпотеки перейшло до рідної дочки майнового поручителя ОСОБА_5 за договором дарування, а 12 вересня 2017 року було змінено адресу предмета іпотеки на АДРЕСА_2 (замість буд. 1-3), після чого 07 лютого 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно якого ОСОБА_6 набув право власності на предмет іпотеки і на даний час є його власником. Оскільки такі обставини роблять неможливим виконання зазначеного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, то АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду із позовом про визнання відповідних договорів відчуження предмету іпотеки недійсними (справа № 726/2166/19), однак на даний час така справа не розглянута.
У цій справі в частині позову про стягнення заборгованості фактично жодним чином не вирішується спір про право іпотекодавця ( ОСОБА_2 ) зважаючи на те, що у справі № 726/2196/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки брали участь як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 , тож рішення у такій справі має преюдиційне значення і у даній справі.
Таким чином безпідставними є посилання Чернівецького апеляційного суду в оскаржуваній постанові на наявність порушених прав ОСОБА_2 та можливий вплив на його права та обов'язки результатів розгляду даної справи, оскільки спір між ним та іпотекодержателем на час розгляду справи вже був вирішений.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк», в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін, оскільки касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржуване судові рішення є таким, що винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк», в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційної інстанції - без змін.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 16 грудня 2020 року у справі
№ 908/1908/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі
№ 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 05 березня 2019 року у справі
№ 5017/1987/2012, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від
02 червня 2021 року у справі № 234/3939/19, від 22 липня 2021 року у справі
№ 209/3611/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Рішення суду апеляційної інстанції оскаржуються в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 16 липня 2007 року між акціонерним комерційним Промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Промінвестбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1927, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 71 000,00 дол. США та зобов'язався повертати кредит, сплачувати відсотки за користування отриманими коштами згідно з графіком погашення кредиту, який є додатком
№ 1 до кредитного договору та його невід'ємною частиною. Останній платіж за графіком - 14 липня 2017 року.
Відповідно до пункту 3.4 вказаного кредитного договору за надання та обслуговування кредиту банк встановлює щорічну комісійну винагороду в розмірі 1% від залишку заборгованості.
На забезпечення зобов'язання за кредитним договором 17 липня 2007 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок з належними до нього спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 312 кв. м., у тому числі житловою площею 110,70 кв. м.
Договором № 1134 від 18 вересня 2008 року про внесення змін до кредитного договору № 1927 від 16 липня 2007 року внесено зміни до пункту 2.2 кредитного договору: збільшено відсоткову ставку до 15 процентів на рік.
17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та АТ «Альфа Банк» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями.
Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором на суму 480 578,94 грн, яка складається із: 414 279,90 грн заборгованості за кредитом; 38 275,87 грн заборгованості за відсотками, 4 142,80 грн комісії за користування кредитом та 23 880,37 грн пені за останній календарний рік.
У період із серпня 2015 року (час звернення позивача до суду) до дня розгляду справи місцевим судом ОСОБА_1 не здійснював платежі відповідно до умов кредитного договору.
Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року у справі № 726/2196/15-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року
№ 1927, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 у розмірі
19 881,88 дол. США, що складається із: 18 312,00 дол. США - заборгованості за тілом кредиту, 1 386,76 дол. США - заборгованості зі сплати процентів та 183,12 дол. США - комісії, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з належними до нього спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 312 кв. м, у тому числі житловою площею 110,70 кв. м, який належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 2 809 070,00 грн;
Зазначене судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано.
Апеляційним судом за клопотанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 07 травня 2021 року була призначена у справі судова економічна експертиза.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 26 від 02 липня
2021 року експертом зроблено висновки:
в погашення заборгованості, за наявними у справі документами, фактично сплачено за даними довідок та розрахунків банків - 100 711,54 дол. США та 11784,45 грн, а за даними квитанцій наданих ОСОБА_1 - 109 236,36 дол. США;
сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №1927 від 16 липня 2007 року, за даними довідок та розрахунків банків, за виключенням суми сплаченої комісії за обслуговування кредиту станом на
26 серпня 2015 року (1% п. 3.4 договору), з урахуванням пені за період з 01 січня 2015 року по 26 серпня 2016 року, становить 10 481,98 дол. США, 829,86 дол. США за процентами та 20 529,63 грн за пенею;
в результаті проведеного розрахунку сума заборгованості за кредитним договором № 1927 від 16 липня 2007 року, за даними квитанцій, за виключенням суми сплаченої комісії за обслуговування кредиту, зі зміною процентної ставки, станом на 26 серпня 2015 року, з урахуванням пені за умовами кредитного договору за період з 01 січня 2015 року по 26 серпня
2016 року, становить 5 799,23 дол. США за тілом кредиту, 568,15 дол. США за процентами та 19 246,37 грн за пенею;
виходячи з обсягу наданих на дослідження документів, судовим експертом встановлено, що застосований банком метод нарахування процентів відповідає умовам кредитного договору;
сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором
№ 1927 від 16 липня 2007 року, станом на 26 серпня 2015 року, з розрахунку за ставкою 12% річних за винятком суми сплаченої комісії за даними довідок та розрахунків банку, відсутня, існує переплата в сумі 663,26 дол. США;
сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором
№ 1927 від 16 липня 2007 року, станом на 26 серпня 2015 року, з розрахунку за ставкою 12% річних за винятком суми сплаченої комісії за даними квитанцій наданих ОСОБА_1 , відсутня, існує переплата в сумі 5 538,92 дол. США.
В матеріалах справи міститься вимога АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредиту від 17 червня 2015 року №53343-102-б/б.
Позиція Верховного Суду
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 .
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2022 року у справі № 454/529/19 (провадження № 61-6650св22) зазначено, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі
№ 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зроблено висновок, що:
«особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.
Утім ОСОБА_1 не позбавлений права спростовувати суму, в межах якої звертається стягнення на предмет застави, та надавати свої міркування з цього приводу під час апеляційного перегляду рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2013 року як один з відповідачів у справі № 607/13901/13-ц. Учасники справи № 921/730/13-г/3 не вправі посилатися на встановлену суму заборгованості як на преюдиційний факт у спорі з ОСОБА_1 , який не є відповідачем у цій справі. Отже, у цій справі, установивши відсутність порушення прав чи законних інтересів зазначеної особи, апеляційний господарський суд правильно відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржуваним судовим рішенням у справі № 921/730/13-г/3 вирішено питання про його права, інтереси та/або обов'язки і обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України».
У справі, що переглядається:
суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки основний боржник ОСОБА_4 не був стороною у справі, на час розгляду справи перебував з ОСОБА_2 в неприязних відносинах та відповідно не надав квитанції про сплату кредитної заборгованості.Оскільки ОСОБА_2 не виконував кредитні зобов'язання, а тому він був позбавлений можливості доводити розмір заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року. Таким чином, обсяг зобов'язань майнового поручителя ОСОБА_2 невід'ємно пов'язаний із обсягом заборгованості за кредитним договором, виходячи із його умов та принципів цивільного законодавства;
апеляційний суд не врахував, що постановою апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року у справі 726/2196/15, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1927, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 у розмірі 19 881,88 дол. США, звернено стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності
ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів; боржник ОСОБА_4 був учасником цієї справи як третя особа. Тобто спір між ОСОБА_2 як майновим поручителем за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1927, укладеним між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 , вирішений у судовому порядку, а відповідне судове рішення набрало законної сили;
апеляційний суд не встановив, які права та інтереси ОСОБА_2 вирішено судом першої інстанції за позовом АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; не звернув уваги, що рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або іпотекодавцем (майновим поручителем), яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для іпотекодавця (майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі;
апеляційний суд не врахував, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті за апеляційною скаргою особи у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, а апеляційне провадження за скаргою такої особи підлягає закриттю.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про перегляд по суті рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).
У справі, що переглядається, апеляційний суд при визначенні розміру заборгованостінадав перевагу висновку судово-економічної експертизи № 26 від 02 липня 2021 року та не врахував, що розмір заборгованості по договору визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а висновок експертизи для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. При цьому у справі № 726/2196/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки брав участь і ОСОБА_1 , тому судові рішення в ній мають преюдиційне значення і у цій справі. Апеляційний суд не мотивував відхилення заперечень позивача на клопотання про призначення судової економічної експертизи апеляційним судом та стосовно її висновків, зокрема щодо наявності об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне звернення відповідача з клопотання про призначення судової економічної експертизи; щодо її невідповідності умовам кредитного договору в частині встановлених процентних ставок, у тому числі на прострочену заборгованість.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі
№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2021 року скасувати.
Передати справу № 714/877/15 в частині вирішення первісного позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук