Постанова
Іменем України
07 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 752/10182/20
провадження № 61-11998св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
Описова частина
короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява ПАТ АБ «Укргазбанк» мотивована тим, що 09 липня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 198/07/2013/0343, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 грошові кошти, а останній зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором.
Умовами кредитного договору передбачені наступні істотні умови кредитування: сума кредиту - 200 000,00 грн, строк повернення кредитних коштів до 07 липня 2028 року, процентна ставка за користування кредитом 16,0% річних.
На забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором 09 липня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1, за умовами якого остання зобов'язалась нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору.
ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував.
Станом на 11 березня 2020 року заборгованість за кредитним договором складає 226 751,51 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило суд стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 226 751,51 грн.
Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року визначено Голосіївський районний суд м. Києва судом, який забезпечить розгляд цивільної справи за позовною заявою ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня
2021 року задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк».
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 198/07/2013/0343 від 09 липня 2013 року в розмірі 113 375,75 грн.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 198/07/2013/0343 від 09 липня 2013 року у відповідності до договору поруки № 1 від 09 липня 2013 року в розмірі 113 375,75 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність, а поручитель має нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року відмовлено представнику ПАТ АБ «Укргазбанк» у задоволенні заяви про виправлення описки в рішенні суду від 24 червня 2021 року.
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ПАТ АБ «Укргазбанк».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана ПАТ АБ «Укргазбанк» після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частина п'ята статті 272 ЦПК України) викладених у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20.
Заявнику копія оскарженого судового рішення місцевого суду поштовою кореспонденцією не направлялась, а отримана наручно 10 серпня 2022 року.
Провадження у суді касаційної інстанції
12 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 липня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 198/07/2013/0343, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 грошові кошти, а останній зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором.
Умовами кредитного договору передбачені наступні істотні умови кредитування: сума кредиту - 200 000,00 грн, строк повернення кредитних коштів до 07 липня 2028 року, процентна ставка за користування кредитом 16,0% річних.
За користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором (прострочена заборгованість) процентна ставка встановлюється в розмірі 16,0% річних (пункти 1.3.1, 1.4.1, 1.4.2 кредитного договору).
На забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором 09 липня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1, за умовами якого остання зобов'язалась нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору.
ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував.
Станом на 11 березня 2020 року заборгованість за кредитним договором складає 226 751,51 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року)).
З матеріалів справи видно, що оскаржуване в апеляційному порядку заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухвалено 24 червня
2021 року.
У зв'язку з відсутністю фінансування на здійснення відправлень поштової кореспонденції копія заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року сторонам не надсилалась (а. с. 120).
Про розгляд справи 24 червня 2021 року ПАТ АБ «Укргазбанк» було обізнано, що підтверджується розпискою та заявою представника від 24 червня 2021 року про розгляд справи за його відсутності (а. с. 103, 109).
03 серпня 2022 року у місцевому суді зареєстровано заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» про видачу копії заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року та виконавчих листів (а. с. 121).
Копію заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року та виконавчі листи направлено ПАТ АБ «Укргазбанк» 11 серпня 2022 року (а. с. 128).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Результат аналізу цієї правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
За частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Частиною другою статті 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) вбачається, що заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухвалено 24 червня 2021 року надіслано до ЄДРСР 12 липня 2021 року та оприлюднено 13 липня 2021 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3262-IV суд загальної юрисдикції вносить до ЄДРСР всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Обставини щодо встановлення дати складення повного судового рішення мають визначальне значення для правильного вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року подана представником ПАТ АБ «Укргазбанк» 08 вересня 2022 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення, при цьому, про розгляд справи судом першої інстанції банківська установа була повідомлена, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.
Оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення, тому наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, виходячи з вимог частини другої статті 358 ЦПК України. При цьому поважність причин пропуску такого строку значення немає.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99).
В апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк», як на підставу поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, посилалось на обставини непереборної сили - військова агресія рф проти України.
Разом із тим, відкритий воєнний напад рф на Україну почався 24 лютого 2022 року тоді якзаочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі, яка є предметом перегляду, ухвалено ще 24 червня 2021 року. Заявником не надано доказів на підтвердження обставин непереборної сили за період із 24 червня 2021 року по 08 вересня 2022 року (день подання апеляційної скарги).
Крім того, доводи заявника щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження не підлягають оцінці судом, оскільки строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 757/15679/16-ц (провадження № 61-23310св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 333/7816/14-ц (провадження №61-16938св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 640/5786/14-ц (провадження № 61-13664св21).
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року.
Доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків, щодо застосування положень частини п'ятої статті 272 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, колегія суддів відхиляє з огляду на такі міркування.
Так, у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20 (адміністративне провадження № К/9901/30419/20) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамінерал" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити дії суд касаційної інстанції вказав, що правила спрямування копій судових рішень було визначено у статті 167 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року), якою унормовано, що надсилання судового рішення здійснювалося безпосередньо рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Таким чином Верховний Суд дійшов висновку, що надіслання копії судового рішення від 25 червня 2020 року відбулося не у спосіб, встановлений процесуальним законодавством. Крім того, відповідач, як суб'єкт владних повноважень вимоги щодо надіслання на його електрону адресу копій прийнятих судових рішень не заявляв.
Водночас згідно з наявною у матеріалах справи інформацією судове рішення у паперовій формі також було направлено на поштову адресу відповідача і отримане ним 03 серпня 2020 року. Отже, при вирішенні питання поновлення строків на апеляційне оскарження необхідно виходити із дати отримання судового рішення, надісланого у порядку та у спосіб, встановлений законодавством. За наведеного правового регулювання та встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність застосування апеляційним судом до спірних правовідносин наслідків, встановлених пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України.
У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19 Верховним Судом вирішувалося питання щодо порядку належного вручення копії судового рішення учаснику судового провадження. У цій справі судом касаційної інстанції зроблено висновок, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення.
У справі № 240/13092/20 (адміністративне провадження № К/9901/35167/20) Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року зазначено, що надіслання копії судового рішення від 04 листопада 2020 року відбулося не у спосіб, встановлений процесуальним законодавством. Крім того, з матеріалів справи слідує, що відповідач вимоги щодо надіслання на його електрону адресу копій прийнятих судових рішень не заявляв.
У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19 (адміністративне провадження № К/9901/8023/21) зазначено, що спрямування копії ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року на електронну адресу ОСОБА_1 відбулося не у спосіб та порядку, встановлені процесуальним законодавством. На час постановлення оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції достовірно не пересвідчився про отримання такої ухвали скаржником. Застосування наслідків, встановлених положеннями частини першої статті 299 КАС України, можливе лише за умов беззаперечного встановлення та з'ясування судом дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, яке є визначальним для обчислення строку встановленого судом для усунення відповідних недоліків.
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19 (провадження № 61-17037св19) суд касаційної інстанції вказав на те, що представник АТ КБ «ПриватБанк» не був присутнім в судовому засіданні
29 травня 2019 року, в якому було ухвалене рішення суду. Такі обставини свідчать, що в розумінні статті 272 ЦПК України днем вручення позивачу заочного рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» отримано поштою 11 липня 2019 року, а до суду з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» звернулося 09 серпня 2019 року, тобто протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. За таких обставин, позивач мав передбачене статтею 354 ЦПК України право на поновлення строку на апеляційне оскарження.
У справі № 910/16033/20 предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з тим, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у цій справі вказано на те, що оскільки суду апеляційної інстанції не були надані докази на підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку під час вручення працівником АТ «Укрпошта» поштового відправлення та проставлення дати отримання поштової кореспонденції на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, Суд вважає, що факт отримання 07 грудня 2020 року поштового відправлення скаржником, якому суд першої інстанції з додержанням вимог процесуального закону надсилав рішення від 30 листопада 2020 року рекомендованим відправленням за належною адресою, є доведеним. Відтак, отримавши 07 грудня 2020 року повний текст рішення суду першої інстанції від 30 листопада 2020 року у цій справі, скаржник повинен був у двадцятиденний строк подати апеляційну скаргу, тобто до 21 грудня 2020 року (з урахуванням вихідних днів), оскільки саме з дотриманням вказаного строку подання апеляційної скарги частина друга статті 256 ГПК України пов'язує право учасника справи на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення у разі, якщо це рішення не було вручено у день його проголошення або складення.
Отже, у вказаних заявником постановах Верховний Суд, у кожній конкретній справі, не вирішував питання законності відмови у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження не мають правового значення, оскільки ці доводи перевіряються для дотримання тридцятиденного строку на оскарження, а не присічного річного строку. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 757/15679/16-ц (провадження № 61-23310св19).
Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська