Провадження № 22-ц/803/1585/23 Справа № 227/4538/18 Суддя у 1-й інстанції - Здоровиця О.В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
12 квітня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №227/4538/18 за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мітрюшин Дмитро Федорович, на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Здоровиці О.В., -
У жовтні 2018 року АТ «Укрсоцбанк» звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області в обґрунтування якого зазначив, що 04.06.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 150/2-1358, згідно з яким відповідачу було надано кредит у сумі 31000 доларів США, а позичальник зобов'язаний виконати зобов'язання згідно з кредитним договором у повному обсязі, у тому числі повернути суму отриманих коштів та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у порядку та на умовах кредитного договору, щомісячними платежами, згідно встановленого графіку сплати кредиту. 09.03.2010 року банк змінив назву на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк». 10.08.2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило назву на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк». Позичальником не було виконано свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином, внаслідок чого в результаті порушення умов Кредитного договору згідно розрахунку заборгованості станом на 19.09.2018 року, по кредиту загальний розмір заборгованості складає 19398,43 доларів США - заборгованість за кредитом та 25595,03 доларів США - заборгованість по відсоткам.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду та просив позов задовольнити, стягнути з відповідача вказану суму заборгованості у розмірі 44993,46 доларів США та сплачений судовий збір в розмірі 18939 грн.
Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №150/2-1358 від 04.06.2007 року, що виникла станом на 19.09.2018 року в сумі 44993,46 доларів США, яка складається з 19398,43 доларів США - заборгованість за кредитом; 25595,03 доларів США - заборгованість по відсоткам. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Так, відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Матеріали справи містять відповідь Мінсоцполітики щодо надання з ЄІБД ВПО відомостей про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , відповідно до якої відповідач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якого АДРЕСА_1 . Суд зобов'язаний був передати справу на розгляд Оболонському районному суду м. Києва. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду. ОСОБА_1 не мав можливості з'являтися в судові засідання та подати відзив на позовну заяву з причин того, що він знаходився за межами України в період з 04 лютого 2019 року по 09 травня 2021 року. На момент ухвалення заочного рішення позивачем не було надано суду належних та достатніх документів, що підтверджують заборгованість відповідача. Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та неустойки у наданих позивачем документів зроблено ним одноособово. Суду не було подано засвідчену банком виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою банка про непогашення заборгованості. Також, з довідки щодо погашення заборгованості відповідачем, наданої банком станом на 19.09.2018р. та розрахунку вимог банку до відповідача станом на 19.09.2018р. вбачається, що розрахунок заборгованості починається з 28.11.2008р., станом на яку вже існує заборгованість відповідача по кредиту в сумі 24790,00 дол. США. Зазначає погашення кредиту та відсотків протягом 2007-2008 років ним робилися в більшому розмірі. Згідно договору про внесення змін №2 від 26.09.2013 року до договору кредиту №150/2-1358 від 04.06.2007 року (п.3.1) вбачається, що залишок заборгованості позичальника за кредитом на день укладення цього договору про внесення змін є 20420,15 доларів США, що є меншим ніж зазначено в розрахунку. Так, з довідки щодо погашення заборгованості відповідачем, наданої АТ «Укрсоцбанк» станом на 19.09.2018р. вбачається, що після укладення договору про внесення змін №2 від 26.09.2013 року до договору кредиту №150/2-1358 від 04.06.2007 року відповідачем сплачено на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитом 6126,76 доларів США. 3 наведеного можна стверджувати, що якщо припустити, що дійсно існує заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті «тіла» кредиту, то вона аж ніяк не становить 19398,43 доларів США, а дорівнює 14293,39 доларів США (20420,15 - 6126,76 = 14 293,39). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості по процентах суд не врахував, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Що ж стосується суми 25595,03 доларів США, то відповідно до розрахунку заборгованості ця сума зазначена під час нарахування відповідачу пені за несвоєчасну виплату відсотків. Також суд не звернув увагу, що в розрахунку заборгованості відповідача за відсотками зазначено 12% річних, проте відповідно до п.1.1.1. договору ставка становить 10% річних. З урахуванням договору про внесення змін №2 від 26.09.2013 року до договору кредиту право позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося 26.12.2013 року. Крім того, з умов договору вбачається, що кінцевий термін повернення заборгованості - до 26.12.2013 року. На час подання позову (18.10.2018 року) позивачем було пропущено строк позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. оскільки прийнято судом першої інстанції з порушенням процесуального права.
Так, доводи апеляційної скарги про те, що справу розглянуто з неналежним повідомленням відповідача про розгляд справи, заслуговують на увагу.
Зокрема з матеріалів справи вбачається, що 26 червня 2019 рокусудом першої інстанції цивільна справа розглянута у відсутність відповідача та по справі постановлено заочне рішення.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Тобто заочний розгляд справи у суді проводиться за відсутності належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи відповідача.
Відповідно до частин 1-5 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
За пунктом 1 частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Проте відомості щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи у матеріалах справи відсутні.
Позивачем при поданні позовної заяви у 2018 році була зазначена наступна адреса відповідача: АДРЕСА_2 .
При цьому до відкриття провадження судом першої інстанції було зроблено запит до Мінсоцполітики, та відповідно до листа №23020/0/2-19/22 від 26.11.2018 року ОСОБА_1 з 08 червня 2016 року перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні соціального захисту населення Оболонського району м.Київ, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
В матеріалах справи містяться копії поштових відправлень на ім'я відповідача за адресою АДРЕСА_1 , які були повернуті за закінченням терміну зберігання, однак відмітка на конверті «за закінченням встановленого строку зберігання» в силу приписів ч.8 ст.128 ЦПК України не є такою, що свідчить про доставлення судової повістки та відповідно про належне повідомлення відповідача.
Щодо направлення на адресу відповідача телефонограм, то апеляційний суд зазначає, що в силу ст.128 ЦПК України повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Зазначене відповідає висновкам КЦС ВС у постановах від 23 жовтня 2021 року в справі №379/1296/18, від 20 лютого 2020 року у справі №263/3930/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі №522/19433/17, від 11 березня 2021 року у справі №296/9824/19.
В апеляційний скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, та ухвалення заочного рішення позбавило його низки процесуальних прав.
Апеляційний суд зазначає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не переконався у належному повідомленні відповідача не тільки про дату та час розгляду справи, а й про обізнаність останнього у існуванні даної цивільної справи в суді.
Отже, суд розглянув справу, не повідомивши відповідача належним чином про час та місце судового засідання, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Віктор Назаренко проти України» від 3 жовтня 2017 року; «Лазаренко та інші проти України) від 27 червня 2017 року).
Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права, у тому числі розгляд справи (питання) за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Таким чином, при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а саме розгляд за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, апеляційний суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 04.06.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту №150/2-1358 (а.с.44-47 т.1).
Відповідно до умов п.1.1.1. договору кредиту, Банк надає Відповідачу кредит на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в розмірі 31000 (тридцять одна тисяча) доларів США, зі сплатою Позичальником 17,5 відсотків річних в гривнях та 10 відсотків річних в доларах США в межах максимального ліміту.
Відповідно до п.2.1.1. договору кредиту, надання кредиту на цілі, зазначені в п.1.3.1. цього договору, проводиться, шляхом видачі позичальнику готівкових грошей.
Відповідно до п.1.3.1. кредитного договору, кредит надається позичальнику для оплати придбаного автомобіля.
Відповідно до п.3.3.8 договору кредиту, позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі повернути кредит в порядку, визначеному в п.2.4. цього договору.
Відповідно до п.7.3. кредитний договір, набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Згідно договору про внесення змін №2 від 26.09.2013 року до договору кредиту №150/2-1358 від 04.06.2007 року вбачається (п.3.1), що сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни до умов кредитування: погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом в сумі 20420,15 доларів США здійснюватиметься до 26 числа (включно) кожного місяця, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 26.12.2013 року (включно), в наступному порядку: заборгованість в сумі 6126,05 доларів США до 26.09.2013 року, 6126,05 доларів США до 25.11.2013 року, 8168,05 доларів США до 25.12.2013 року, 5105,04 доларів США до 26.12.2013 року (а.с.49 т.1).
Відповідно до п.3.2 договору про внесення змін, процентна ставка за користування кредитом встановлено в розмірі 1% річних протягом тримісячного строку з дати підписання цього договору.
09 березня 2010 року загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства та зміну назви банку з Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк». 26 квітня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило назву на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», що підтверджується копіями статуту АТ «Укрсоцбанк» (нова редакція) (а.с.53-56) та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с.57-64 т.1).
Відповідно до довідки банку №04.22-07/10900 від 19.09.2018 року, станом на 19.09.2018р. за договором по кредиту №150/2-1358 від 04.06.2007р., укладеному з ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за період з 28.11.2008 року по 18.09.2018 року було перераховано наступні суми: 11.12.2008р. - 3 дол. США відсотків за кредитом, 27.01.2009р. - 80 дол. США відсотків за кредитом, 28.01.2011р. - 1000 дол. США відсотків за кредитом, 26.09.2013 року - 6126,05 дол. США. основної заборгованості за кредитом, 10.10.2013р. - 0,95 дол. США відсотків за кредитом, 25.11.2013р. - 0,71 дол. США основної заборгованості за кредитом і 23,29 дол. США відсотків за кредитом.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором №150/2-1358 від 04.06.2007 року станом на 19.09.2018 року становить 44993,46 доларів США, яка складається з:
19398,43 доларів США - заборгованість за кредитом;
25595,03 доларів США - заборгованість по відсоткам.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК Українивстановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.ст.77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
У даній справі відповідач не заперечував факт виникнення між ним та позивачем кредитних відносин, не надав доказів на спростування наявності заборгованості. Проте стверджував, що виконував свій обов'язок щодо виконання договору у розмірі більшому, ніж зазначено банком.
Апеляційний суд зауважує, що згідно ст.81 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на відповідача. Однак ним не надано жодних доказів на підтвердження виконання свого обов'язку за кредитним договором у розмірі більшому, ніж зазначено банком.
Таким чином матеріали справи свідчать, що відповідач належним чином не виконував кредитні зобов'язання, внаслідок чого станом на 19 вересня 2018 року виникла заборгованість, яка становить 19398,43 доларів США - заборгованість за кредитом; 25595,03 доларів США - заборгованість по відсоткам.
Вказана обставина підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком. Доказів на спростування розміру заборгованості відповідач не надав, документів, які підтверджують сплату боргу, матеріали справи не містять.
Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», тому доводи апеляційної скарги про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованим.
Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зміст договору між сторонами про внесення змін від 26 вересня 2013 року до кредитного договору свідчить про те, що сторони встановили кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом до 26 грудня 2013 року (п.3.1 цього договору).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання та погодили умови такої зміни.
Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (касаційне провадження №14-10цс18).
Отже, з урахування положень п.3.1 договору про внесення змін, строк виконання зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі настав 26 грудня 2013 року, саме з цього часу припинилось право банку нараховувати відсотки за кредитом.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми відсотків за користування кредитом, яка нарахована після 26 грудня 2013 року.
Крім того, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про застосування строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Відповідно до положень ст.257 та ч.ч.3 4 ст.267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст.261 ЦК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, банк надав розрахунок заборгованості та довідку про погашення заборгованості, у яких міститься інформація про те, що останній платіж за кредитом був здійснений 25 листопада 2013 року. При цьому Банк звернувся до суду з даним позовом 31 жовтня 2018 року (відповідно до відмітки на поштовому конверті), тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Оскільки позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19398,43 дол. США та частини відсотків, які були нараховані до спливу строку кредитування, обґрунтовані проте пред'явлені банком після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, то у задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити у зв'язку із пропуском банком строку позовної давності.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у повному обсязі.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги відповідача та фактично сплачених ним сум, апеляційній суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 28406,63 грн. судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мітрюшин Дмитро Федорович - задовольнити.
Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2019 року скасувати.
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правозаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 28406,63 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста шість) грн. 63 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: