Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"30" жовтня 2007 р. Справа № 14/490-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. , Барбашова С.В.
при секретарі Соколовій Ю.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТАРА АПТЕКА", м. Суми (вх. № 3047 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 13.09.07р. по справі № 14/490-07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнсон", м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТАРА АПТЕКА", м. Суми
про стягнення 32112,64 грн., -
встановила:
У серпні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнсон" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТАРА АПТЕКА" про стягнення 32112,64 грн. заборгованості, з якої 25142,35 грн. боргу, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань за договором купівлі-продажу № 46 від 05.01.2005р., 2089,23 грн. пені нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 1109,23 грн. - 3% річних та 3771,35 грн. інфляційних збитків.
Рішенням господарського суду Сумської області від 13.09.07р. по справі № 14/490-07 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТАРА-АПТЕКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНСОН" 25142,35 грн. боргу, 2089,23 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 1109,23 грн. - 3% річних та 3771,35 грн. інфляційних збитків, 321,13 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення в частині стягнення пені у вигляді 3 % річних в сумі 1109,71 грн. неправомірним, а тому просить змінити рішення суду та відмовити позивачу в задоволенні його вимог в цій частині.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просить залишити його без змін, а вимоги апеляційної скарги неправомірними та такими, що задоволенню не підлягають.
25.10.07р. та 29.10.07р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНСОН" надійшли листи (вих. №201 від 22.10.07р.), в яких позивач просить розглянути справу без його участі, в зв'язку з неможливістю брати участь в даному судовому засіданні.
Представник відповідача у судове засідання 30.10.07р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки свого представника відповідач суд апеляційної інстанції не повідомив.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що явка представників сторін у судове засідання не є обов'язковою; позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі; відповідач також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, а також мав можливість забезпечити участь при розгляді даної справі свого представника, однак таким правом не скористувався.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представників сторін.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржене рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що між позивачем та відповідачем у справі було укладено договір купівлі-продажу № 46 від 05.01.2005р. (далі - Договір), відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар (медичний товар та товар медичного призначення) на загальну суму 25165,17 грн., а відповідач в свою чергу зобов'язався сплатити вартість даного товар на протязі 15 календарних днів з моменту фактичного отримання товару.
17.02.2006р. повернув частину товару на підставі прибуткової накладної №ЮН-0000124 на суму 23,42 грн.
Господарським судом також встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем, що підтверджується належним чином завіреними копіями накладних та довіреностей, наявних в матеріалах справи.
Проте відповідач взяті на себе зобов'язання по Договору не виконав та станом на 30.09.2006 року заборгованість відповідача складає 25142,35 грн., внаслідок чого позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх інтересів.
За загальними умовами виконання зобов'язань, встановленими ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оцінивши доводи позивача та відповідача у справі, а також з огляду на те, що сума заборгованості в розмірі 25142,35 грн. відповідачем не погашена, факт порушення відповідачем вимог чинного законодавства доведений позивачем у повному обсязі та належним чином і підтверджується матеріалами справи, в зв'язку з чим позовні вимоги в сумі основного боргу визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Крім того, відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у п. 7.3. Договору передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань, шляхом застосування до правопорушника санкцій у вигляді сплати пені, що відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнсон" в частині стягнення пені в розмірі 2089,23 грн. також підлягають задоволенню.
Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням зазначених норм місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнсон" в частині стягнення з 3771,35 грн. інфляційних збитків та 1109,23 грн. -3 % річних правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані в зв'язку з порушенням відповідачем термінів розрахунків по спірному Договору, а також згідно з вимогами чинного законодавства.
Оскаржуючи рішення місцевого господарського суду відповідач в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що умови стягнення пені та її розмір за прострочення грошового зобов'язання сплатити вартість товару сторони передбачили п. 7.3. Договору, а тому скаржник вказує, що саме цим розміром повинна обмежуватися відповідальність відповідача, в зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у вигляді 3 % річних в сумі 1109,71 грн. змінити та в цій частині у позові відмовити.
Проте з даними посиланнями не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань обумовлені їх специфічними озна ками, зокрема встановлюються спеціальні правила про відповідальність за по рушення грошових зобов'язань у вигляді нарахування процентів річ них, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями або пенею.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Чинне законодавство не містить обмежень щодо даного виду відповідальності.
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання, є санкцією за його порушення, та виступають самостійною формою цивільно-правової відповідаль ності.
Слід зазначити, що прострочення є негативним проявом порушення зобов'язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов'язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимогою. Внаслідок прострочення первісні обов'язки боржника розширю ються, а основний зміст первісного зобов'язання залишається чинним. Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; на стання строку виконання зобов'язання; невиконання стороною зо бов'язання у строк.
Прострочення боржника, встановлене ст. 612 Цивільного кодексу України, має місце у випадку, коли він не приступив до виконання зобов'язання або коли не виконав його у встановлений договором чи законом строк. Прострочення виконання грошового зобов'язання має особливо сті, оскільки несе на собі відбиток економічних і юридичних власти востей грошей та грошових зобов'язань як їх правової форми, що знайшло вираження у юридичному закріпленні особливих мір відпо відальності та спеціальних правил їх застосування.
Факт прострочення впливає на зміст основного договірного зобо в'язання, доповнюючи його додатковими правовими наслідками, зокрема, мірами цивільно-правової відповідальності - відшкодуван ня збитків, заподіяних простроченням, стягнення (передачу) неустой ки (штрафу, пені), а за грошовими зобов'язаннями - сплата процентів річних та ін фляційних втрат.
Як свідчать матеріали справи, господарські відносини між сторонами у справі регулюються договором №46 від 05.01.07р., згідно з пунктом 7.3. якого у випадку несвоєчасної сплати за отриманий товар, відповідач ("Покупець") повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день виникнення заборгованості, за кожен календарний день прострочки платежу, а також 3% річних від суми заборгованості та збитки від інфляції.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СТАРА-АПТЕКА" свої зобов'язання з передачі товару, обумовленого спірним Договором, виконало повністю, що підтверджується наявними у справі матеріалами.
Разом з цим, господарським судом встановлено та відповідачем не спростовано, що останнім були порушені обов'язки з оплати вартості отриманого від позивача товару.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов спірного договору, господарський суд правомірно, враховуючи вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнув з відповідача суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 3771,35 грн. та 3% - річних з простроченої суми у розмірі 1109,23 грн.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, а згідно зі ст. ЗЗ цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Позивач в обґрунтування вимог по стягненню основної заборгованості в сумі 25142,35, пені в сумі 2089,23 грн., інфляційних в сумі 3771,35 грн. та суми 3 % річних в розмірі 1109,23 грн. надав суду першої інстанції достатньо доказів для визнання їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Проте відповідач, заявник апеляційної скарги, не навів жодних фактичних даних, що спростовують факти, які було покладено в основу оскарженого судового рішення у відповідності з положеннями ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, а його вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 13.09.2007 року по справі № 14/490-07 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТАРА АПТЕКА", м. Суми залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 13.09.2007 року по справі № 14/490-07 залишити без змін.
Головуючий суддя Демченко В.О.
Судді Такмаков Ю.В.
Барбашова С.В.