Справа № 420/200/23
10 квітня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 03.01.2022 надійшов позов ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною відмову Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 року по 30.09.2022 рік;
2. Зобов'язати Національний університет оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 року по 30.09.2022 рік;
3. Визнати протиправною відмову Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки такого розрахунку;
4. Зобов'язати Національний університет оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 1492 календарних дні затримки такого розрахунку.
09.01.2023 ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 14.03.2017 року (був переведений з ВЧ НОМЕР_1 до Національного університету оборони України імені І. Черняховського) по 29.08.2018 рік проходив військову службу на посаді викладача кафедри фізичного виховання спеціальної фізичної підготовки та спорту навчально-наукового центру фізичної підготовки та спортивно-оздоровчих технологій у Національному університеті оборони України імені І. Черняховського. Згідно витягу з наказу начальника Національного університету оборони України імені І. Черняховського від 29.08.2018 № 177 позивача було звільнено з військової служби на підставі наказу першого заступника Міністра оборони України від 15.08.2018 №43 у запас 29.08.2018 року посаду здав та був виключений із списків особового складу частини. Вказує, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/9301/21 від 02.08.2021 відповідачем позивачу було виплачено 17524,68 гривень індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі № 420/22121/21 відповідачем було 30.09.2022 виплачено позивачу 26623,19 гривень індексації грошового забезпечення. Зазначає, що на початку листопада 2022 року позивачу надійшов лист від відповідача, в якому він відмовляється від виплати компенсації втрати частини доходів оскільки, а на початку грудня 2022 року позивачу надійшла відповідь від відповідача про те, що виплата середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення неможлива. Позивач вважає такі відмови відповідача протиправними.
До суду 31.01.2023 від Національного університету оборони України імені Івана Черняховського за вх. №ЕП/2744/23 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що з позовними вимогами позивача не погоджується, посилаючись на порушення позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та що ст.117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Ухвалою суду від 21.03.2023 позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали, роз'яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.
11.04.2023 ухвалою суду: заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено та поновлено позивачу строк звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині позовних вимог щодо визнання протиправною відмову Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки такого розрахунку та зобов'язання Національного університету оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 1492 календарних дні затримки такого розрахунку; продовжено розгляд справи №420/200/23; у задоволенні заяви відповідача щодо залишення позову в частині позовних вимог без розгляду відмовлено.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Національному університеті оборони України імені І.Черняховського та наказом № 177 від 29.08.2018 року був виключений зі списків особового скажу університету та всіх видів забезпечення.
02.08.2021 рішенням Одеського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили 02.09.2021: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені І.Черняховського щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.03.2017 року по 28.02.2018 року; зобов'язано Національний університет оборони України імені І.Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 року по 28.02.2018 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення позивачу 29.09.2021 виплачено 17524,68 грн індексації грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №420/22121/22, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2022: позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо не застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.03.2017 року по 28.02.2018 рік; зобов'язано Національний університет оборони України імені І.Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 року по 28.02.2018 рік із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням вже виплачених сум; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення позивачу 30.09.2022 виплачено 26623,19 грн індексації грошового забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у відповідь на яку отримав лист від 20.10.2022 №182/3913 (а.с.13), відповідно до якого позивачу зазначено, що сума нарахованої та сплаченої за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №420/22121/22 індексації грошового забезпечення у розмірі 26623,19 грн носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів у розумінні Закону №2050-ІІІ, за порушенням вплати яких сплачується компенсація. Враховуючи викладене, у університету відсутні правові підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Також позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, у відповідь на яку отримав лист від 17.11.2022 №182/4377 (а.с.14), відповідно до якого позивачу зазначено, що у даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”, тому дія ст. ст. 116-117 КЗпП України на зазначені правовідносини, не поширюється. Отже, підстав для можливого нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого нормами КЗпП України, немає.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Так, щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів суд зазначає.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошових доходів громадян, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексація грошових доходів громадян).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі 200/10820/19-а, від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а та від 21.09.2022 у справі №816/1627/18.
Згідно п.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення по справі №420/22121/21 відбулась лише 30.09.2022.
Отже, відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати індексації грошового забезпечення, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу за спірний період.
Відтак, вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом:
- визнання протиправними дії Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо відмови, викладеної у листі від 20.10.2022 №182/3913, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 28.02.2018;
- зобов'язання Національного університету оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 28.02.2018.
Щодо вимог позивача в частині виплати йому середнього заробітку, суд зазначає.
Право позивача на виплату індексації його грошового забезпечення встановлено у рішеннях суду по справам №420/9301/21 та № 420/3800/22.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення з підприємства.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день його звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, то позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 30.08.2018 (наступний день після звільнення з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського) по 30.09.2022 (день фактичного розрахунку).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд зазначає таке.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, при обчисленні середньоденного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача суд враховує суми, які були виплачені за червень та липень 2018 року, без урахування індексації грошового забезпечення, яка виплачена на виконання рішення суду у 2022 році.
Відповідно до довідки від 23.01.2023 №182/3/52 грошове забезпечення позивача за червень та липень 2018 року склало 31221,60 (15610,80+15610,80) грн.
У червень та липень 2018 року було всього 42 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 743,37 грн. (31221,60 (отримана позивачем заробітна плата)/42 (кількість робочих днів).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Затримка у розрахунку утворилася за період з 30.08.2018 по 30.09.2022, що складає 1023 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 760467,51 грн. (1023 робочих дні х 743,37 грн.).
Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Суд зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем позивачу 30.09.2022 індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати поточну редакцію зазначеної норми.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (30.09.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 30.08.2018 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 128 робочих дні.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 95151,36 грн. (743,37 грн х 128 робочих дні).
Відтак, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України шляхом:
- визнання протиправними дії Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо відмови, викладеної у листі від 17.11.2022 №182/4377, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язання Національного університету оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.08.2018 по 30.09.2022 у сумі 95151,36 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 10, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо відмови, викладеної у листі від 20.10.2022 №182/3913, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 28.02.2018.
Зобов'язати Національний університет оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 28.02.2018.
Визнати протиправними дії Національного університету оборони України імені І. Черняховського щодо відмови, викладеної у листі від 17.11.2022 №182/4377, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Національний університет оборони України імені І. Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.08.2018 по 30.09.2022 у сумі 95151,36 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).
Відповідач - Національний університет оборони України імені Івана Черняховського (просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 07834530).
Суддя О.А. Вовченко