Постанова
Іменем України
04 квітня 2023 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/5253/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Кравець В. А.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року
та апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року про відмову в ухваленні додаткового рішення
у цивільній справі №372/776/21 Обухівського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
про визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування
В березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом, в якому просив:
визнати недійсним договір дарування торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та договір дарування земельної ділянки, площею 0,0045 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , №978 від 09.04.2010, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л.;
скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно приватної власності ОСОБА_1 на торговий павільйон загальною та на земельну ділянку від 03.10.2019, здійснену державним реєстратором Броварської державної районної адміністрації Київської області Кисіль Г. В.;
визнати право власності в порядку спадкування за ОСОБА_2 на вказані торговий павільйон та земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2017 ОСОБА_6 склав заповіт на наступне майно: торговий павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0,0045 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За цим заповітом, окрім інших спадкоємцем є ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після чого 08.10.2019 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко В. Ю. відкрита спадкова справа.
Зазначав, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 він звернувся 17.03.2020, але нотаріусом відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з тих підстав, що відсутні правовстановлюючі документи на землю та торговий павільйон. У вересні 2020 року під час формування інформаційної довідки він дізнався про існування оспорюваних договорів дарування від 03.10.2019, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Вважав, що оспорювані договори дарування необхідно визнати недійсними, оскільки останні були посвідчені 09.04.2010 нотаріусом з порушенням положень ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», а саме посвідчувалися не за містом розташування майна в м. Обухів Київської області, а в м. Києві, тобто поза межами нотаріального округу.
Також, на думку позивача, договори дарування підлягають визнанню недійсними і з тих підстав, що вони були зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно наприкінці 2019 року, а не під час нібито складання у 2010 року та до цього ж відсутні в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л., що взагалі спростовує їх існування.
Крім цього, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що приватний нотаріус Курковська Я. Л., яка посвідчувала оспорювані договори, з 04.04.2012 не здійснює нотаріальну діяльність та засуджена вироком Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2013 у справі №2605/7851/12.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано недійсними договори дарування торгового павільйону та земельної ділянки, укладені 09 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та скасовано державну реєстрацію речових прав на це нерухоме майно за ОСОБА_1 .
В частині позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні його заяви про ухвалення додаткового рішення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій посилалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що недотримання нотаріусом вимог статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" є підставою для визнання договорів недійсними, оскільки за приписами діючого законодавства недодержання нотаріусом вимог закону про вчинення нотаріальних дій у межах свого нотаріального округу не можуть мати будь-яких негативних наслідків для особи - сторони правочину, яка не припускалася порушення вимог закону.
Судом не враховано, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі №522/9893/17 сформовано правову позицію щодо наслідків вчинення нотаріусами нотаріальних дій поза межами нотаріального округу та аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 20.10.2021 у справі №219/11149/18.
Суд також дійшов помилкового висновку, що оспорювані договори дарування фактично не укладалися та не підписувалися ОСОБА_6 , нотаріально не посвідчувалися, оскільки одночасне встановлення даних обставин виключається.
На думку відповідачки, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є непослідовними та взаємовиключними, оскільки суд або встановлює що договори укладалися і тоді згідно приписів ст. 215 ЦК України такі договори можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, або встановлює, що оспорювані договори не укладалися і не підписувалися, що в свою чергу виключає можливість визнання договорів недійсними.
За наведених обставин просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погодившись з рішення суду в частині відмовлених позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на норми матеріального права та їх аналіз, якими врегульовано правовідносини щодо визнання права власності в порядку спадкування.
Також, як на підставу скасування рішення суду в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_2 посилався на те, що за наявності відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину та враховуючи, що окрім іншого способу, ніж в судовому порядку, він не може захистити своє право, наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.
За вказаних обставин просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року в частині відмовленої позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування та ухвалити нове судове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.
Крім того, не погоджуючись з ухвалою суду про відмову в ухваленні додаткового рішення, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення, вказавши на відсутність доказів, які підтверджують витрати позивача на правничу допомогу.
Зазначав, що суд також безпідставно відмовив в ухваленні додаткового рішення в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Просив скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 20.12.2022 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційні скарги свого довірителя підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в них. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній позивачем частині просила залишити без змін.
Третя особа - ОСОБА_3 в судовому засіданні просив задовольнити апеляційні скарги ОСОБА_2 , з підстав викладених в них, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити.
Відповідачка ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що він в цей же день (04.04.2023) приймає участь у розгляді справи в іншому суді.
Колегія суддів визнала неповажними причини неявки представника відповідача в судове засідання, оскільки останній скористався на власний розсуд своїм правом на участь в судовому засіданні, обравши участь в іншій справі.
ОСОБА_1 не зверталася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи.
Треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися та своїх представників не направили.
Зважаючи на викладене та враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та треті осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, а апеляційні скарги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 08.10.2019 Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №312 (том 1, а. с. 18).
За життя ОСОБА_6 склав декілька заповітів, з приводу одного й того ж самого майна, в тому числі заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А. П. 28.05.2012 за реєстровим №893 та від 20.03.2017 за реєстровим №246, згідно яких спадкоємцем є ОСОБА_2 на спадкове майно, яке на час смерті ОСОБА_6 належало останньому, а саме: земельну ділянку, площею 0,0044 га, кадастровий №3223110100:01:102:0122, цільове призначення для комерційного використання (під існуючий торговий павільйон « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; торговий павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 20-21, 105).
08 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_3 приватним нотаріусом Обухівської районного нотаріального округу Київської області Донченко В. Ю. відкрито спадкову справу №10/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 (том 1, а. с.74).
17 березня 2020 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Донченко В. Ю. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (том 1, а. с.152).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 19.08.2020 приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко В. Ю. відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на торговий павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для комерційного використання (під існуючий торгівельний павільйон « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), кадастровий номер - 3223110100:01:102:0122 (том 1, а. с. 22-26).
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості №224879271 від 21.09.2020, державним реєстратором Броварської РДА Київської області Кисіль Г. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49000177 від 03.10.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №33518372, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на торговий павільйон, загальною площею 79,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації: архівна довідка №726 від 02.10.2019, видавник: КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» та договір дарування торгового павільйону №976 від 09.04.2010, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л.
Також, згідно цієї ж інфомаційної довідки, державним реєстратором Броварської РДА Київської області Кисіль Г. В., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48999755 від 03.10.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №33518023, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0045 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223110100:01:102:0122. Підстава для державної реєстрації: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯД №708637, виданий 29.03.2007, видавник: Обухівський районний відділ земельних ресурсів; договір дарування земельної ділянки №978 від 09.04.2010, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л. (том 1, а. с. 32-33).
З копії листа завідувача Київського державного нотаріального архіву вих. №4231/01-21 від 26.11.2020 вбачається, що робочою групою було здійснено вилучення документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л., про що складено акт. Станом на 26.11.2020 документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. не передані на державне відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву (том 1, а. с. 36).
Згідно листа начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вих. №42091/6-20 від 27.11.2020, нотаріальна діяльність ОСОБА_9 по Київському міському округу припинена з 04.04.2012 на підставі наказу Головного управління юстиції у місті Києві від 04.04.2012 №618/6. В листі також зазначено, що відповідно до акту про результати розшуку документів в архівних справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. від 26.11.2020, складеного членами Експертної комісії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у справі №02-33 том №2 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» за 2010 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. договори дарування від 09 квітня 2010 року за реєстровими №976, №978, в яких дарувальник ОСОБА_6 та обдарована ОСОБА_1 не знайдені (том 1, а. с. 37).
Судом також встановлено, що нотаріальні дії, щодо оспорюваних договорів вчинені нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. відносно майна, яке територіально знаходиться поза межами м. Києва, а саме на території Київської області.
Окрім того встановлено, що ОСОБА_1 03.10.2019, тобто після смерті ОСОБА_6 зареєструвала право власності на майно за оспорюваними договорами дарування.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори дарування вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. поза межами її нотаріального округу, що суперечить ст.13-1 Закону України «Про нотаріат».
Суд також виходив з того, що позивач оспорює сам факт укладення договорів дарування торговельного павільйону та земельної ділянки у встановленому законом порядку та за особистої участі спадкодавця ОСОБА_6 , що відповідачами не спростовано, належними і допустимими доказами, зокрема відповідачка не вказала відомості про порядок, місце та обставини укладення, підписання, посвідчення та реєстрації оспорюваних правочинів, що вказує на те, що фактично оспорювані ці правочини про відчудження майна спадкодавця за його участю не укладались, ним не підписувались, нотаріально не посвідчувались, що свідчить про їх недійсність.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх неправильними, з наступних підстав.
Правовідносини, які виникли між сторонами, зокрема про визнання оспорюваних договорів дарування недійсними повинні вирішуватися із застосуванням положень ст. 203, 215 ЦК України, якими визначено наступне.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Великою Палатою Верховного Суду при застосуванні положень ст. 203, 215 ЦК України в подібних правовідносинах в постанові від 25 травня 2021 року у справі №522/9893/17 викладено правовий висновок, згідно якого посвідчення приватним нотаріусом правочинів щодо нерухомого майна поза межами його нотаріального округу не є підставою для визнання недійсними таких правочинів, оскільки положення ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» не є актом цивільного законодавства у розумінні ст. 4, ч. 1 ст. 203 ЦК України, а відтак недотримання цієї норми не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (ст. 3 ЦК України).
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №219/11149/18, де скасовуючи судові рішення про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу, Верховний Суд зазначив про те, що суди не врахували, що Закон України "Про нотаріат", Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Інструкція про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не є актами цивільного законодавства в розумінні ст. 4, ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститься вимоги до змісту правочину, встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Наведене в сукупності свідчить, що норми Закону України "Про нотаріат" ніяк не можуть впливати на дійсність правочину, регульованого ЦК України. А як зауважила Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 25.05.2021 вчинення нотаріусом нотаріальних дій поза межами його нотаріального округу може бути підставою для притягнення його до передбаченої законом відповідальності, але не тягне нікчемності правочину, посвідченого з таким порушенням.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині визнання договорів недійсними неправильно застосував норми матеріального права.
Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що оспорювані договори дарування фактично не укладалися та не підписувалися спадкодавцем, нотаріально не посвідчувалися, а тому їх має бути визнано недійсними.
Отже, визнаючи оспорювані договори недійсними з підстав їх посвідчення нотаріусом поза межами нотаріального округу, суд одночасно зробив висновок, що фактично дані правочини спадкодавцем не укладалися, ним не підписувалися та нотаріально не посвідчувалися.
Колегія суддів звертає увагу, що одночасне встановлення вказаних обставин виключається. Такі висновки суду першої інстанції є непослідовними та взаємовиключними, оскільки суд або встановлює, що договори дарування спадкодавцем укладалися і тоді згідно приписів ст. 215 ЦК України вони можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, або встановлює, що оспорювані договори спадкодавцем не укладалися і не підписувалися, що у свою чергу виключає можливість визнання їх недійсними.
Так, правовий висновок про те, що договір, який не укладено, не може бути визнано недійсним міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, в якій Велика Палата зазначила, що як встановлено судами не підписання однією із сторін оспорюваного договору оренди свідчить про недосягнення згоди між сторонами щодо умов договору, а відтак такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15 та зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним (п.7.17, 7.18, 7.34 постанови).
Водночас, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 не заявляв вимог про визнання оспорюваних договорів дарування не укладеними та відповідно не доводив таких обставин, що вбачається зі змісту позовної заяви.
Дійсно, як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 , як на підставу визнання недійсними двох договорів від 09.04.2010 про дарування торговельного павільйону та земельної ділянки, посилався на те, що дані договори посвідчені нотаріусом поза межами його нотаріального округу, а також на те, що державна реєстрація майна, яке є предметом цих договорів, відбулася вже після смерті ОСОБА_6 .
Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_7 посилалася на те, що оспорювані договори дарування є неукладеними, оскільки фактично не підписувалися ОСОБА_6 та вказувала на необхідність визнання цих договорів недійсними і з цих підстав, в тому числі.
Однак, згідно з ч. ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вже вказувалося вище по тексту цієї постанови, визнання судом першої інстанції оспорюваних договорів недійсними з підстав їх посвідчення нотаріусом поза межами його нотаріального округу суперечить нормам матеріального права.
Щодо доводів позивача, що державну реєстрацію майна, яке є предметом оспорюваних договорів дарування, ОСОБА_1 здійснила вже після смерті ОСОБА_6 , який виступає дарувальником за цими договорами, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже неодноразово вказувалося вище, оспорювані договори дарування укладені в квітні 2010 року, тобто до 01 січня 2013 року.
Відповідно частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення та на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, права, зареєстровані до 1 січня 2013 року, залишаються дійсними Повторно їх реєструвати в Державному реєстрі прав не потрібно. Але, у випадку відчуження об'єкта нерухомості, вся інформація про таку реєстрацію повинна бути перенесена (внесена) до Державного реєстру прав, для синхронізації баз даних.
До 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації (надалі - БТІ), із видачою про це документів (Витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі.
Таким чином, якщо документи містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є Витяг з реєстру БТІ, тоді документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому Реєстрі прав власності на нерухоме майно і відповідно держава визнає право власності на таке майно.
Також законодавцем визначено, що державний реєстратор, може призупинити розгляд заяви, та відправити запит в БТІ для підтвердження запису, щодо реєстрації права власності до 2013 року.
Позовна заява не містить обґрунтувань, що право власності на торговий павільйон та земельну ділянку, які є предметом оспорюваних договорів, було зареєстровано за ОСОБА_1 з порушенням визначеного законом порядку.
Доводи позивача, що державна реєстрація права власності на спірне майно відбулася після смерті спадкодавця не свідчить про відсутність його волевиявлення на час вчинення правочинів.
Більш того, за приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без підтвердження реєстрації запису, щодо реєстрації права власності до 2013 року в БТІ, у державного реєстратора відсутнє право прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Матеріали справи не містять доказів оскарження дій державного реєстратора.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи позивача про те, що право власності фактично на спірне майно ОСОБА_1 зареєструвала вже після смерті ОСОБА_6 не можуть бути підставою для визнання недійсними договорів дарування.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання договорів дарування недійсними є недоведеними та необґрунтованими.
Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував та як наслідок дійшов помилкового висновку про визнання недійсними оспорюваних договорів дарування.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в частині визнання договорів недійсними, то й відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а тому в силу вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації права власності, в задоволенні яких відмовлено колегією суддів у цій постанові.
До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування з підстав передчасності такої вимоги, це не може бути підставою для скасування рішення суду в цій частині.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги та не вдається до аналізу доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу суду від 20.12.2022 про відмову в ухваленні додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 16.04.2018 у справі №923/631/15.
Враховуючи, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 06.12.2022 в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, то ухвала Обухівського районного суду Київської області від 20.12.2022 втрачає силу, як невід'ємна частина рішення суду від 06.12.2022.
Таким чином, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року підлягає скасуванню.
При цьому, в такому разі колегія суддів не надає правового аналізу доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 на дану ухвалу суду від 20.12.2022.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду про відмову в ухваленні додаткового рішення, у зв'язку з тим, що фактично втратила свою чинність із скасуванням основного рішення, то апеляційні скарги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов у цій справі не підлягає задоволенню.
Відповідачка ОСОБА_1 у даній справі за подання апеляційної скарги сплатила судовий збір в сумі 5 488 грн 00 коп.
Беручи до уваги, що за наслідками апеляційного розгляду справи в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що понесені відповідачем витрати на сплату судового збору в сумі 5 488 грн 00 коп. покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації права власності - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування - залишити без змін.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в сумі 5 488 (п'ять тисяч чотириста сорок вісім) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
В. А. Кравець