Справа № 757/31502/20 Провадження № 11-кп/824/2351/2023 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
23 березня 2023 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2023 року, -
за участю прокурора ОСОБА_10
захисника ОСОБА_11
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2023 року обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 03 квітня 2023 року, без визначення розміру застави.
Таке рішення суд мотивував тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, ступінь яких не зменшився, та інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.
При вирішенні питання про доцільність продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції враховував тяжкість покарання, що загрожує їм у разі визнання винними у вчиненні кримінального правопорушення, у вчиненні якого вони обвинувачуються, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинувачених, ризик повторення чи продовження ними протиправної поведінки.
ОСОБА_7 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, що спричинило смерть потерпілої способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілої, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, який має підвищену суспільну небезпеку та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Суд першої інстанції вказав про наявність ризику переховування обвинуваченими від суду, перешкоджання кримінальному провадженню, а також ризик незаконного впливу на свідків.
Ризик переховування обґрунтовуються тим, що під час досудового розслідування обома обвинуваченими було допущено невиконання ними процесуальних обов'язків.
ОСОБА_7 під час дії запобіжного заходу у вигляді застави порушувались покладені на нього обов'язки та виникали нові ризики (незаконний вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні).
Також обвинувачений ОСОБА_9 під час проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні був оголошений у міжнародний розшук, затриманий на території Республіки Болгарія і арештований судом у м. Бургас за запитом Офісу Генерального прокурора, після чого виданий Україні.
Суд першої інстанції вбачає наявність ризику незаконного впливу на свідків, який не зменшився, оскільки показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 свідчать про отримання погроз та прохань в їх сторону шляхом надсилання їм смс-повідомлень та аудіо повідомлень обвинуваченим ОСОБА_9 .
Крім того, суд першої інстанції наголошує на тому, що суду не надані будь-які належні докази, які б свідчили про те, що у ОСОБА_7 і ОСОБА_9 наявні хвороби, які унеможливлюють перебування їх під вартою, а тому відсутні обмеження щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В апеляційних скаргах захисники вказують на те, що суд, вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинувачених під вартою, не зробив висновків про обґрунтованість підозри як ОСОБА_7 так і ОСОБА_9 , не обґрунтував наявність чи відсутність ризиків стосовно кожного.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2023 року та постановити нову ухвалу, якою матеріали кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 виділити в окреме провадження та змінити останньому запобіжний захід на більш м'який, або визначити розмір застави.
Захисник наголошує на тому, що прокурором не надано нових вагомих підстав для продовження строку тримання під вартою.
Зазначає, що показання свідків про погрози, на які постійно посилається сторона обвинувачення також є застарілими та спростованими раніше, оскільки, як вважає захисник, до суду надавалися вичерпні матеріали, які є доказами надання свідками ОСОБА_16 і ОСОБА_17 завідомо неправдивих свідчень, за фактом чого були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У своїй апеляційній скарзі захисник вказує на те, що не може бути єдиними виправданням тримання під вартою навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину, що відповідає практиці ЄСПЛ.
Крім того, сторона захисту ОСОБА_7 зауважує на безпідставність відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про виділення матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_7 в окреме провадження та наголошує на тому, що існують ризики порушення розумних строків кримінального провадження, оскільки основна частина матеріалів кримінального провадження стосується обставин, які взагалі не мають відношення до ОСОБА_7 , однак під час численних судових засідань досліджуються докази та обставини, які не впливають на рішення щодо винуватості ОСОБА_7 , а відтак відтягується завершення розгляду справи.
В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2023 року та звільнити ОСОБА_9 з-під варти.
Захисник ОСОБА_9 обґрунтовує це тим, що подане прокурором клопотання про продовження строку тримання під вартою є необґрунтованим, таким, яке не містить реальних підстав застосування запобіжного заходу.
Зазначає, що суд не звернув уваги на не доведеність обставин викладених в п.1 ч.1 ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, оскільки в обґрунтування підозри та клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 орган досудового розслідування посилається на показання ОСОБА_14 , який при допитах пояснив про відсутність в нього відомостей щодо причетності ОСОБА_9 до нападу на ОСОБА_18 .
Крім того, інші свідки кримінального провадження також не надали ніякої інформації, яка б могла свідчити про вчинення ОСОБА_9 інкримінованого злочину.
Тобто, відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_9 злочину, а відтак продовження дії запобіжного заходу є безпідставним.
Захисник також звертає увагу, що судом першої інстанції, при вирішення питання про продовження тримання під вартою ОСОБА_9 не враховані вимоги п.3-7 ч.1 ст. 178 КПК України, оскільки ОСОБА_9 має критично незадовільний стан здоров'я та потребує амбулаторного лікування, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що не може ризик переховування від суду ґрунтуватися лише на факті можливого призначення ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі.
Захисник вважає, що посилання органу досудового розслідування на той факт, що ОСОБА_9 перебував у розшуку не обґрунтовує ризик можливого переховування від суду. Наголошує на тому, що ОСОБА_9 не був обізнаний про оголошення його в розшук та перетинав кордон на законних підставах.
Ризик незаконного впливу на свідків, про який зазначав прокурор, на думку захисника, є безпідставним, оскільки при допиті свідків, не було отримано жодної інформації щодо причетності ОСОБА_9 до вчинення злочину та відповідно ніякого впливу на них не вчинялося.
Захисник наголошує на тому, що враховуючи конституційні права громадянина та практику Європейського суду з прав людини, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту буде належним запобіжником від можливого, нічим не підтвердженого порушення підозрюваним процесуальних обов'язків та його належної процесуальної поведінки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_11 , заперечення прокурора ОСОБА_10 , перевіривши матеріали провадження за скаргою та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про застосування до обвинувачених такого запобіжного заходу як тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, щодо необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності переконливих доказів, що вказують на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Відсутність ризику переховування від суду захисниками не спростовано та не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів. Захисник ОСОБА_7 стверджує, що було створено штучні підстави з метою взяття під варту його підзахисного, однак ці доводи не знайшли свого підтвердження.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами захисників стосовно відсутності ризику незаконного впливу на свідків, оскільки судом було допитано свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , показання яких свідчать про здійснення спроб ОСОБА_9 вплинути на свідків шляхом погроз та прохань.
Діючи відповідно до приписів ст. 422 КПК України, апеляційний суд перевіряє законність рішення першої інстанції про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тому розгляд доводів захисника щодо відмови у задоволенні клопотання про виділення матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_7 в окреме провадження виходить за межі компетенції суду апеляційної інстанції.
Що стосується доводів апеляційних скарг про необґрунтованість підозри обвинуваченим, то у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, вказані обставини на цій стадії кримінального провадження не перевіряються, оскільки судом першої інстанції вирішуються питання щодо доведення чи недоведення винуватості осіб в межах висунутого їм обвинувачення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В той же час, в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права підозрюваних, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів, а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Колегія суддів погоджується з тим, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
При визначенні ризиків кримінальний процесуальний закон не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачені однозначно, поза будь-яким сумнівом, здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що вони мають реальну можливість їх здійснити.
Як вбачається із оскаржуваної ухвали суд обґрунтував існування наведених ризиків.
Так, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином усі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченими їх процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2023 року, якою обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 03 квітня 2023 року, без визначення розміру застави, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4