єдиний унікальний номер справи: №357/4164/21
номер провадження №22-ц/824/68/2023
21 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
при секретарі Рагушиній І.В.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача Вареник А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цукурова В.П.,
у цивільній справі №357/4164/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного під час спільного проживання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного під час спільного проживання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, в якому просила:
- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 07 грудня 2013 року по 24 грудня 2018 року;
- визнати спільним сумісним майном та припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо наступного майна:
- земельної ділянки площею 0,0148 га з кадастровим номером 3210300000:04:033:0014 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельної ділянки площею 0,0093 га з кадастровим номером 3210300000:04:033:0015 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;
- автомобіль Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;
Визнати за ОСОБА_1 право власності на:
- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0148 га з кадастровим номером 3210300000:04:033:0014 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0093 га з кадастровим номером 3210300000:04:033:0015 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/8 частину житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , а саме 181 720 грн.;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що з жовтня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю у батьків позивача. На той час, коли сторони стали проживати разом, ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . В кінці жовтня 2013 року, забравши свої речі від дружини, ОСОБА_3 остаточно переїхав до квартири батьків ОСОБА_1 і з цього часу, і до кінця 2018 року вони проживали разом однією сім'єю. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розірвано. З 17 лютого 2014 року сторони винаймали квартиру, у якій проживали до середини липня 2014 року. Влітку 2014 року, колишня дружина відповідача зажадала, щоб ОСОБА_3 змінив своє місце реєстрації, оскільки він був прописаний у її квартирі. На той час власного житла у сторін не було. На прохання ОСОБА_1 її тітка погодилась зареєструвати відповідача у своїй квартирі. Під час спільного проживання сторони мали спільний бюджет, будували плани на майбутнє, обговорювали фінансові питання, разом відпочивали та подорожували. У травні 2016 року власник наступної квартири, яку вони орендували, повідомив, що має намір продавати квартиру та попросив їх залишити квартиру. Не бажаючи більше проживати в орендованих квартирах, та маючі певні заощадження у валюті та грошові кошти на рахунках у банках, сторони прийняли рішення придбати власне житло. У травні 2016 року сторони придбали 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та дві земельні ділянки за тією ж адресою, які були оформлені на ОСОБА_3 .Спільними зусиллями сторін проведено ремонтні роботи в придбаному будинку та починаючи з 19 травня 2016 року вони зареєструвалися та почали проживати у ньому. За цією ж адресою було зареєстровано і дочку позивача від попереднього шлюбу - ОСОБА_5 . Також в період спільного проживання з відповідачем, ними було започатковано власну справу - ними надавалися послуги з купівлі та доставки подарунків. 26 жовтня 2018 року сторони придбали автомобіль Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який у 2019 році відповідачем було продано. Наприкінці 2018 року відносини між сторонами погіршились і ОСОБА_1 залишила ОСОБА_3 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2022 року від 10 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 19 травня 2016 року по 24 грудня 2018 рік.
Вирішено питання про розподіл судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, просив суд рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказуючи, що судом першої інстанції не взято до уваги, доказів, які підтверджують факт проживання сторін однією сім'єю в період саме з 07 грудня 2013 року по 19 травня 2016 року, зокрема, покази свідків, електронні копії квитанції та інших розрахункових документів. При цьому, судом не обґрунтовано критичного ставлення до показів свідків, оскільки саме ці свідки супроводжували спільне життя скаржника та відповідача протягом всього періоду та більше інших бачили дійсні взаємовідносини сторін. Крім того, на думку скаржника, судом необґрунтовано визначено початок проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу факт реєстрації сторін у будинку. Оскільки матеріалами справи та показами свідків підтверджується факт проживання однією сім'єю ще задовго до такої реєстрації.
10 січня 2023 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Кузьменко Є.А. на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
В лютому 2023 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_6 щодо залучення її до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору посилаючись на те, що їй випадково стало відомо про розгляд даної справи. ЇЇ чоловік ОСОБА_3 (рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року у справі № 376/2380/21 було встановлено юридичний факт, що ОСОБА_6 дійсно проживала однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період часу з 10 вересня 2015 року по 10 березня 2021 року) не повідомив про звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, рішення за яким, може вплинути на права та законні інтереси останньої.
Протокольною ухвалою апеляційного суду від 14 лютого 2023 року ОСОБА_6 залучено до участі у справі в якості третьої особи, на її адресу направлено копію апеляційної скарги та повідомлено про дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - Вареник А.М. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з наведених підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні яке відбувалося 31 січня 2023 року - не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення. Будучи належним чином повідомлений про розгляд справи ОСОБА_7 21 березня 2023 року у судове засідання не з'явився. До початку її розгляду представник відповідача - ОСОБА_8 надіслав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Третя особа ОСОБА_6 будучи повідомленою належним чином про день, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила.
Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_10 », на цей час « ОСОБА_11 ») укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 (т. І а.с. 190).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 06 грудня 2013 року у справі №357/16390/13-ц вказаний шлюб було розірвано (т. І а.с. 189).
12 травня 2016 року ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого він придбав земельну ділянку площею 0,0148 га з кадастровим номером 3210300000:04:033:0014 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т.І а.с. 191-192, 198).
12 травня 2016 року ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого він придбав земельну ділянку площею 0,0093 га з кадастровим номером 3210300000:04:033:0015 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т.І а.с. 193-194, 199).
12 травня 2016 року ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого він придбав 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (т. І а.с. 195-196, 197).
Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання особи №1424 від 24 квітня 2019 року та №1425 від 24 квітня2019 року, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 19 травня 2016 року по теперішній час (т. І а.с. 200, 201).
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеного факту реєстрації сторін за однією адресою у придбаному ОСОБА_1 будинку, показань свідків щодо проживання в ньому, письмових доказів - документів щодо придбання позивачем товарів для будинку та щодо спільного відпочинку, які датовані починаючи з 26 травня 2016 року, що свідчить про спільне проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу саме з дати їхньої реєстрації у вказаному житловому приміщенні, тобто з 19 травня 2016 року.
Відмовляючи у задоволені вимог про визнання спільним сумісним майном та припинення права спільної сумісної власності, суд першої інстанції виходив з того, що дане майно було придбано відповідачем 12 травня 2016 року, тобто до встановленої судом дати початку проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Згідно частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, та є таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 1 ч.2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі стю74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст.48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Згідно ч.1, 3 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 07 грудня 2013 року по 24 грудня 2018 року, визнати майно набуте за вказаний період спільною сумісною власністю та поділити його. Відповідачем за вказаним позовом ОСОБА_1 визначила ОСОБА_3 . Третіх осіб позивачем визначено не було, в ході розгляду справи до участі у її розгляді такі не залучалися.
У ході апеляційного розгляду справи з урахуванням предмету спору, судом апеляційної інстанції в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору залучено ОСОБА_6 , яка звернулася з відповідним клопотанням до суду апеляційної інстанції та до якого долучила рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року у справі №376/2380/20.
Згідно частин 1-3 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частинами 1, 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 не була учасником даної справи під час вирішення спору судом першої інстанції, не могла знати про її розгляд, що перешкоджало останній подати вищевказане рішення до суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне долучити його до матеріалів справи та враховувати під час перегляду оскаржуваного рішення.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з 07 грудня 2013 року по 24 грудня 2018 року, визнати майно набуте у вказаний період їх спільною сумісною власністю та здійснити поділ такого майна.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення колегією суддів встановлено, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року у справі №376/2380/20, яке набрало законної сили 28 січня 2022 року, встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в період часу з 10 вересня 2015 року по 10 березня 2021 року.
Тобто, період, який позивач просить встановити таким, у який вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , а саме з 07 грудня 2013 року по 24 грудня 2018 року, частково накладається на період, який рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року у справі №376/2380/20 визнано спільним проживанням ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , а саме з 10 вересня 2015 року по 10 березня 2021 року.
Таким чином, вирішення питання про встановлення факту про який просить позивач та подальше вирішення питання про поділ майна, впливає на права та законні інтереси ОСОБА_6 , яка не була залучена до участі у справі судом першої інстанції.
З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2022 року, зачіпаються права та інтереси ОСОБА_6 , яка не була залучена до участі у розгляді даної справи судом першої інстанції.
Частиною 4 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Отже, оскільки під час апеляційного перегляду рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2022 року судом апеляційної інстанції встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, прийняття оскаржуваного рішення, яким зачіпаються права та інтереси особи, не залученої до участі у справі, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення з постановленням нового, про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2022 року скасувати та постановити нове, за яким ОСОБА_1 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач: Судді: